Поняття культури. Форми і різновиди культури
Підходи до розуміння культури
1. Технологічний: культура – сукупність всіх досягнень у розвитку матеріального і духовного життя суспільства.
2. Діяльнісний: культура – здійснювана в сферах матеріального і духовного життя суспільства творча діяльність.
3. Ціннісний: культура – практична реалізація загальнолюдських цінностей у справах і відносинах людей.
4. Історичний: культура – продукт історії, який являє собою спадкування соціального досвіду і передачу його від покоління до покоління.
5. Нормативний: культура – цінності і норми людського існування. Види цінностей: 1) речові (приємне, корисне, придатне); 2) логічні (істина); 3) етичні (добро); 4) естетичні (краса).
6. Діяльнісний (антропологічний): культура – це всі види перетворювальної діяльності людини і суспільства, а також всі її результати (друга природа). Вторинна (друга) природа – сукупність матеріальних умов, створених людиною в процесі його адаптації до природних умов. Артефакт культури – штучно створений об’єкт, що має знакове або символічний зміст: 1) створені людьми предмети, речі, знаряддя праці, одяг, господарське начиння, житло, дороги; 2) феномени духовного життя суспільства: наукові теорії, забобони, твори мистецтва та фольклор.
7. Семіотичний: культура – система знаків і символів, використовувана в даному соціумі. Смуток (від грецького semeion – знак, ознака) – наука, що досліджує способи передачі інформації, властивості знаків і знакових систем в людському суспільстві (головним чином, природні та штучні мови, а також деякі явища культури – системи міфу, ритуалу), в природі ( комунікація у світі тварин) або в самій людині (зорове і слухове сприйняття та ін.).
8. Соціологічний: культура є організуючий фактор суспільного життя.
Культура – 1) в широкому сенсі слова – історично обумовлений динамічний комплекс постійно оновлюються в усіх сферах суспільного життя форм, принципів, методів і результатів активної творчої діяльності людей; 2) у вузькому сенсі – процес активної творчої діяльності, в ході якої створюються, розподіляються і споживаються духовні цінності. Складові людської культури: екологічна, економічна, правова, естетична, моральна, загальноосвітня, політична, фізична культура, культура побуту, культура мови і спілкування.
Основні сфери існування і розвитку культури
– Матеріальна культура – речове середовище людини, що складається з предметів, службовців задоволенню життєвих потреб, пов’язана з виробництвом і освоєнням предметів і явищ матеріального світу, зі зміною фізичної природи людини (матеріально-технічні засоби праці, комунікація, культурно-побутові споруди, виробничий досвід, вміння, навички людей та ін.).
– Духовна культура – сукупність духовних цінностей і творчої діяльності з їх виробництва, освоєння і застосування: наука, мистецтво, релігія, мораль, політика, право та ін.
– Соціальна культура – характерні для тієї чи іншої культури форми організації спільного життя.
Розподіл культури на матеріальну і духовну вельми умовно. Провести межу між ними дуже складно, т. К. В “чистому” вигляді вони просто не існують: духовна культура може втілюватися і в матеріальних носіях (книгах, картинах, знаряддя праці і т. Д.).
Основні функції культури
1) пізнавальна – це формування цілісного уявлення про народ, країні, епосі;
2) оціночна – здійснення диференціації цінностей, збагачення традицій;
3) регулятивна (нормативна) – формування системи норм і вимог суспільства до всіх індивідів у всіх сферах життя і діяльності (норми моралі, права, поведінки);
4) інформативна – здійснення передачі та обміну знаннями, цінностями та досвідом попередніх поколінь;
5) комунікативна – збереження, передача і тиражування культурних цінностей; розвиток і вдосконалення особистості через спілкування;
6) соціалізації – засвоєння індивідом системи знань, норм, цінностей, привчання до соціальним ролям, нормативному поведінки, прагнення до самовдосконалення.
Структура духовного життя суспільства
– Духовні потреби являють собою об’єктивну потребу людей і суспільства в цілому створювати і освоювати духовні цінності;
– Духовна діяльність (духовне виробництво) – виробництво свідомості в особливій суспільній формі, здійснюване спеціалізованими групами людей, професійно зайнятими кваліфікованим розумовою працею;
– Духовні блага (цінності): ідеї, теорії, образи та духовні цінності;
– Духовні суспільні зв’язки індивідів.
Форми і різновиди культури
1. по зв’язку з релігією: релігійна і світська;
2. за регіональною ознакою: культура Сходу і Заходу;
3. за національною ознакою: російська, французька і т. Д.;
4. за належністю до історичного типу суспільства: культура традиційного, індустріального, постіндустріального суспільства;
5. по зв’язку з територією: сільська і міська культура;
6. за сферою суспільства або виду діяльності: культура виробнича, політична, економічна, педагогічна, екологічна, художня і т. П.;
7. за рівнем майстерності і типом аудиторії: елітарна (висока), народна, масова.
1) Народна культура – найбільш стійка частина національної культури, джерело розвитку і сховище традицій. Культура, створювана народом і існуюча в народних масах. Народна культура, як правило, анонімна. Народна культура може бути розділена на популярну і фольклорну. Популярна культура описує сьогоднішній побут, звичаї, звичаї, пісні, танці народу, а фольклорна – його минуле.
2) Елітарна культура створюється в розрахунку на вузьке коло споживачів, підготовлених до сприйняття складних за формою і змістом творів (література: Джойс, Кафка; живопис: Шагал, Пікассо; кінематограф: Куросава, Тарковський; музика: Шнітке, Губайдулліна). Ознаки елітарної культури: а) високий рівень (складність змісту); б) отримання комерційної вигоди не є неодмінною метою; в) підготовленість аудиторії до сприйняття; г) вузьке коло творців і аудиторії; 5) визначає розвиток усієї культури.
