Й. Сліпий. Візантинізм як форма культури (Фрагменти) – ВІЗАНТІЙСЬКА ЛІТЕРАТУРА
II. Поняття візантинізму
З’ясувати поняття “візантинізм” досить важко тому, що воне досить складне і широке. Та проте аналіз доведе до його зрозуміння і до приблизної дефініції Сама назва “візантинізм” походить від усім відомого міста Візантії, грецької колонії, яку заснувало місто Мегара в 658 році перед Христом на європейському боці Босфору. У 330 році по Христі цісар Константин переніс до неї столицю з Риму і назвав її Константинополем. Завдяки цій події місто набрало світового значення. З малої оселі воно стало незабаром осередком державної адміністрації, мистецтва і торгівлі. Прегарне положення, величаві будівлі і портики, привезені старовинні пам’ятники, мармурові прикраси й долівки з інкрустованими рожами, мозаїки і малюнки, різнобарвні проходи під небозвідними копулами й аркадами на вулицях, царські палати, галереї, вбрані в шовк, оксамит і тапети. Військова гвардія в срібних панцирах і золотих щитах, велікани вариги з важкими двосічними сокирами на плечах, достойники й урядники в золототканих одежах, пурпурі і золоті, велике “трінклініюм Магнавра” з коронами, емаллю і далматиками, золотий трон імператора з прегарними у стіп львами – надали Візантії особливого блиску й чару та й стягали до неї багато поселенців з Європи. Азії й Африки. Передусім купецтво, яке на Заході через мандрівки народів дуже впало, могло на Сході свободно розвиватися і розбагатіти. Мешканці ходили одягнені як царські діти – зауважують тодішні чужинці про Візантію.
З часом нова столиця стала потугою і витворила своєрідні церковні, політичні, адміністративні й етнографічні форми та й стала носієм нової цивілізації й культури. Вона об’єднала провінції Західної імперії та стала вузлом усіх купецьких і дипломатичних ниток світу. Говорячи конкретно, Константинопіль займав таке становище в тодішньому культурному світі, як Лондон або Париж. Візантійський період починають нині вчені запалом від 330 р., тобто від перенесення столиці, бо тоді саме зайшла подія переломового значення. Саме тоді офіційно перестало існувати поганство, а його місце зайняло християнство. Очевидно, що цілий державний і суспільний лад, що опирався на поганстві, піддався основній зміні а рівночасно ціла грецька культура (література, мистецтво) дістала новий сильний імпульс.
Самозрозуміло, що формування нової держави і нової культури тривало кілька століть. Остаточне кристалізування наступило щойно у VIII ст., коли держава прибрала грецьку форму і виринули принципи, які саме творять зміст терміну “візантинізм”. Можна до деякої міри, щодо загальних рис. порівняти держави Карла Великого з візантійською. Франконська держава постала з германських національних і романських елементів. Організаційним державним принципом був романізм. Візантійська імперія постала зі злуки греко-римських і різних східних варварських елементів. Історія обох держав розвивається паралельно, хоч в деталях заходить велика різниця. Обидві вони є лише умовно римськими, бо виобразувалися в самостійні державні новотвори.
Коли ходить о саму назву “візантинізм, візантійський”, то вона є штучна і книжна так само, як назва “східноримський”…
Слово ‘”візантійський уживано до XVI ст. дуже рідко і то в поетичній мові та в гуманістів, напр. Пселлоса (Bu^avxiov і Bo^avxic;. Претор Калліядес поставив статую Візасові, мітичному засновникові Візантії і його подрузі Фідалії). У XIV і XV Візантія” сприймається загальніше і випирає “Константинопіль”. Від візантійських біженців після упадку Царгороду 1453 р. назва прийнялася на Заході й утвердилася завдяки науковій літературі [5].
У нас переважно вживано в давнину поруч Візантії слів “греки” і “грецький”. У церковному житті ця назва прийнялася аж до нинішнього часу, відколи в Римі переміг термін “візантійський” обряд.
