Варлаам і Йоасаф. Фрагменти. Переспів А. Ткаченка – ВІЗАНТІЙСЬКА ЛІТЕРАТУРА
III. Варлаамові притчі
1. Птахолов і Соловейко
10. …Із ким порівняти цих людей? Який навести тобі приклад на доказ їх їхнього неуцтва? Ось що: я наведу підтвердження словами одного премудрого чоловіка: він казав мені, що ідолопоклонці подібні до птахолова, що спіймав одну маленьку пташку, меншу від горобчика. Це був соловейко. Схопивши ножа, птахолов приготувався зарізати його і з’їсти, але соловейко раптом заговорив людським голосом. Каже він до птахолова: “Яка тобі, пане, користь, якщо ти мене заріжеш? Адже ти не зможеш наповнити мною шлунок. А якщо звільниш мене з сітки, то я дам тобі три заповіти: дотримуючись їх, ти впродовж цілого свого життя матимеш неабияку вигоду”. Подивувався птахолов на таку мову та й відповів, що коли почує від соловейка щось нове, то відразу звільнить його з полону. Стрепенувся соловейко і каже чоловікові: “Ніколи не намагайся досягти недосяжного, не жалкуй за тим, що не вдалося і ніколи не вір у неймовірне. Дотримуйся цих трьох заповітів і житимеш гарно”.
Чоловікові сподобалися прості та зрозумілі слова, він розв’язав сітку й випустив соловейка на волю. А соловейкові закортіло дізнатися, чи вірить чоловік у силу його слів і чи здатний мати з них вигоду. То він пурхнув крильцями у повітря та й каже: “Ох ти, нерозумний чоловіче! Який скарб випустив сьогодні! Адже всередині мене велика перлина – більша від страусиного яйця!”
Як тільки почув про це птахолов – засмутився та пошкодував, що такого соловейка випустив із рук. Прагнучи піймати його знову, він сказав: “Повертайся до мене в оселю, я гоститиму тебе як друга і відпущу з пошаною”.
Та соловейко йому відповів: “Отепер я знаю, що ти страшенно дурний. Бо охоче вислухавши мої слова і радо сприйнявши їх, не здобув із них жодної вигоди. Я казав тобі не жалкувати за тим, що не вдалося, а ти жалкуєш, що випустив мене з рук, тобто жалкуєш за тим, що не вдалося. Я заповідав тобі не намагатися досягти недосяжного, а ти силкуєшся піймати мене, хоч і неспроможний догнати. Крім того, я застерігав тебе не вірити у неймовірне, а ти повірив, що всередині мене лежить перлина, більша від мене самого, і забракло тобі розуму збагнути, що я сам менший од страусиного яйця: то як же може вміститися в мені, така перлина?”
2. Чоловік, що тікає від однорога
2. …Нині світ насолоджує горлянки людей смачною їжею, завтра всіх цих людей віддасть на з’їдання ворогам. Нині когось настановляє царем, завтра віддає в тяжке рабство; нині з надміром осипає численними благами, завтра кидає у злигодні й неволю. Нині кладе на голову людини вінок слави, завтра кидає її обличчям у багно. Нині прикрашає її шию блискучими відзнаками, завтра принижує, заковуючи в залізні ланцюги. Бажаним світ робить для всіх усе ненадовго, а трохи згодом – геть ненависним і обридлим. Нині людина радіє, взавтра вона знесилена від сліз і стогонів. Послухай, який усьому цьому світ наготував кінець: віддані світові серцем стануть нещасними мешканцями геєни вогненної…
Один чоловік, не здужавши витримувати страшне ревіння скаженого однорога, кинувся тікати від нього, аби той його не з’їв. Він швидко біг і впав у глибоку яму. Але падаючи розпростер руки і схопився за якусь рослину; він міцно вчепився в неї, а ногами вперся у щось тверде і подумав, що тепер буде у спокої та безпеці. Але роздивившись, раптом помітив, що дві миші – чорна і біла – без упину підгризають коріння рослини, на якій він повис, і вона незабаром упаде. А глянувши на дно ями, побачив страшенно розгніваного вогнедишного дракона. Дракон люто дивився на чоловіка, широко роззявивши пащу й готуючись проковтнути. Глянувши на опору під ногами, чоловік побачив голови чотирьох гаспидів, що обвили стіну, об яку він уперся. А подивившись догори, помітив, що з гілок цієї рослини повільними краплинами стікає мед. Тоді чоловік забув і думати про небезпеки, що його оточують: про те, що на краю ями знавіснілий і лютий одноріг прагне його з’їсти, що внизу з нього не зводить очей дракон із роззявленою пащею, готовий його проковтнути; що рослина, за яку він учепився, ось-ось зломиться; що ноги його тримаються на слизькій і підступній опорі: безтямно забувши про ті численні та страшні лиха, він цілком віддався насолоді од такої мізерної кількості меду.
