Когнітивно-поведінковий напрямок
В даний час поведінкова психотерапія в чистому вигляді практично не зустрічається. Сформована як систематичний підхід в кінці 1950-х рр., Поведінкова терапія базувалася на концепції біхевіоризму як додаток “теорії навчання” до медицини. Психічна діяльність повинна досліджуватися лише шляхом реєстрації зовнішньої поведінки і встановленням співвідношення між стимулами і реакціями організму без урахування особистості (стимул – “чорний ящик” – реакція). В крайньому випадку допускалося введення “проміжних змінних”, що відображають впливу середовища, потреб і т. П. Психічні розлади – наслідок виробленого в онтогенезі неадаптивного поведінки. Практика показала, що ігнорування особистості, її внутрішньої активності, склалася системи цінностей і т. П. При абсолютизації ролі умовного рефлексу робить проведену психотерапію малоефективною.
Подоланню зазначеного недоліку поведінкової терапії сприяв розвиток когнітивної психотерапії та їх взаємна інтеграція. З погляду когнітивної терапії основним при психогенних розладах є неадаптивное мислення. Особистість формується когнітивними структурами, які представляють собою базальні переконання (концепції про себе, оточуючих і т. П.). Часто неусвідомлювані. Завдяки таким переконанням люди вибірково сприймають і оцінюють події. У разі неадаптівних “схем” це може призводити до неправильної інтерпретації і подальшої дізадаптаціі, яка за принципом патологічної зворотного зв’язку буде посилювати первинне переконання. Таким чином, проблеми пацієнта знаходяться в сьогоденні, в справжніх способах мислення, а не в минулому. Необхідно з’ясування неусвідомлюваних, деструктивних, ригідних категорій мислення з подальшим навчанням пацієнта новим способам мислення.
Для когнітивно-поведінкового підходу характерно:
1) проблеми пацієнта кореняться в деяких спотвореннях реальності, заснованих на помилкових передумовах і переконаннях;
2) ці базові переконання активно впливають на сприйняття, обумовлюють особливості емоційного реагування і формують різні стратегії поведінки;
3) подібні переконання виникли в результаті неправильного навчання у процесі когнітивного розвитку особистості;
4) акцент на справжньому актуальному поведінці і на тому, що і як думає людина про себе і про оточуючих в сьогоденні; вивчення причин розлади і минулого носить підлеглий характер;
5) терапія як процес научения новим, адаптивним способам мислення, а, отже, сприйняття і поведінки;
6) активне застосування домашніх завдань з метою освоєння і зміцнення нових навичок за межами терапевтичного середовища;
7) ставлення до теорій особистості як своєрідним “моделям”, які мають швидше прагматичну цінність;
8) зміна базових переконань здійснюється на основі структурованої діяльності, що дозволяє на основі зворотного зв’язку змінювати когнітивну структуру;
9) визнання того, що знання про себе і про світ впливають на поведінку, а поведінка і його наслідки впливають на уявлення про себе і світ.
Наприклад, у хворого невротичної депресією події асимілюються в негативистическую абсолютистскую когнітивну структуру:
1) з негативним поглядом на даний за рахунок селективного виділення і посилення негативної інформації з навколишнього (або надаючи їй таке значення);
2) безнадійність щодо майбутнього;
3) знижене почуття власної гідності (оцінка себе як неспроможного, недостойного, безпорадного).
Одним з найбільш відомих методів в рамках когнітивно-поведінкового напрямку є нейролінгвістичне програмування, засноване в середині 1970-х рр. Джоном Гріндлер і Річардом Бендлером. Для нього характерні:
1. Позитивний підхід. Передбачає акцент на позитивних, позитивних сторонах особистості. Орієнтація не на проблему, а на бажану мету (“що б ти хотів отримати / чого досягти, позбувшись від симптому?”). Активне використання прийому “ротації” – перетворення симптому з проблеми в позитивну мотивацію. Наприклад, у багатьох випадках розгляд неврозу або психосоматичного процесу не як “захворювання”, а як неправильного навчання дозволяє усвідомити активність самого пацієнта у створенні свого хворобливого стану, а отже, і можливість під керівництвом терапевта “перепрограмування” дезадаптивних когнітивних схем.
2. НЛП переважно займається не відповіддю на питання “чому?” І “звідки?”, А “як, яким чином?”. Тобто основний акцент робиться на процес, структуру, а не зміст проблеми. Наприклад, як людина примудряється викликати і стійко підтримувати у себе певну фобію або депресію. “Ми абсолютно не беремо до уваги феномен роботи з проблемами, т. К. Якщо змінюється структура, то змінюється все. А проблеми суть функції структури “. (Д. Гріндлер, Р. Бендлер).
3. Відсутність опори на певну теорію особистості. Це позитивістський підхід – будь-яка теорія особистості є умовною моделлю і служить, в першу чергу, прагматичним цілям досягнення результату.
4. НЛП займається не “осягненням реальності як такої”, а створенням ефективних моделей, що дозволяють максимально швидко досягати необхідних змін. Модель повинна бути не істинної, а корисною. У НЛП велике значення має моделювання, експеримент і перевірка на противагу побудови теорій і гіпотез.
Чим теорія відрізняється від моделі? Теорія займається поясненням того, чому система працює. Модель же крок за кроком описує те, як модель працює.
5. Опора на особистість психотерапевта, його пластичність. Увазі здатність творчо підходити до кожного конкретного випадку з урахуванням унікальності кожного пацієнта. Ясне розуміння мети терапії і, при необхідності, застосування найширшого набору методик (у тому числі і щойно придуманих).
6. Глибоке повага до особистості пацієнта, визнання його унікальності та неповторності, визнання “права на існування” його моделі світу, себе. У будь-якій психотерапії, що робить акцент на змісті, немає способу не вводити свої особисті переконання і цінності. Крім того, обов’язково буде присутній тенденція до “підгонці” пацієнта та психотерапевтичної ситуації під певні загальні уявлення і теорії. Робота над процесом, вільним від змісту вербалізації, гарантує пацієнтам повагу до їх “цілісності”.
7. Генеративний підхід. Замість того щоб фіксувати неправильне, можна подумати про те, як зробити своє життя ефективніше і різноманітніше. Тобто акцент на наданні пацієнтові можливо більшої кількості особистісно та соціально прийнятних адаптивних способів поведінки в раніше конфліктної ситуації.
Таким чином, цілями когнітивно-поведінкової терапії є: виправлення помилкової переробки інформації і допомогу пацієнтам у модифікації переконань, які підтримують неадаптивное поведінку і емоційне реагування.
В даний час когнітивно-поведінковий напрямок є найбільш інтенсивно розвиваються, значно потіснивши психоаналіз. Також складається враження про все більш виразною його інтеграції з гуманістичним напрямком. Крім нейролінгвістичного програмування до нього відносяться: соціально-психологічний тренінг (“тренінг умінь”), раціонально-емотивна терапія, різні варіанти сімейної терапії, методики саморегуляції і т. Д.
(2 votes, average: 5.00 out of 5)