ПІСНЯ ПРО РОЛАНДА – ПІД БРЯЗКІТ ЛИЦАРСЬКИХ МЕЧІВ – Середньовіччя
(Уривки)
Король наш Карл, Великий Імператор,
В Іспанії провоював сім років.
Весь край гірський він підкорив до моря,
Фортеці непохитні впали швидко,
Ні міст, ні мурів не лишилось цілих.
Зосталась Сарагоса на горі лиш…
Там цар Марсилій, що не вірить в Бога,
Шанує Аполліна1 й Магомета.
Та прийде час, і Бог його скарає.
Аой!2 (…)
Обрання посла франків
(…) “Кого ж послать? Скажіть мені, барони,
Нам до Марсилія у Сарагосу?”
Роланд підвівся: “Я давно готовий!”
“Не згодний з цим! – тут Олів’єр озвався, –
Занадто ви нестримані й гарячі.
Боюсь, посольство закінчиться лихом!
Поїду я, якщо король дозволить”.
А Карл промовив: “Помовчіть обидва!
Ніхто з вас до невірних не поїде.
Бо знов я присягаюсь бородою,
Що не назву послом нікого з перів”.
Сказав так Карл – запанувала тиша. (…)
“Сеньйори! – Карл промовив, – тож самі ви
Того з моїх баронів оберіте,
Хто передасть послання в Сарагосу”.
Роланд озвавсь: “Хай Ганелон, вітчим мій!
1Аполлін – Аполлон (сарацинів вважали язичниками, які поклоняються “трійці” богів – Аполлону, Магомету й Тервагану).
2Аой! – своєрідний приспів, вигук, що повторюється після 158 куплетів. Єдиного тлумачення цього вигуку немає.
Мудрішого барона ми не знайдем!”
Схвалили франки: “Справиться як слід він!”
Граф Ганелон наляканий був дуже,
У гніві скинув він куничу шубу,
Зоставсь на ньому лиш каптан шовковий.
Обличчя горде, променисті очі,
Могутня постать і широкі груди –
На нього задивилися присутні.
Роланду крикнув: “Звідки злість подібна?
Відомо всім, безумцю, твій вітчим я,
На смерть мене ти шлеш до Сарагоси!
Якщо поможе Бог мені вернутись,
Тобі таку я помсту приготую,
Що до кінця життя ти не забудеш!”
Роланд всміхнувсь: “В тобі вирує гордість!
Всі знають, що погроз я не боюся,
Та посланцем повинен бути мудрий.
Якщо король накаже – сам поїду!”
Розлютувався Ганелон: “Поїдеш?
Ти не васал мені, я ж не сеньйор твій.
Готовий я дістатись Сарагоси
І сповнити наказ суворий Карлів.
Я все зроблю, у разі ж небезпеки
Перетворю свій гнів великий в пекло!”
У відповідь Роланд лиш розсміявся. Аой!
А Ганелон, почувши сміх Роланда,
Відчув страшну образу, біль у серці,
Що ледь не розірвалося від люті.
“Ненавиджу! – він скрикнув. – Через тебе
В краю чужім я маю смерть спіткати
Без каяття! Володарю могутній!
Готовий виконати ваш наказ негайно!” (…)
“Розніжились ви надто! – Карл промовив, –
Хутчіш рушайте в путь, моє то слово!”
Король додав: “Наблизьтесь, Ганелоне,
Даю почесний жезл і рукавицю.
Ви чули: франки вас послом обрали”.
І мовив граф: “Роланд у всьому винний!
Віднині ворогом його заклятим
Вважатиму. І другу Олів’єру,
І вашим перам, що Роланда люблять,
Усім їм, сіре, я кидаю виклик!”
Король сказав: “Занадто ви гнівливі!
То не Роландів – мій наказ іти вам!”
Аой!
Правицею подав Карл рукавицю,
Та Ганелон в думках ще був далеко,
Й на землю рукавиця раптом впала.
“О Боже правий! – франки закричали, –
Біду велику принесе посольство!”
Лиш буркнув граф: “Грядущий день покаже!” (…)
Гордота Роланда
Тут Олів’єр додав: “Тьма-тьмуща маврів,
А наших вояків не так й багато.
Сурміть, Роланде-друже, в ріг негайно,
Почує Карл, повернеться із військом”.
Та відповів Роланд: “Я не безумець,
Щоби зганьбити честь свою довіку.