Отже, “візантинізм” можна розуміти в двоякім сенсі: як творчий, чинник, що цвів і занепадав впполовж тисячоліття (IV-XV – нині вже до історії, та “візантії” в літературних і археологічних пам’ятниках та обряді і стала також основою культур тих народів, які підпали під її вплив. Під культурою розуміються тут твори людського духа, які удосконалюють людину під оглядом матеріальним (від виробів до найвищої техніки) і духовним (мистецтво, наука, література, релігія). Цивілізація – це стан упорядкованого громадського життя на противагу до цивілізація. Саме візантійська культура є “найбільше суцільна, хоч її етнографічний підклад був дуже різнорідний” [6]. Тому візнатинізм, крім деражвного чинника, не означає національності і не є етнографічним поняттям, лише поняттям культури [7].
IІІ. Складові чинники Візантизму
3. Орієнтальні елементи. Зв’язок Елади зі Заходом завжди був живий ще від Олександра Великого і тому слідним там був грецький вплив. Та однак сей вплив на орієнтальні народи не був однобічний. Навпаки, Грецько-римська культура стрінулася з мотивами перської, єгипетської, семітської, слов’янської та інших культур, які зі свого боку теж впливали на неї. Завдяки цьому Схід видвинув нові національно-культурні течії.
Нові мотиви впливали при творенні нових пам’ятників. Се проявляється і в літературі (сладкоспівець Роман та інші) і в мистецтві (декорація, в’язанкові мотиви, арабески та ін.). На канві грецької філософії постали, жидівські й ірансько-перські вірування. Цей зв’язок слідний дальше в легендах, казках, приповідках, одежі, церемоніях двору і Церкви. Ціле життя в візантійській державі було пронизане орієнтальними елементами. Вплив їх був дуже різнородний і залежав від місця і часу. Одночасно східні народи одержували літературу з Візантії (араби – через Сирію і передали її Заходові в Іспанії, сирійці, перси, вірмени перекладали багато зі старовинних, філософічних, медичних, господарських книжок турки перейняли багато законів громадського життя.
IV. Головні риси візантійської культури
2. Література й наука – се найсильніший вияв візантійського духа. Сила – літературної творчості лежить в естетичних досягненнях, в доборі змісту і красі мови. Візантійські пам’ятки, що в’яжуться зі старою геленською літературою, були зразками та виховували орієнтальні, слов’янські та інші народи. Пізніше вони стали поштовхом до розвитку їх питомих літератур. Вага тієї літератури лежить ще й в – тому що вона тісно в’яжеться із старо-геленською літературою [12]. Стара традиція не переривалася у Візантії, і тому літературна творчість не мала такої доби занепаду, як на Заході. Також гуманізм не мав там пригожого грунту.
Поодинокі ділянки літературної творчості стояли високо. Залюбки вибирано релігійні сюжети. Передусім поезія відзначається високим релігійним колоритом. У ній нерідко стрічаємо догматично-етичні мотиви. В філософії змагалися впливи Платона й Аристотеля. Історіографія завдяки Прокопієві з Кесарії, Михайлові Пселлосові, Никифорові Брієнніосові, Анні Комнені та іншим стояла далеко вище. ніж на Заході. Коли ходить о композицію і психологічну характеристику, оцінку планів і діл. то західні історики ще дуже непорадні в порівнянні зі східними.
Рівно ж прегарно розвинулося бесідництво, теж краще, ніж на Заході [13], граматикознавство, лексикографія і енциклопедія.
Візантійське право постало в тісному зв’язку горожанських законів з церковними канонами.
Теологія розвинулася зі всіх наук найкраще. При екранному традиціоналізмі, що проявлявся у великій залежності від Отців, постало багато оригінальних творів, передусім в аскетиці і містиці. Питомі для візантійської теології були катени і флорилегії, т. зн. головні думки творів, охоплені систематично.
