КВАДРАТНО-ГНІЗДОВИЙ СПОСІБ – Олександр Корж
***
Відвідувачів запрошено!
Брама резервації відчиняється о шостій ранку
І далі відбудеться свято
Під назвою квітневі втечі
Приносьте їжу і питво
На останньому наголошується
Гарантоване TV старим пердунам
І гумові тварини малечі
Нетверезі мистецькі та інші акції
З водінням опівночі хороводу
А також феєричні ілюмінації
Спеціально замовлено гарну погоду
І кожному Йвасику по Марійці
Окраса свята живі арійці
Прохання вдягнутися відповідно
З’являтися вчасно і без запізнення
Не псувати газони та ігрові автомати
АДМІНІСТРАЦІЮ НЕ ТУРБУВАТИ
Коронний номер змагання з Тифоном
Квитки замовляйте за телефоном
***
Прийшла весна, щось тягне на сонети,
Романи, марнославство і Бетговена.
Весна: і все живе під знаком овена.
Вечірня лінь, печерні силуети.
Зима колишня вбита і похована.
Росте трава – товстішають поети.
Ясновельможний люд сіда в карети.
Тремтить під квітнем вулиця брукована.
(Луна, що йде від лютень і флояр –
Діонісійська риса цих вакацій,
Чи те, чому дорожчає доляр,
Чи ті слова, які не знав Горацій)
Бреду собі невидимою стежею,
І власну траекторію простежую.
***
У тому вся сутність довгих перерв
Пикою в дощ прохолоджую нерв
Нагадую циферблат годинника
На якого вказують пальцем
І янголи черкають крильцем
І якого малюють (у вигляді) кола
Ще купа всього довкола
Ще немає трави бо на все свій цайт
Сон трави провисає печально в асфальт
Є ходіння по колу і шерех пальт
Тут два кроки праворуч вже чуєш: Хальт!
Вдаєш кам’яного боввана
(десь поруч з’являється панна)
Голос із партера:
Ти до щогли прикутий і спів сирен
Але жодних імен
Хор:
Гідний син свого міста летить із ним
У майбутнє найближче майбутнє тим
І цікаве що в ньому події це дим
І нічого не видно і менше з тим
***
Щоразу новини принаймні якесь здивування
Відкриваються речі немов на сторінку натрапив
Ту що треба і вже розумієш, що все би на світі потрафив
Пригадай хоч би те моє довге й звитяжне чекання
Щоправда нахабне доволі втім пишні оздоби ці
Словесні фігури і велемовні лаштунки
Мають поволі підвести ліричного героя до головної думки
Залишім біографам нашим всі інші подробиці
Власне це навіть не вірш і ніяка не візія
А передмова і ще між рядків моя фізія
Ти є владна хотіти або не хотіти або
Легковажити шансом
Можливо тут важиться доля
А проте в мене є вже сценарій для тебе і роля
І у фільмі є місце іще дла поета його
Можна звати Сашком можна звати ОлЕсем чи Олесем
Роль тяжка і нервова її залишаю собі
Спецефектів нема дублів теж і перерв далебі
Режисер із небес буде бамкати світлом і голосом
Хоч багато лишилося всього до з’ясування
Я вже бачив тебе коли ти була сонна і рання
Як уже зазначалося вище завдання моє як автора
Полягало в наголошенні головної думки
Ніби в своєрідному індивідуальному оголошенні
Хочеться також зазначити запах соснової глиці
В цьому творі як ознаку незримої присутності Пущі-Водиці
Мовчання дівчат
XII
Отже приймаю цей біг з перешкодами трудний
Бо навіть не думаю здатися
Тим самим програвши змагання
Зрештою якось і вийде воно несолідно
Щойно добіг до середини біг припинити
Скажуть тоді що мовляв цей Олесь прудконогий
Тільки мовляв свої вірші і вміє писати
Ну а крім того є ще найважніша спонука
Чуєш Наталю
То приз що обіцяний був переможцю
XIV
Це і є твоя розхвалювана доля?
Чи то все на що фантазія спроможна:
Тяжкомовний кубуватий лобас,
Перевід на дурне живої сили.
О часи лихосвітні нерозумні,
Скрізь подвійні ігри й кровоблудство!
XVII
От уже ж любитель втішати ближніх!
Вичерпав напевно всі аргументи.
– Вчинки твої, – кажеш, – хоч зрозумілі,
Втім, людині розумній непритаманні:
Напиватися пивом, псувати нирки…
І заради кого? Дурної курви.
– Добре, курви, – погоджуюсь.
Все ж, трохи прикро, що мене,
Не тебе послали […]
XIX
Не вітаюся, кажеш. Можливо й правда,
Не цілую абощо, не тисну ручки.
Може став, питаєш, забудькуватим?