Мій Дюрандаль завдасть страшних ударів
І до ефеса вщент заллється кров’ю.
Прийшли на лихо в бескеди ці маври
І, певний, всі приречені на смерть в них!” Аой!
“Роланде, в Оліфант1 сурмити треба!
Почувши, Карл повернеться із військом,
З баронами на поміч поспішить нам!”
Роланд відповідав: “Хай Бог боронить,
Щоб я збезчестив весь свій рід шляхетний,
Красуню-Францію покрив безслав’ям!
Мій добрий меч на поясі висить ще,
І Дюрандаль завдасть страшних ударів,
Побачите його в крові багряній!
Собі на горе маври позбігались,
І запевняю – всі вони загинуть!”
Аой!
“Роланде, друже, в Оліфант сурміть вже!
Почує Карл, виходить він з тіснини.
Я запевняю, франки повернуться”.
Та лицар відповів: “Хай Бог боронить,
Щоб хтось з людей сказав: “Роланд злякався,
Й від страху перед маврами сурмив він!”
Не докорятиме ніхто із рідних.
Коли потраплю у велику битву,
То тисячу і ще сімсот смертельних
Завдам ударів, меч заллється кров’ю!
Хоробрі франки б’ються всі відважно!
Іспанські ж маври не втечуть од смерті”.
А Олів’єр: “Не бачу в тім ганьби я.
Бо ж я розгледів військо сарацинів,
1Оліфант (від франц. слон) – подарований монархом Роландові ріг зі слонової кості, що уславився гучним звуком, чутним аж за 30 льє (120 км).
Вони покрили гори всі й долини,
Поля всі, бескеди і верховини.
Велика сила в цього плем’я маврів,
Йому протистоїть лиш жменька франків!
“Тим більший запал! – граф відповідає.
Хай Бог боронить з усіма святими,
Щоб через мене слава франків згасла!
То краще вмерти, ніж ганьбу стерпіти,
Бо за безстрашність Карл нас полюбляє”. (…)
Роланд побачив – битва неминуча,
Грізніший став за лева й леопарда.
Скликає франків, Олів’єру мовить:
“Довірив Імператор нам цих франків,
Зібрав найкращих цілих двадцять тисяч
І знає – боягузів тут не знайдеш.
За нашого сеньйора слід терпіти
Жорстокий холод і нестерпну спеку,
Віддати кров свою і тіло разом.
То бийте ж списом, я мечем дістану,
Дарунком Карла, славним Дюрандалем,
Якщо ж загину, той, хто його візьме,
Все ж скаже: “Меч шляхетного васала!””
З’явився і Турпін, архієпископ,
Коня острожить і злетів на пагорб,
Звернувсь до франків і запально мовив:
“Сеньйори, Карл нас залишив на варті,
За короля повинні ми померти
І ствердити святу Христову віру.
Ви знаєте, що зараз буде битва,
Бо перед нами лави сарацинів.
Моліться і просіть прощення в Бога.
А я земні гріхи всім відпускаю,
Блаженний мученик лиш той, хто згине,1
Його душа спасіння знайде в Раї”.
Зійшли всі з коней, на колінах франки.
Турпін благословив в ім’я Христове,
Замість покути ж наказав їм битись. (…)
Ось мчить Роланд іспанськими долами,
Під ним кінь Вельянтіф, прудкий, надійний,
І обладунок прикипів до тіла,
А лицар потрясає гострим списом,
І грізно вістря звернене до неба,
Лиш білий прапорець мигтить на ньому,
Вниз торочки спадають золотії.
Могутній стан, лице ясне й красиве.
1Церква обіцяла всіх, хто загинув за Христову віру, оголосити мучениками.
За ним услід прямує друг незмінний
І франки всі – в надії на спасіння.
З завзяттям подививсь Роланд на маврів,
На франків – із захопленням й любов’ю. Аой!
Сказав тут Олів’єр: “Назад ні кроку!
З ім’ям Господнім лиш про те турбуйтесь,
Щоб кращу відсіч сарацинам дати,
Могутніми ударами їх бити.
Не забувайте й бойовий клич Карла!”
Всі франки закричали “Монжуа!”1
І хто почув цей поклик славнозвісний,
Пізнав, що значать доблесть і відвага.
З якою гордістю помчали франки!
Мій Боже! Шпорять коней, галопують!