3) Масова культура (попкультуру) має ознаки: а) загальнодоступність; б) цікавість (звернення до таких сторін життя і емоціям, які викликають незмінний інтерес і зрозумілі більшості людей); в) серійність, тиражованою; г) пасивність сприйняття; 5) комерційний характер.
4) “Екранна культура” складається на основі синтезу комп’ютера з відеотехнікою. Особисті контакти і читання книг йдуть на другий план.
Розвиток культури – процес двоєдиний: а) підсумовування, накопичення досвіду і культурних цінностей попередніх поколінь, т. Е. Створення традицій; б) подолання цих же традицій шляхом збільшення культурного багатства, т. е. новаторства.
Традиція – елементи соціальної і культурної спадщини, що передаються від покоління до покоління і зберігаються в певних суспільствах і соціальних групах протягом тривалого часу. Шляхи накопичення культурних цінностей: а) по вертикалі (спадкоємність, передача від одного покоління до іншого елементів, частин попередніх теорій); б) по горизонталі (успадковуються не окремі елементи, актуальні ідеї, частини теорії, а цілісне художній твір).
Культурна акумуляція – нагромадження культурного потенціалу, спадщини.
Різноманіття культур
Субкультура – частина загальної культури, система цінностей, притаманних великий соціальної групи (молодіжна, жіноча, професійна, кримінальна). Складові: знання, цінності, стиль і спосіб життя, соціальні інститути як система норм, навички, уміння, способи здійснення, методи; соціальні ролі і статуси; потреби та схильності. Молодіжна субкультура – культура демонстративного споживання, що розвивається найчастіше на основі стилів в одязі і музиці.
Контркультура – субкультура, яка не просто відрізняється від панівної культури, але протистоїть, знаходиться з нею в конфлікті (андерграунд), прагне витіснити її; система цінностей асоціальних груп (“нові ліві”, хіпі, бітники, яппі та ін.). В рамках елітарної культури є своя “контркультура” – авангард.
Ієрархічність світової культури
* Європоцентризм – різні концепції, які намагаються представити Європу як духовного центру планети і зразка для наслідування у вирішенні економічних, екологічних, політичних, соціальних, національних, етичних, творчих, релігійних, демографічних та інших загальнолюдських проблем.
* Америкацентризму – концепція, згідно з якою духовним центром людства є Америка.
* Востокоцентризма (панісламізм, панмонголизм) – світоглядна установка (погляд), згідно з якою Схід є центром світової культури і цивілізації.
* Афроцентрізм – концепція, згідно з якою духовним центром людства є Африка.
* Негритюда – концепція, яка стверджує ідею про особливе самостійному духовному, культурному та політичному розвитку африканських народів.
Взаємодія культур
Діалог культур – спадкоємність, взаємопроникнення та взаємодія різних культур всіх часів і всіх народів, збагачення і розвиток на цій основі національних культур і загальнолюдської культури; те ж, що аккультурация.
Аккультурация – 1) у вузькому сенсі: процеси взаємовпливу культур, в результаті чого культура одного народу повністю або частково сприймає культуру іншого народу, зазвичай більш розвиненого; 2) в широкому сенсі: процес взаємодії культур, культурний синтез.
Культурний контакт – попередня умова взаємодії міжкультурного, що припускає стійке зіткнення в соціальному просторі двох або більше культур.
Культурна дифузія – взаємне проникнення (запозичення) культурних рис і комплексів з одного товариства в інше при їх зіткненні (культурному контакті). Канали культурної дифузії: міграція, туризм, діяльність місіонерів, торгівля, війна, наукові конференції, торгові виставки та ярмарки, обмін студентами та фахівцями та ін.
Глобалізація культури – прискорення інтеграції націй у світову систему у зв’язку з розвитком сучасних транспортних засобів та економічних зв’язків, формуванням транснаціональних корпорацій і світового ринку, завдяки впливу на людей засобів масової інформації. Глобалізація культури має позитивні (спілкування, розширення культурних контактів в сучасному світі) і негативні сторони.
М. Данилевський про взаємодію культур: 1) колонізація (фінікійці перенесли свою культуру в Карфаген); 2) “щеплення живця на чуже дерево” (елліністична культура Олександрії всередині єгипетської культури); 3) взаємний рівноправний діалог (обмін цінностями).
Культурний шок – первісна реакція індивідуального, групового або масової свідомості на зустріч з іншої культурної реальністю.
Способи подолання культурного шоку: 1) Колонізація: агресивна демонстрація та пропаганда власних культурних орієнтирів і моделей поведінки, радикальне неприйняття традиційних цінностей “місцевої” культури та їх витіснення на периферію культурного простору. 2) Гетто (т) ізація: створення компактних місць проживання “чужих” (емігрантів, біженців, гастарбайтерів) або “місцевих” (індіанці США) носіїв іншої культури, де вони отримують можливість зберігати і підтримувати свою культурну мікросередовище в жорстких рамках локальних замкнутих просторів (гетто). 3) Асиміляція: крайня форма культурного конформізму, свідома відмова від власної культурної ідентичності на користь повного пристосування до “чужої” культурі. Останнім “бастіоном” у боротьбі з іноземною культурою виступає мова, з втратою якого гине і асимільовані культура. 4) Дифузія: поєднання елементів “своєї” і “чужий” культур.
Толерантність – терпимість до чужих думок, вірувань, поведінки. Форми толерантності: а) особиста (соціальні взаємодії окремих індивідів); б) громадська (суспільна психологія, свідомість, моральні норми і звичаї); в) державна (законодавство, політична практика).
(2 votes, average: 3.50 out of 5)