(Справді, складно Коржу все пам’ятати:
Вилітають нерідко важливі речі!)
Тільки тут очевидно, не в тім причина,
Тільки тут погана пам’ять ні до чого.
Тішся, радосте марна, пам’ятаю.
Коли б я забув тоді вітався б
Холодне літо 2000
***
…Достоту повертало все на літо
Трамвай мов човен рейки бо незримі
Погойдував ритмічно веслярами
Прикутими попарно до залізних
Сидінь і тільки весла весла тихо
Вгрузали в ліс і рух від нас залежав…
***
Порушення почуттєве і несуттєве
Але ув’язнення пожиттєве
На стіні понакреслював рисок
Сплю читаю мию писок
Зрідка виходжу на прогулянку
Намагаюся щось побачити в малюнку
Зірок і кори дерев
Увечері приходить янгол і мене бере в
Руки й гойдає-заколисує
Слова мені нашіптує
Інколи бува серед ночі прокинуся
А слова у вухах і далі чуються
Але все забуваю бо маю погану пам’ять
Грубі ковдри мене в боки колють
І знову янгол на руки бере
От така от історія от така от
Добре що комахи давно померли
Тепер сумирні
Стоять на полиці маленькі амфорки сувенірні
Їх у мене багато сотні три чи чотири
І всі чорні і всі з мотузочком
Їде місяць санчатами а сонце візочком
Сива баба на наші душі нитки пряде
***
Якби я був колорадським жуком
А ти картопляним полем
То я би їв тебе просто і люблячи
Повільно листок за листочком
Аби вистачило якнайдовше
Поки би хтось прийшов
І полив мене дихлофосом жалю
А потім карбофосом байдужості
А згодом холодною водою печалі
А надто
Мильним розчином слабкої пам’яті
Воно й зрозуміло
Шкідників потрібно труїти немилосердно
Бо ще внадяться зіпсують урожай
***
Дивлюся на зграї тужливі
У небо ясне й голубе,
І знаю: в близькій перспективі
Вже гратиме інший тебе.
Але найсильнішій печалі
Не вийде життя спинить.
Сьогодні я питиму далі.
Мені не болить, не болить.
Хоч, як мені (я гребу)
Забути твою губу?
І як мені жити без тебе
В цю неспокійну добу.
ALGOL
***
Ми ще в літньому часі
А годинник уже починає
По-осінньому йти
Щоб якнайшвидше зими дістатися
Ми ще в літньому часі
А годинник уже ходу пришвидшує
***
Маєш багато тіл
Чи й не дивно
Що води чиєгось помешкання
Вмістивши всю тебе
Тиснуть на берег
***
Ми
Обережні у висловах
Обачні у діях
Із усіх найпоміркованіші
Майже кохаємо легкість
Проминання цих доріг
Для яких наші кроки
Насправді так само нечутні
Як бурштин
Де травнево дзижчить
Ціла зграя комарів
Наші руки
(надто делікатні для пестощів)
Поки ще можуть
Ухопити найважчу з тіней
Придорожніх осик
Але ж ми
Страшенно обачні у діях
Із усіх найпоміркованіші
І раптом ця тінь уповільнить
Наше безсиле проминання
***
Стільники твого тіла наповнені медом
Якщо придивитися модна побачити
Як його нишком збирають
Теплі бджоли погляду
***
Сонце багаторазове світло
Валик візуального фонографа
Шалені золоті риби
В акваріумах наших черепів
Рухаються майже по колу
Оголені спини великих зірок
Ти поет ти послуговуєшся
Словами як зеленим вогнем
Як праскою як метрополітеном
Чекаєш на воскресіння з мертвих
Інколи калейдоскоп народжує цікаві речі
А одного разу тобі здалося
Що справа тут у кольоровому склі
АРХЕОЛОГІЯ
***
Мої глибини то важка й лискуча нафта
Пальне корисне з неї роблять і мастила
На тому всьому їздять мотоцикли й авта
У їхніх двигунах пульсує таємнича сила
Над нафтою в морях човни стоять на рейді
Вроста в палеозой доісторичний харбор
Ще вище вапняки і битий дрібно мармур
На колір і на смак воно подібне крейді
Тут пил у різний час похованих епох
Ця глина зберіга’ відбитки багатьох
***
Там ліс так гостро лиється з гори,
Там носять мурахи достиглі зела.
Цвіте полин. Царівна невесела.
А зорі – доторкнися і бери.
О п’ятій ранку ранок напівпрозорий,
Такий, що, здається, варто поглянути,
І побачиш, як душі фіалок літають
Понад ліхтарями, мов метелики.
І кров мандрує швидше і ясніше.
У вікна вітер стукає нерівно.
Чи бачиш? Я стараюся, царівно.
Піїт не спить, піїт про літо пише.