І зараз вдарять – хто їх переможе?
Проте не налякали сарацинів.
І от впритул зійшлися франки й маври. (…)
Перша битва. Поразка маврів
(…) А битва ширшає, стає лютіша,
Та граф Роланд у самім пеклі бою,
І поки служить спис, – ним б’є завзято,
З п’ятнадцятим ударом все ж зламався. (…)
І знову мчить Роланд тим полем бою,
Блищить лиш Дюрандаль, що б’є й рубає,
Невірним справжню учинив він бойню.
О! бачили б, як ніс він смерть за смертю,
Як кров’ю заливав все поле брані.
По плечі у крові в Роланда руки,
Залиті нею панцир, кінська грива.
Не відстає і Олів’єр од нього.
Не можна ганити і інших перів,
Невтомно франки б’ються, січуть, нищать.
Вмирають маври, декотрі зомліли.
Кричить архієпископ: “Справи гарні!”,
І “Монжуа!” – клич Карлів скрізь лунає. (…)
Аой!
Кривавий бій ставав усе лютіший,
Роланд і Олів’єр б’ють безупинно,
Завдав Турпін вже тисячу ударів,
Не відстають від них і інші пери,
І дружно б’ються всі загони франків.
Вже сотні, тисячі загиблих маврів.
Живих же неминуча смерть чекає,
1″Монжуа! ” – бойовий клич французів, уперше засвідчений у 1119 р.
Хоробрі, боягузи – всі сконають,
Втрачають й франки кращих із баронів,
Батьків і рідних більше не побачать,
А також Карла, що чека в міжгір’ї.
У Франції ж лютують грізні сили:
Бушують грози, смерчі, лячні бурі,
Потоками ллють з градом й снігом зливи
І блискавки б’ють раз за разом страшно.
Земля вже починає скрізь двигтіти –
Від церкви Сен-Мішель і аж до Сени,
Від гавані Віссант до Безансона.
Немає міст, де б мури не тріщали;
А ясний день враз огортає морок,
І світло лише в спалахах у небі.
Усіх жахають ці пророчі знаки… (…)
Останній бій
Як тільки граф Роланд прийшов до тями,
Опам’ятався і навколо глянув,
То враз збагнув: загибель неминуча.
Він втратив військо, вояки всі мертві,
Окрім Турпіна і Готьє де л’Ума. (…)
Засмучений й розгніваний Роланд
Знов у бою, він б’є нещадно маврів,
Убив відразу двадцять тих невірних,
Готьє іще шістьох, п’ятьох Турпін сам.
Лунають кличі бойові невірних,
З усіх боків на франків нападають.
Аой!
Як справжній лицар б’ється граф Роланд.
Та спекота, піт заливає тіло,
Страшенно голова болить, всю ломить:
Коли сурмив у ріг, порвав всі жили.
Проте він хоче знать, чи прийде Карл,
Взяв Оліфант, але сурмить так слабо.
Король завмер, послухав, тихо каже:
“Сеньйори, нам цей звук віщує горе.
Сьогодні небіж мій, Роланд, загине.
По звуках рога чую – смерть вже близько.
Не гайте часу, скакунів острожте!
Заграйте гучно в усі сурми війська!”
І враз відповіли всі сорок тисяч,
Луна пішла по горах і в долинах.
Почули маври, переполошились,
Здійнявся гомін: “Карл вже повернувся!” (…)
Коли Роланд побачив наступ вражий,
Відчув він силу, гордість і відвагу.
Поки живий, завзято буде битись.
Сів на коня, прудкого Вельянтіфа,
Ударив острогами золотими
І кинувсь в саму гущу сарацинів.
Слідом за ним з мечем архієпископ. (…)
Тікають маври до країв іспанських,
Їх переповнює шалена злоба. (…)
Смерть Роланда
Та й сам Роланд відчув: кончина близько,
Бо з вух у нього витікає мозок.
Він молить Господа за душі перів,
А Гавриїла-ангела – за себе.
І Оліфант, і Дюрандаль взяв звично,
Бо саме так вмирає лицар справжній, –
Зайшов у глиб землі іспанських маврів
На відстань льоту стріл із арбалета.
Росли два дерева на пагорбі, а поруч
Чотири глиби височіли мармурові.
Роланд там впав на мураву зелену
І знепритомнів. Смерть була вже поруч.