Це уподібнення стосується тих людей, що піддалися омані земного життя; зараз я зроблю ясними для тебе ці алегорії. Одноріг означає смерть, що постійно переслідує і готова проковтнути рід Адамів; яма – це світ, сповнений усіляких лих і смертоносних сітей; рослина, за яку вчепився чоловік і яку невпинно гризуть дві миші – то життя людське, що невпинно скорочується чергуванням дня і ночі й мало-помалу наближається до кінця; чотири гаспиди означають чотири непостійні та нетривкі елементи, від яких залежить цілість людського тіла: коли ці елементи в безладі, то й міцність тіла людського нищиться.
Далі, той вогнедишний ненажерливий дракон означає страшне черево пекла, готове прийняти тих, що принадам земного життя віддали перевагу перед майбутнім блаженством. Під краплею меду мається на увазі насолода від світських задоволень, якою цей світ оманює тих, що його полюбили, не даючи їм змоги турбуватися про своє спасіння.
3. Притча про трьох друзів
13. Прекрасно зрозумівши притчу, Йоасаф вигукнув: “Скільки правди в цій оповіді! Як гарно ти переказав її! Тож не бійся й надалі пояснювати мені подібні інакомовлення, щоб я насправді дізнався, яке наше життя і що воно дає тим, хто його полюбить”.
Тоді старий сказав: “Повернімося до тих, що піддалися житейським насолодам та впиваються спокусами життя, поцінувавши все швидкоплинне й нетривке вище від безтурботного майбутнього. Такі люди схожі на одного чоловіка, який мав трьох друзів; двох він дуже шанував і заради приязні до них був готовий до тяжких випробувань, навіть до смерті, аби лиш захистити їх; ладен був першим зіткнутися з будь-якою небезпекою. А до третього товариша цей чоловік ставився вкрай недоброзичливо, ані пошанувавши його жодного разу, ані виявивши належну приязнь. Він виказував до цього товариша лише якусь незначну видимість дружби, коли б не сказати – взагалі ніякої. Та ось одного разу до того чоловіка прийшли якісь дуже грізні вояки і звеліли йому негайно йти до царя й відповідати за борг у десять тисяч талантів. Опинившись у скруті, чоловік почав шукати помічника, який зарадив би йому за такою грізного царського веління.
І ось, прибігши до свого першого, найщирішого друга, чоловік сказав: “О друже! Ти знаєш, що я завжди ладен був душу за тебе віддати; а тепер мені потрібна допомога, бо саме сьогодні опосіло мене горе. То скажи, чим ти сьогодні можеш мені зарадити? Чи можу я на тебе мати надію, любий мій”. І той відповів йому: “Я, чоловіче, тобі не друг; я не знаю, хто ти. Я маю друзів, сьогодні я веселитимуся з ними, і надалі вони лишаться моїми друзями. А тобі я дам двоє веретищ, вирушай собі в них у дорогу, більш я тобі нічим не зараджу. І жодної іншої надії не покладай на мене марно”.
Почувши такі слова і зневірившись у допомозі того, на кого мав надію, він вирушив до другого приятеля та й каже йому: “Пам’ятаєш, друже, як я тебе шанував і був до тебе гречним. А тепер я зазнав біди, я такий нещасний і потребую допомоги. То скажи, чим ти можеш мені допомогти?”.
Той у відповідь: “Сьогодні я не можу тобі допомогти, бо в мене теж чимало клопотів, я також потрапив у халепу. А втім, я проведу тебе трохи, а більше нічим не зможу тобі зарадити; я швидко повернуся додому й порину в свої турботи, що не дають мені спокою”.