V. Активізм візантійської культури
Візантія оформила і об’єднала цілу східну культуру та стала осередком, що не дозволив варварам розбити культурний доробок сходу. Завдяки своїй внутрішній силі візантійська культура створила одну суцільну форму. Вона не стала геленською причіпкою, лише почала власне самостійне життя, даючи щось справді нового і творчого та проявляючи водночас велику експанзійну живучість.
Чим Рим був для Заходу та Германців, тим Візантія була для Сходу і слов’ян. Вищість візантійської культури звернула на себе увагу не тільки словян, що культурно стояли нижче, але й норман, скандинавців, для яких Візантія стала подібним притягаючим осередком, як Рим для германців. Обсяг візантійського впливу був справді великий: хозари, печеніги, серби, болгари, хорвати, Чорногора, Румунія. Угорщина, вірмени, грузини, стара РУСЬ. Візантія дала їм основу життя – християнство, форму правління, мистецьку та письменську культуру, монетарну систему, через купецтво добробут та цілу цивілізацію. Повні посвяти місіонери ішли у глиб Вірменії і Русі, в гори Абіссинії і на Кавказ. Вони створили церковнослов’янську літературу, дали школи, навчили історії.
І так візантійська культура перетворила передовсім ціле життя на старій Русі. Із введенням християнства прийшла візантійська література і мистецтво [21].
Перекладено на слов’янське Св. Письмо. Отців Церкви, хроніки Малали ввійшли до хроніки Нестора, агіографію, з географії Косму Індікоплевтва та ін. Словом, перекладено мало що не весь доробок візантійського мистецтва. Візантійські архітекти будували в нас храми, а малярі прикрашали їх. Отже, усе мистецтво і письменство спиралося на візантійський характер і не можна їх належно оцінити, якщо не знається візантійської культури. У цьому нині не може бути ніякого сумніву [22].
Коли йде про українців, то візантійська культура усунула поганство, зуніфікувала Київську державу та зорганізувала поодинокі племена. Передусім велику роль відіграла Церква на чолі з митрополитом. З огляду на те, що християнство в нас було впроваджене згори, треба було довшого часу, щоби воно засимілювалося з національним організмом.
З початку були тут політичні болгарсько-візантійські впливи, згодом, від XI ст. безпосередньо візантійські. У перших початках староруська культура була мало самостійна. Від XVI ст., коли українські землі підпали під литовських князів, візантійська культура проявила велику експансивну і творчу силу. Литовська держава перейняла тоді мову, культуру і релігію, держав адміністрацію і право з Києва. Руські малярі малювали Вавель на бажання Ягайлонів, з яких Володислав і Казимир оточували себе нашими мистцями. Вплив візантійсько-українських фресок простягається аж до Сандомиру. Любліна і Гнєзно. І так Україна дістала з Візантії найвищу культуру і стала одною з найкультурніших держав. Був час. коли Київ, як культурний осередок, реалізував з Візантією.
Той вплив, каже Успенський, незакінчений. Він дальше є тут поштовхом, спонукує народи до розвитку у раз вказаному їм напрямі [23]. Та не тільки &; близьких та безпосередніх сусідів впливала Візантія. Вплив візантійської культури на Заході був рівнозначний у культурі і мистецтві. Він помітний у державі Каролінгів, а в Італії він є домінуючий. Перш за все в часі хрестоносних походів присвоїли собі західні народи багато культурних здобутків. Західні пануючі двори входили в посвоячення з візантійськими царями. А разом з тим ішли на Захід і візантійські вчені. А вже незвичайної ваги було те, що Захід одержав при кінці середньовіччя від Візантії знання грецької мови і грецьку літературу і тим став справдешнім бібліотекарем людського роду.
Отже, чи тепер унійна акція мала би бути організовуванням нових хрестоносних походів, щоби нищити візантійську культуру?
(2 votes, average: 2.50 out of 5)