Поетична збірка Зів’яле листя – ІВАН ФРАНКО (1856-1916) – Українська література кінця XIX – початку XX ст
1896 р. сорокалітній Іван Франко видав окремою книжечкою збірку “Зів’яле листя”. Автор назвав свій твір дуже вдало, оскільки основним мотивом уміщених поезій був смуток, жаль за навіки втраченим коханням.
Цікаво знати! Як відомо, “Перший жмуток” “ЗІВ’ЯЛОГО ЛИСТЯ” І. Франко включив до збірки “З вершин і низин”. Проте коли “Зів’яле листя” вийшло окремим виданням, галицькі критики й лідери громадських рухів почали висловлювати своє розчарування, адже поет – трибун, поет-глашатай раптом показав себе нещасливим у коханні! Причиною такого нерозуміння стало насамперед те, що на той час іще не існувало поняття “літературний герой”. Гадали, якщо автор у поезіях веде мову від першої особи, то він розповідає про власні почуття й переживання.
У передмові, яку вважаємо ядром Франкової художньої містифікації1, поет зазначив, що до нього нібито потрапив чужий зошит, а тому пропоновані читачам вірші належать молодому чоловікові, який через любовну трагедію вчинив самогубство. Орієнтуючись на таку художню версію, І. Франко визначив жанр “Зів’ялого листя” як ліричну драму і передмову закінчив словами Гетевого героя з роману “Страждання молодого Вертера”:
“Будь мужньою людиною і не йди моїм слідом”. Насправді ж ніякого самогубці та зошита не було, вірші належать перу Франка, багато з них мають автобіографічний характер.
Ключовою у збірці “Зів’яле листя” є поезія “Тричі мені являлася любов”, адже в ній ідеться про три великі кохання в житті поета. Першою обранкою серця постає юна Ольга Рошкевич, про яку так поетично сказано: “…Несміла, як лілея біла, / З зітхання й мрій уткана, із обснов / Сріблястих, мов метелик, підлетіла. / Купав її в рожевих блисках май, / На пурпуровій хмарі вранці сіла / І бачила довкола рай і рай! / Вона була невинна, як дитина, / Пахуча, як розцвілий свіжо гай”.
1 Містифікація – тут: вигадка, зумисна неправда.
2 Сюрреалізм – модерністський мистецький напрям, для якого характерне зображення неймовірних речей, розрив логічних зв’язків, протиприродність; сюрреалістичними полотнами також вважаються картини-двузори сучасного художника Олега Шупляка.
Крістіан Склое. Кохання (цифрова ілюстрація у стилі поп-сюрреалізму2)
Ольга була освіченою, як на ті часи, дівчиною, навіть перекладала українською мовою Еміля Золя і братів Гонкурів, роман Надії Ланської “Обрусителі”, оповідання шведської письменниці Марії-Софії Шварц “Сімнадцяті і двадцять перші уродини”. Разом з Іваном Франком Ольга збирала весільні пісні, саме їй він присвятив свою першу поетичну збірку “Баляди і розкази” (1876). У розриві із закоханим поетом Ольга не була винна – все вирішив суворий і владний батько. Дівчина дуже вдало вийшла заміж, мова не лише про матеріальні статки. Її шлюб із Володимиром Озаркевичем виявився щасливим. Спочатку ніхто не міг зрозуміти, чому син посла, громадського діяча згодився одружитись на “підупалій в громадській опінїї”1 Дочці бідного священика. А закоханий в Ольгу Володимир, нехтуючи власного кар’єрою і кілька років поспіль стійко зносячи глузування близьких, свідомо подав руку Франковій коханій і зробив це з великої пошани до обох.
Удруге І. Франко закохався в красуню Юзефу Дзвонковську, але дівчина була хвора на тоді невиліковний туберкульоз (сухоти) і вирішила не зв’язувати себе шлюбом, щоб не принести горя коханому:
Явилась друга – гордая княгиня,
Бліда, мов місяць, тиха та сумна,
Таємна й недоступна, мов святиня.
Мене рукою зимною вона
Відсунула і шепнула таємно:
“Мені не жить, тож най умру одна!”
Мечислав Рейзнер. Портрет незнайомки (Цей портрет Іван Франко розмістив у своєму кабінеті над робочим столом. Дослідники вважають, що це єдине зображення Юзефи Дзвонковської)
1 Громадська опінія – тут: громадська думка.
Третя кохана – Целіна Журовська, у заміжжі – Зигмунтовська – не вважала Івана Франка вигідною для себе партією. Цю жінку в житті Франка можна порівнювати з Аикерою Полусмак у долі Тараса Шевченка. На схилі Франкових літ вона навіть якийсь час доглядала майже спаралізованого поета, але в молоді літа жорстоко знехтувала його коханням, тому страждання серця вразливого митця вилилися у слова гострого болю:
Явилась третя – женщина чи звір?