Отже, й від цього приятеля той чоловік пішов із порожніми руками. Не діставши нізвідки допомоги він нарікав на себе за те, що марно сподівався на своїх невдячних друзів і без усілякого зиску тяжко працював задля любові до них. Нарешті, вирушає він до третього товариша, про якого ніколи не піклувався й не запрошував ділити з собою радощі; та й каже він йому з сором’язливим збентеженням: “Я не можу зронити перед тобою жодного слова, прекрасно знаючи, що ти не пам’ятаєш жодного випадку, щоб я колись зробив для тебе щось приємне чи виявив дружнє співчуття. Але тепер, коли я зазнав жахливого нещастя і коли облишив будь-яку надію на допомогу моїх колишніх друзів, я прийшов до тебе з проханням хоч трохи зарадити мені, якщо маєш змогу. Прошу тебе, не відмов мені, не згадуй моєї несправедливості”. А той говорить з веселим та лагідним виглядом: “Ні, я вважаю тебе своїм справжнім другом; пам’ятаючи про незначну доброчинність, яку ти до мене виявив, я сьогодні воздам за неї сторицею. А тому не бійся, не лякайся, – адже я піду разом з тобою, проситиму за тебе в царя, щоб він не віддавав тебе до рук ворогів твоїх. Тож кріпися, любий, і не сумуй”. Тоді той чоловік, відчувши докори сумління, крізь сльози сказав йому: “О горе мені! Що маю першим оплакувати! На що перше скаржитися? Чи спочатку каятися в марному співчутті до безпам’ятних, невдячних і невірних друзів своїх, чи нарікати на ту тяжку несправедливість, яку я виявив до тебе, мого справжнього і щирого друга?”
4. Притча про царя, якого обирали на рік
14. Знав я про одне велике місто, жителі якого здавен мали такий звичай: вони обирали якогось іноземця, чоловіка недосвідченого, зовсім незнайомого з законами і традиціями міста. Настановляли вони його над собою царем, надавали всю повноту влади і можливість без перешкод робити все на свій розсуд, поки не мине рік. Потім, несподівано, у самий розпал його безтурботного, розкішного, багатого на задоволення життя, коли йому здавалося, що царювання його триватиме нескінченно, вони раптом нападали на нього, зривали царські шати і, голого, урочисто водили по всьому місту, після чого виганяли, відіславши на який-небудь дуже далекий великий острів. Там, не маючи вдосталь ні їжі, ні одягу, він страшно поневірявся у голоді й холоді. Як несподівано дісталися йому розкіш і задоволення, так само несподівано він поринав у смуток, і в нього нічого не лишалося, крім надії та очікування.
Отже, ті городяни й далі підтримували свій звичай. Та от якось до влади прийшов один дуже мудрий, із вишуканим розумом чоловік, який не відразу скористався з усіх незліченних благ, що так несподівано на нього звалилися, не намагався наслідувати безтурботне життя так нещадно відкинутих своїх попередників на троні. Він постійно переймався тим, як би йому зміцнити свій добробут. У тих безперервних турботах він дізнався від одного досить розумного радника про звичай громадян, про тривале вигнання, яке чигає на нього, і цілком слушно вирішив убезпечитися на майбутнє. І ось, довідавшись, на який саме острів йому доведеться потрапити, коли полишить це чуже йому царство іншим, він відчинив свої скарби, якими досі користувався цілком вільно, взяв багато речей, срібла, золота, коштовного каміння найвищого гатунку і передав їх найвірнішим своїм слугам, щоб ті переправили все те на острів. Минув рік, і громадяни, піднявши бунт, вислали цього царя, як і його попередників, голим у вигнання. Але ті нерозумні щорічні царювальники страшенно голодували. А цей, заздалегідь приготувавши багаті запаси, і далі жив у добробуті, в незмінних розкошах, відкинувши всілякий страх перед підступними та злими громадянами, вважаючи себе щасливим завдяки своєму хитромудрому рішенню.
Отже, під містом розуміємо цей суєтний і оманливий світ, під громадянами – владу та могутність диявола… А під добрим порадником, що спізнав усю правду і навчив поміркованого та мудрого царя рятівного способу життя, май на увазі мою мізерну нікчемність, мене, що прийшов до тебе вказати прямий шлях до добра, який веде до вічних благ; я раджу тобі лишити все світське, усе те, що вводить в оману цього світу, який і я безуспішно любив, але встояв перед його насолодами та спокусами…
Переспів Анатолія Ткаченка
(1 votes, average: 5.00 out of 5)