Світ у другій половині 20-го початку 21-го століття
Західна Європа після Другої світової війни
Друга світова війна і розгром Гітлера і його союзників серйозно змінили ситуацію в Європі. Раніше могутні “великі держави” були змушені розлучитися з багатьма колоніями і частиною колишнього впливу. Однією з найважливіших тенденцій в 1940-1960-х рр. стала демократизація суспільно-політичного життя в країнах Західної Європи і зростання ролі партій і різних народних рухів. Активізувалася соціальна політика. Відновивши з руїн економіку, європейські держави почали активно втілювати в життя досягнення НТР. Але соціально-політична обстановка в багатьох країнах як і раніше була далека від спокійної і стабільної.
Після бурхливих подій кінця 1960-х рр. ряд країн Західної Європи ще кілька років не могли впоратися з серйозними економічними проблемами. У деяких державах це призвело до влади ліві сили, які добивалися активізації соціальної політики; в інших – економічний спад жорстко і рішуче долали праві партії. В області зовнішньої політики країни Західної Європи активно брали участь в розрядці міжнародної напруженості.
Три європейські країни – Іспанія, Португалія і Греція – грали чималу роль в світовій історії і міжнародних відносинах протягом століть. Але до початку XX століття ці держави втратили колишню економічну і політичну міць і виявилися “на задвірках Європи”. Всі вони пережили бурхливі потрясіння, війни і десятиліття авторитарних диктатур. Однак в 1970-і рр. і Іспанія, і Португалія, і Греція змогли повернутися на шлях демократичного розвитку.
У післявоєнний період влада в більшості східноєвропейських країн перейшла в руки комуністичних партій. Це було наслідком наступальної тактики комуністів і підтримки, яку надавав їм СРСР. Для повоєнних років історії країн Східної Європи характерний пріоритет силових методів взаємовідносин влади і суспільства. Після смерті Сталіна і особливо після XX з’їзду КПРС, розвінчав “культ особи” Сталіна, в країнах Східної Європи позначилися тенденції відходу від тоталітаризму, відмови від силових методів контролю над суспільством і людиною.
Незважаючи на загальні риси, характерні для розвитку країн Східної Європи, у кожної з них були й свої особливості, пов’язані зі специфікою національних традицій в політиці і культурі, зі станом економіки в післявоєнний період і економічним потенціалом кожної з них.
“Перебудова” в СРСР
В середині 1980-х рр. в Радянському Союзі набирали силу демократичні перетворення в різних сферах суспільного життя, які отримали назву “перебудова”. Під впливом перебудови посилилося прагнення народів Центральної, Східної та Південно-Східної Європи до звільнення від правлячих там режимів. Прискоренню цих процесів сприяли події в соціалістичній Польщі, що почалися на рубежі 1970-1980-х рр. Керівник СРСР М. С. Горбачов ясно дав зрозуміти: його країна не буде обмежувати волю європейських народів. В кінці 1980-х рр. в Східній Європі сталася низка демократичних революцій. Правлячі партії майже всюди позбулися влади. В одних країнах це відбулося мирним шляхом, в інших обернулося кривавими зіткненнями. Але Європу чекали і інші зміни: на політичній карті з’явилися кілька нових держав, що взяли курс на інтеграцію з Заходом. Країни колишнього соціалістичного табору почали масштабні ринкові реформи.
Країни Азії після Другої світової війни
Друга половина XX ст. стала часом найсерйозніших змін в азіатському регіоні. Багато країн Азії перейшли до політики модернізації. Колись відсталі “задвірки світу” поступово перетворюються в провідні економічні держави. Особливе місце серед них займають Японія і Китай. Два держави з багатотисячолітньої історією, дві колишні імперії пережили за шість повоєнних десятиліть найбільші зміни.
У другій половині XX століття система міжнародних відносин не раз зазнавала змін. Почавши формуватися в кінці Другої світової війни, вона надалі розвивалася в умовах протистояння капіталістичного та соціалістичного таборів, що отримав назву “холодна війна”. Належність до того чи іншого табору визначала позиції країн по відношенню один до одного. У цей період було два “полюси сили” – США і СРСР, до яких тяжіли багато країн. Протистояння двох таборів було закріплено створенням їх військово-політичних і економічних організацій.
У квітні 1949 року США, Великобританія, Франція, Італія, Канада та інші створили Організацію північноатлантичного договору – НАТО. У травні 1955 року було оголошено про створення Організації Варшавського договору (ОВД), куди увійшли СРСР, Албанія, Болгарія, Угорщина, НДР, Польща, Румунія, Чехословаччина. Органами економічного співробітництва для двох таборів стали Рада економічної взаємодопомоги (РЕВ), утворений СРСР і східноєвропейськими країнами в січні 1949 р і Європейське економічне співтовариство (так званий “Загальний ринок”), до якого увійшли західноєвропейські держави.
Біполярність світу не виключала можливість існування впливового Руху неприєднання, який об’єднав ряд країн Європи, Азії та Латинської Америки.
(1 votes, average: 5.00 out of 5)