***
Занурся в листя горілиць,
У смак суниць і гуркіт грому,
У світ і розсипи дрібниць,
У світ (дві тисячі в одному).
***
Мої вітання! Сонце в інший бік
Руша’. Тендітна лінія окреслена.
Нехай тепло прибуде – наша з вами
Дорога вже сладається із двох
Доріг-таки, і ми йдемо в обох.
Ми сіль землі, пісок землі, піщини –
Тіла прозорі теплі та крихкі
На диво,
Ми не речі, бо причини. Ми
Містимо в собі одразу дві,
І разом з тим чотири(два плюс два);
Ми вдвох творити можемо дива.
Створити світ і заселити світ,
За ним спостерігати крадькома.
ІСНУВАННЯ 97
Небо запало в сотні заглибин
Зливою, зливою, золотом спілим.
Звуки плелися колонами ніби.
Пахло дощем, ацетоном і тілом.
Замкнені нутра нічних павільйонів.
П’яний під зав’язку – руки в кишенях –
Все розумію (все добре засвоїв).
Хочеться пити і яблук печених.
А що є такого у слові “ми”?
Досягнення праці? Чи вчинки героїв?
Єдваби осінніх жовтневих покоїв
Чи ватра, що вітром пускає дими?
А може направду, чотири години
І мокрий ущерть порцеляновий світ.
Вода не вщухатиме тисячу літ,
Вона наближатиме небо до глини.
***
Я намагався, клянуся, скажімо, Святим Антонієм.
Я уникав юрби, хоча хто з нас не був юрбою.
Завтра Зелена неділя – хвала світовим гармоніям –
Спробую знову забути себе,
Одночасно з тобою.
Сонні уривки часу крутяться аж до п’ятої,
У голові оркестри, але, як правило, камерні,
Слухаю звуки музики десь і колись доп’ятої
Мною, можливо в Києві, або в якомусь Гамельні.
Бачу тебе босоніж, злами фігурки гострої,
У часопростір уплетені теплі стежки несходжені.
Має відмінні правила пересування в просторі
Кошик, на воду кинутий десь по моїм народженні.
Річку давно накручено, стука’ її машінерія.
Сам би хотів поглянути, що в механізмах діється.
Дивне штукарство коїться, всуціль якась езотерія.
Маю шалену мрію, і в неї потроху віриться.
Певен час
Я жрець твого культу
То таємний культ я таємний жрець
Вже більше схоже на монотеїзм
То вже схоже на кілька пісень і одне оповідання
Я таємний жрець
Я воїн твого культу
Невиразне бажання йти на схід
Або на захід
Маючи на одязі твій символ
Хай то буде скажімо
Я неофіт твого культу
Перевтілення в часі того
Хто був найперший
Я прийшов пригадати мудрість
Я неофіт
Я реформатор твого культу
Я спростовую двоєдиність
Мене прокляне і відлучить
За єресь
Останній собор
Володар Бджіл
***
Вітрило зогнило
І грузнуть у мулі весла
І твердість небесна зростає
І сила тане
Тільки мудрості досить
Колись
Небо стане рурою
Колись на білому дні
През люди лягає снігом
І дім далеко
Всі зорі чужі
Світила скрегочуть залізно
На цьому небі
Це гіперборея
Вода загуса
І повітря наповнене
Пір’ям
До берега тільки піна
Ліси войовничі на березі
Я часто надвечір чую
Як тіні між лип
Шепочуться
***
Не гавкайте цербери тут відбувається ніч
Меншини у снах відлітають у напрямку Суздаля
(або які ще є там міста)
Усі доброчесні родини повечерявши сплять
У повітрі сама метафізика
Кучеряві каштани стають іще кучерявіші
Семизначні телефони
І факані клаптики факаних сентиментів
У парку Шевченка
Ета сафсєм ні то што ви думаєцє
Але ніч без жодного берега направду
Як то воно?
Чотири індійські слони втекли із цирку
І тепер підпирають світ
І тепер
…………………………………………………
***
Мальвіні
Ти сказала: “Будь уважним,
Я сьогодні хто завгодно,
У своєму серця ритмі
Помічай найтонші зміни”.
Я промовив: “Ти лисиця,
І в лисиці темне хутро,
І зелені в ньому іскри”.
“Але ж тепле”, – ти сказала.
***
Час релаксації час трударя
Рибою повні ріки й моря
Повз місто мов знак пропливають на північ
Купецькі обози із гре у варя
Скоро вертепи і сяє зоря
Кожна тваринка кожне звіря
Хрумає нишком зимові запаси
Теплий димок виліта з димаря
Ув україні поспільство киря
У всьому присутня рука владаря
Свято для кожного для шахтаря
Для кобзаря і лопаря
Мовчки мороз позирає у вікна
Янгол залізний з лицем злидаря
(1 votes, average: 5.00 out of 5)