Глядиш на неї – і очам приємно,
Впивається її красою зір.
То разом страх бере, душа холоне.
Закономірно, що до образу третьої коханої І. Франко підбирає зовсім інші епітети й символи, аніж до двох попередніх. Ліричний герой визнає, що йдеться про жінку надзвичайно примхливу й горду. Ось чому ця обранка серця “женщина чи звір”, “сфінкс”, – нерозгадана довіку загадка.
Рисунок невідомого художника. Целіна Журовська
Значна частина поезій зі збірки “Зів’яле листя” стала народними піснями, зокрема “Ой ти, дівчино, з горіха зерня…”, “Чого являєшся мені…”, “Як почуєш вночі край свойого вікна…”. У наш час їх найчастіше виконують як любовні романси. В окремих поезіях “Зів’ялого листя” простежується граничне наближення до народнопісенного віршування, вжито сталі епітети (“колюче терня”, “тиха молитва”) й метафори (“остре, як бритва”), а також народні образи-символи (“з горіха зерня”).
Для поезій збірки характерна особлива проникливість і висока художність, тому Дмитро Павличко у передмові до “Зів’ялого листя” (1985) писав: “Є в “Зів’ялому листі” речі такої краси і глибинності, що їх сміливо можна віднести до найгеніальніших творів світової любовної лірики”. Знаменно, що збірка складалася з трьох розділів, образно названих автором “жмутками”.
Вірш “Ой ти, дівчино, з горіха зерня…” відкриває “Другий жмуток” “Зів’ялого листя”. Ця поезія написана в дусі народних пісень про кохання: “Ой ти дівчино, горда та пишна, / Чому ти вчора в садок не вийшла? / Я виходила – тебе не було. / Я постояла та й ся вернула. / Більше не вийду, з тобов не стану / Вишлю тя сестру – такую саму. / А я з сестрою цілу ніч стою – / Не та розмова, що із тобою. / Не та розмова, не тії слова, / Лиш очі карі та чорні брови”. Віршовий розмір Франкового шедевра – п’ятистопний ямб, римування – парне. Поезія складається із семи дворядкових строф.
У вірші “Ой ти, дівчино, з горіха зерня” передано переживання ліричного героя через свою нерозділену любов. Його кохана – вродлива і мила, але неприступна й безжальна. Поет вдало використав антитезу:
Чом твої устонька – тиха молитва,
А твоє слово остре, як бритва?
“Любов – це кара,
Це сумна в’язниця,
Бог від якої заховав ключі”.
Петро Сорока
Харитон Платонов. Портрет дівчини-українки (1896)
Питання в цій поезії не риторичні, адже ліричний герой сподівається відповіді на них, надіється, що розгадає таємницю неприхильності до нього.
Композитор Анатолій Кос-Анатольський написав до цього вірша надзвичайно вдалу музику, розраховану на три голоси. Пісня вперше пролунала на концерті з нагоди столітнього ювілею Івана Франка у 1956 р.
Поезія “Чого являєшся мені…” – це своєрідний епілог до вже втраченого кохання. Кохана дівчина постійно сниться розтривоженому серцю нещасливого у коханні юнака, і ліричний герой уже готовий ненавидіти за такі ілюзії свою обранку:
Чого являєшся мені
У сні?
В житті ти мною згордувала,
Моє ти серце надірвала…
Із розпачу та відчаю парубок готовий заборонити коханій приходити в його сни, але несподівано відчуває, що без такої солодкої омани світ для нього зробився б порожнім:
О, ні!
Являйся, зіронько, мені!
Хоч в сні!
Цей вірш також написаний ямбом, але чотиристопним. Складні метафори й порівняння допомагають читачам відчути зміни настрою ліричного героя, а тавтологічні повторення, риторичні запитання і розпачливі звертання з елементами надії, віри, сподівань перетворюють цю поезію на складне високоемоційне естетичне явище. Зворушливий монолог ліричного героя стає зовнішнім відображенням пекельних мук закоханого серця, образи, ревнощів, болю.
Проте сучасники Івана Франка не могли пробачити митцеві боротьби й молодому проводирю нації розчуленості, афішування вразливості власного серця. Врешті, більшість відгуків на “Зів’яле листя”, серед яких були й анонімні, тому авторство таких рецензій досі спірне, засвідчували одне-єдине: читацька публіка не сприйняла і не зрозуміла Франкових високих небуденних почуттів. Навіть щирий і давній друг поета, також поет, літературознавець і критик Василь Щурат не сприйняв потреби Франка писати задушевні вірші й назвав автора “Зів’ялого листя” “декадентом”, тобто митцем, якому притаманні песимістичні, занепадницькі настрої в той час, коли нація потребує актуальних творів громадянського звучання.
