Герменевтика як філософський напрямок
Герменевтика (гр. hermenentike – тлумачення) – мистецтво тлумачення різних текстів, символів, смислів соціокультури. Активно використовувалася в теології (тлумачення навчань, священних текстів, Біблії), філології як інтерпретація художніх текстів древніх авторів на сучасний жива мова. Філософська проблематика герменевтики вперше стала розроблятися Фрідріхом Шлейермахером (1768-1834) – протестантським теологом і філософом. В його працях помітно вплив І. Канта і особливо Г. Фіхте (“Наукоученіе”). Головну функцію герменевтики бачив у виявленні способу вираження думки, визначального індивідуальність, своєрідність тексту. Протиставляв герменевтику діалектиці і граматиці, які, виявляючи загальне, не в змозі вловити індивідуально – стилістичної особливості твору.
Вільгельм Дільтей (1833-1911) – представник філософії життя, засновник розуміє психології. Метод розуміння, застосовуваний у дослідженні історії, протиставляє методу пояснення, який притаманний наук про природу. Якщо в основі пояснення лежить досвід, продуктивно – конструкторська діяльність розуму, то розуміння подібно з інтуїцією і характеризується безпосереднім осягненням деякої духовної цілісності. Власний світ розуміється через самоспостереження (інтроспекції), світ іншої шляхом “сочувствованія”, “співпереживання”. Герменевтика ж виступає як метод розуміння культури.
Е. Гуссерль в основу розуміння поміщає “неусвідомлений фон інтенціональних актів пізнання”, “нетематичні обрій”, який дає деяке уявлення про предмет. “Горизонти” окремих предметів зливаються в єдиний “життєвий світ”, який робить можливим розуміння одного іншим. Окремі культурні та історичні пам’ятники мають сенс тільки через співвіднесеність з “життєвим світом”.
М. Хайдеггер в якості “життєвого світу” розглядає мовну реальність. “Мова – дім буття”. Тому герменевтика не тільки мистецтво тлумачення текстів, а й “звершення буття”, яке найбільш повно проявляється в багатозначному творчості поетів. Ілюмінація поетичного слова – головна мета і функція герменевтичною філософії.
Одним з видатних представників герменевтики XX століття по праву вважається Ханс Георг Гадамер (1900). У своїх теоретичних концепціях він спирався на “понимающую психологію” В. Дільтея, теорію “життєвого світу” Е. Гуссерля, вчення про мову М. Хайдеггера. Останнього визнавав своїм безпосереднім учителем. Гадамер розглядає герменевтику не тільки як метод розуміння текстів, але як особливу філософію розуміння. Її предметом, поряд з історико – гуманітарна – ними науками, є і вся сукупність знань про світ і людське буття. Тому розуміння виступає як універсальний спосіб існування діючої людини, як його безпосередній (життєві прояви, екзистенція), так і опосередкований (історія, культура) досвід. Таким чином, розуміння надається онтологічне значення.
Герменевтика як філософське знання – це аналіз самого процесу розуміння руху до істини. Герменевтика – це не результат, а шлях до знання, сама практика отримання істини.
Герменевтика визнала єдино доступним і цінних світ людського спілкування. Світ культурних цінностей усередині нього становить мову, за допомогою якого повинні бути зрозумілі і витлумачені всі складові культури.
(2 votes, average: 3.00 out of 5)