Правова держава: концепція та основні характеристики
Інститут держави формувався практично одночасно з іншим найважливішим соціальним інститутом – правовим. Право традиційно розуміється як сукупність встановлених державою загальнообов’язкових норм поведінки, дотримання яких забезпечується силою державного впливу. Велику частину своєї історії держава копітко встановлювало норми поведінки для своїх громадян або підданих з дотриманням, звичайно, в першу чергу інтересів правлячої еліти. Однак становлення капіталізму в XVII-XVIII ст. підкинуло цікаве завдання: чи не можна правові норми і обмеження звернути на саму державу? Щоб не тільки звичайні громадяни, але й державні мужі діяли виключно в рамках закону. Ось це і є основна ідея концепції правової держави – обмеження влади законом. Але питається, звідки ж візьмуться обмежують владу закони, якщо сама державна влада ці закони і приймає? Що може її утримати від легалізації свавілля і самоуправства за допомогою власноруч штампувало законів? Ліберальна політична думка XVII-XVIII ст. знайшла, як ми пам’ятаємо, безліч таких обмежувачів. Але основних за великим рахунком три: права людини, конституція і поділ влади.
Перше обмеження апетитів влади полягає в постулюванні існування природних, невідчужуваних прав людини (на життя, свободу, власність і т. д.). Право – це не сума обмежень і репресій. Його не можна зводити лише до кримінального кодексу. Право – це в першу чергу можливість кожного індивіда реалізувати дані йому природою (а не державою!) Можливості розпорядитися своїми життям і свободою на власний розсуд (не порушуючи, зрозуміло, аналогічних прав інших людей). Тому закон у принципі може бути і неправовим, якщо він порушує права людини. Навіть якщо такий закон прийнятий з дотриманням всіх юридичних формальностей – це не право, а безправ’я, типовий свавілля держави.
Не дати державі впасти в спокусу ухвалення таких законів повинен ще один обмежувач – конституція. Саме в ній і прописуються “під перших рядках” права і свободи особистості. Однією з особливостей конституції як основного закону демократичного суспільства є необхідність її всенародного схвалення. Це і є “суспільний договір” між владою і народом, в якому народ ставить певні рамки самостійного законотворчості держави. Бо жоден закон або постанова влади не повинні суперечити нормам, записаним в конституції.
Третім серйозним обмежувачем владного абсолютизму держави став принцип поділу влади. Його сенс – в роз’єднанні державного моноліту на три частини (гілки влади – законодавчу, виконавчу і судову), які володіють самостійністю, незалежністю і, головне, взаємно контролюють один одного, не допускаючи перевищення повноважень будь-якої з властей.
Всі ці ідеї формувалися протягом трьох з гаком століть (Дж. Локк, І. Кант, Ш. Л. Монтеск’є, Т. Джефферсон та ін.), Хоча сам термін “правова держава” з’явився тільки в кінці XIX ст. Сьогодні це загальновизнана цивілізованим світом концепція, положення якої вважаються сучасним еталоном правового стану суспільства і держави.
Основними характеристиками правової держави визнаються наступні:
(1) категоричне дотримання основних прав людини (зафіксованих у прийнятій ООН “Загальної Декларації прав людини” 1948 р та інших міжнародних документах);
(2) загальність права і верховенство закону;
(3) верховенство в системі права конституції, яка закріплює і гарантує дотримання прав людини;
(4) поділ влади;
(5) самостійність і незалежність судової влади;
(6) наявність ефективних форм контролю і нагляду за дотриманням законів;
(7) взаємні відповідальність і довіра держави та індивіда;
(8) відповідність національного законодавства принципам і нормам міжнародного права та ін.
Подібні норми-вимоги не можуть, природно, бути відразу введені наказним порядком. Для того щоб вони стали насправді реальністю, необхідна певна як політико-правова, так і соціально-культурна середа.
Істотними передумовами побудови правової держави вважаються:
(1) економічна незалежність і самостійність індивіда, що можливо сьогодні тільки в ринковій економіці;
(2) демократичний політичний режим, який визнає суверенітет народу і спирається на принципи конституціоналізму та парламентаризму;
(3) прийнятний рівень політичної і правової культури населення;
(4) розвиненість громадянського суспільства;
(5) політичний плюралізм, толерантність і т. д.
Зрозуміло, що ці передумови нині сформувалися далеко не скрізь. Там же, де вони склалися, в цілому сформувався відносно строгий правовий порядок, який в основному відповідає ідеям концепції правової держави. У сучасній Росії такі передумови тільки починають складатися. Тому записана в Конституції РФ характеристика нашої держави як правового – це, швидше, оголошена мета, ніж реальність.
(1 votes, average: 5.00 out of 5)