На цей закид Франко, як ми знаємо, відповів віршем “Декадент”, а також досить виваженими словами про своє ставлення до власне ліричних творів: “По моїй думці, лірична поезія тільки тоді може мати для нас інтерес, коли поза нею рисується в нашім умі і в нашім серці справді інтересна нещоденна особистість її автора”.
Належно збірку “Зів’яле листя” оцінили аж через століття. Вона наново ожила і стала затребуваною у “великому часі” (Михайло Бахтін), як це притаманно творам геніїв. Особливо високо у наш час цю книгу оцінює Дмитро Павличко: “Саме цією збіркою Франка записана й наша українська література до світових, найщемливіших для всіх народів і поколінь зрозумілих співів закоханої душі”. Павличко зробив унікальний науковий художній аналіз “Зів’ялого листя”, пояснив глибокий внутрішній зміст і філософський підтекст поезій, зауважив надзвичайно струнку побудову і плавний перехід від одного настрою до іншого в усій збірці.
У збірці “Зів’яле листя” є два вірші про жіночу трагедію, як про два полюси жіночого нещастя. Це – поезії “Привид” і “Покоїк і кухня, два вікна в партері”. Героїня поезії “Привид” – повія, героїня іншого твору – законна дружина нікчемного чоловіка. Любов ліричного героя до цих нещасних колишніх обраниць його серця – особлива, всепрощаюча і світла.
Усі без винятку поезії збірки “Зів’яле листя” вражають природністю і щирістю. За словами Д. Павличка, кожен із цих віршів, “здається.., існував завжди, здається, він був не написаний, а знайдений, як діамант-самородок, бо такого ні видумати, ні вистраждати неможливо”, і в той же час “без цього маленького творіння важко уявити собі гігантський материк Франкової поезії, де кожна нива й кожна грудка
“Це такі легкі, ніжні вірші, з такою широкою гамою чувства і розуміння душі людської, що, читаючи їх, не знаєш, кому оддати перевагу: чи поетові боротьби, чи поетові-лірикові, співцеві кохання і настроїв”.
Михайло Коцюбинський
Дорога, але грядочка цих восьми рядків – рідна, ніби ти виріс коло неї й жив тим повітрям, що над нею світиться”.
Сучасні читачі поважають Франка-трибуна у громадянській ліриці, але по-справжньому їм імпонує любовна лірика поета.
Діалог із текстом
1. СКІЛЬКИ років було І. Франкові, коли вийшла у світ його збірка “Зів’яле листя”? Чому вона викликала неоднозначну реакцію тодішніх літературознавців?
2. Про яких трьох фатальних жінок у долі І. Франка йдеться у вірші “Тричі мені являлася любов”?
3. Як ви розумієте афоризм про кохання сучасного поета П. Сороки?
4. Чому поезії І. Франка “Ой ти, дівчино, з горіха зерня…”, “Чого являєшся мені…”, “Як почуєш вночі край свойого вікна…” зі збірки “Зів’яле листя” стали народними піснями й любовними романсами?
5. Проінтерпретуйте поезію “Ой ти, дівчино, з горіха зерня…” так, як особисто ви її розумієте. Доведіть, що в цій поезії йдеться про нерозділене кохання ліричного героя.
6. Схарактеризуйте ритмомелодику й художні засоби цієї поезії.
7. Чим прикметний вірш “Чого являєшся мені…” І. Франка?
8. Поділіться власною думкою щодо наведеного у підручнику висловлювання М. Коцюбинського про поезії І. Франка зі збірки “Зів’яле листя”.
9. Чому саме ця збірка інтимних віршів збурила емоції та спричинила діаметрально протилежні оцінки сучасників поета?
10. Як ставляться до поезій із “Зів’ялого листя” наші сучасники? Чи змінилися погляди літературознавців на увесь доробок І. Франка?
Діалоги текстів
Чим саме вірш “Ой ти, дівчино, з горіха зерня…” близький до народної пісні “Ой ти, дівчино, горда та пишна…”?
Мистецькі діалоги
1. Уважно розгляньте цифрову картину сучасного австрійського художника К. Склое, який створює діджитал-ілюстрації у стилі поп-сюрреалізму, і поміркуйте, чи може його робота “Кохання” стати ілюстрацією до збірки І. Франка “Зів’яле листя”.
2. Прослухайте пісню на слова Івана Франка та музику Анатолія Кос-Анатольського “Ой ти, дівчино, з горіха зерня…” у професійному виконанні. Порівняйте образи, створені Іваном Франком і композитором Анатолієм Кос-Анатольським у пісні та художником Харитоном Платоновим на картині “Портрет дівчини-українки”. Як вони взаємодоповнюють поширений образ дівчини-українки?
(2 votes, average: 4.50 out of 5)