Між гір крутих, серед дерев високих
Блищать чотири глиби мармурові.
Зомлілий граф лежить в траві шовковій.
За ним давно вже сарацин пильнує,
Посеред тіл валявсь, прикинувсь мертвим,
Замазав кров’ю тіло та обличчя;
Аж ось підвівсь на ноги, підбігає.
Він був красивий, мужній і кремезний… (…)
Роланд відчув – меча хтось забирає.
Отямився, розплющив очі й каже:
“Здається, злодію, ти не із наших!”
В руці тримав, як завжди, Оліфант.
В шолом ударив, вкритий злотом щирим,
Розбив його, а з ним розтяв і череп,
І очі геть полізли в мавра з лоба.
Той мертвий впав як стій до ніг Роланда. (…)
Відчув Роланд – пітьма вкриває очі.
Підвівсь на ноги і стоїть насилу,
Сірішає знекровлене обличчя.
А перед ним лиш темно-сіра скеля.
Він десять раз мечем ударив гнівно,
Та сталь дзвенить, щербин немає навіть. (…)
Роланд все б’є ту брилу темно-сіру.
Вже вдарив безліч раз, та все даремно.
Сталь лиш дзвенить – ані щербин, ні тріщин.
Клинок зі свистом вгору підлітає.
Переконався граф: йому несила,
І знов оплакує меча він долю:
“О Дюрандале! Ти краса й святиня!
Ховаєш в золотій ти рукояті
Нетлінні мощі: зуб Петра й священну
Василія Святого кров, волосся
Дениса Пресвятого і уривок
З одежі Пріснодіви! Неможливо,
Щоб нехристі тобою володіли,
Лиш християнам ти служити маєш!
О Небо, меч не дай в безчесні руки!”
Роланд відчув, що смерть вже зовсім близько,
Вона іде від голови до серця.
У тінь сосни високої лягає
Він долілиць, в траву зелену й ніжну,
Підклав під себе меч і Оліфант свій,
Звернув обличчя до землі невірних.
Аби відразу стало зрозуміло
І Карлові, і лицарям-баронам,
Що він, Роланд, помер як переможець.
Відпущення гріхів у Бога просить
Й до Неба рукавицю простягає.
Аой! (…)
Роланд, на груди голову схиливши,
Схрестивши руки, смерті ждав покірно.
І Бог послав до нього херувимів.
Злетіли з Неба Рафаїл-заступник
І Михаїл1, потвор злих переможець,
І сам архангел Гавриїл Святійший.
Віднесли душу графа в Райські кущі! (…)
Переклад Н. Пащенко та В. Пащенка
1Михаіл – архангел, провідник небесного воїнства в битві із силами зла; янгол милосердя і прохач людей перед Богом. Рафаїл – один із семи великих янголів, архангел; янгол зцілення.
Запитання і завдання до прочитаного
1. Чому Роланд запропонував відрядити до Сарагоси саме Ганелона? Чому Ганелон образився на пасинка?
2. Як поводиться Роланд у бою? Знайдіть приклади застосування гіперболи в описах героя і визначте її роль у тексті.
3. Які характерні якості лицаря втілює Роланд? Чому перед смертю граф намагається знищити свій меч?
4. З якими другорядними героями поеми пов’язана ідея героїзму, служіння вітчизні, християнській вірі? Які риси характеру воїнів Карла гідні поваги й захоплення?
5. Порівняйте, як зображено франків і маврів у “Пісні про Роланда”. Наведіть відповідні цитати.
6. Яким постає в “Пісні про Роланда” Карл? Схарактеризуйте стосунки короля з його васалами.
7. Складіть план характеристики Роланда. Доберіть цитати, що найяскравіше характеризують героя.
8. Робота в парах. Складіть порівняльну характеристику однієї з пар образів “Пісні про Роланда”: а) Роланд – Ганелон; б) Карл – Ганелон.
9. Порівняйте описи битв в “Іліаді” Гомера, “Енеїді” Вергілія і “Пісні про Роланда”; визначте спільне й відмінне.
10. Порівняйте героїв “пісні про Роланда” з давньоруськими билинними богатирями. Що їх об’єднує? Аргументуйте свою думку.
11. Філологічний майстер-клас. Укажіть характерні ознаки героїчного епосу Середньовіччя, використовуючи прочитані уривки з “пісні про Роланда”.
(2 votes, average: 2.50 out of 5)