ІЗ ДАВНЬОГРЕЦЬКОЇ ЛІРИКИ – АНТИЧНА ЛІТЕРАТУРА
Після гомерівського епосу літературна пальма першості в Елладі перейшла до лірики (VІІ-VІ ст. до н. е.). Греків почали цікавити не лише ідеалізовані події давнини, епохи героїв, а й внутрішній світ людини, який значно краще втілюється в ліричній поезії, ніж у героїчних епічних поемах.
Термін лірика походить від слова ліра, бо спочатку вірші виконувалися в супроводі музичних інструментів (зокрема, ліри). Першу ліру, за міфом, зробив для Аполлона бог Гермес із панцира черепахи. Потім вона перейшла до Орфея, а після його смерті, на прохання муз, була забрана Зевсом на небо, де і ми можемо споглядати її як сузір’я Ліри.
Спочатку елліни називали ліричну поезію мелікою (від гр. melos – пісня), де музика й тексти зливалися, доповнюючи одне одного, тобто являли собою синтез, нерозривну єдність.
ВИДИ І ЖАНРИ ДАВНЬОГРЕЦЬКОЇ ЛІРИКИ
Сучасні літературознавці поділяють еллінську лірику на два основних різновиди:
1. Вокальну (меліка) – співалася у супроводі музичних інструментів.
2. Декламаційну – декламувалася спочатку часто, а згодом і зовсім без музики.
Меліка умовно ділилася на сольну (або монодичну) та хорову. Вже з назв видно, що сольна меліка виконувалася солістом, а хорова – хором. Але це досить умовно, бо, наприклад, гімни могли виконуватись як сольно, так і хором, як а капела, так і під звуки ліри.
Гімни виконувалися на честь богів. Кожен бог мав свій тип гімну: на честь Аполлона виконували пеан; Діоніса – дифірамб; бога шлюбу Гімена – гіменей та епіталаму. Згодом хорові пісні почали складати на честь героїв і людей. Це були енкомії – пісні-уславлення на честь будь-якої особи та епінікії – пісні на честь переможця у спортивних змаганнях (олімпійських іграх).
Александр-Огюст Гірш. Калліопа, що навчає Орфея. 1865
Орфей – фракійський співак, син Калліопи, музи епічної і героїчної поезії. Аполлон подарував йому ліру, а музи навчили грати.
Записувати меліку в Елладі почали лише з VІІІ ст. до н. е. Проте мелодії ніхто не фіксував, тому можемо лише уявляти, як божественно звучала еллінська поезія в довершеному музичному супроводі.
До меліки греки ставилися надзвичайно серйозно. Наприклад, рабам під страхом смерті заборонено було її виконувати. А от декламаційну лірику еллінські мистецтвознавці лірикою не вважали взагалі. Однак зараз жанри декламаційної лірики (ямби та елегію) відносять саме до лірики.
Елліни так любили музику, що навіть декламаційну лірику часто виконували в інструментальному супроводі. Щоправда, ці інструменти були не такими милозвучними, як ліра. Так, ямби могли виконувати під брязкіт металевої пластинки, прив’язаної до підошви виконавця, якою той відбивав ритм по каменю. Іноді виконання ямбів супроводжувалося різкими звуками дудки ямбіке. Звідси одне з тлумачень походження (етимології) слова “ямб”. Інше тлумачення пов’язане з ім’ям служниці Ямби. За міфом, вона грубими жартами розсмішила навіть невтішну богиню Деметру, яка розшукувала свою доньку Персефону. Ця зорієнтованість на різкість, грубість узгоджується з викривальним характером багатьох творів ямбічної поезії. Адже в Елладі ямбами називали дошкульні чи жартівливі вірші (нині ж ямб – віршовий розмір). “Батьком” ямбів вважається Архілох, хоча не він винайшов цей жанр, який здавна вживався в еллінському фольклорі.
Ще одним жанром декламаційної античної лірики була елегія, розвиток якої в античній літературі пов’язаний з іменами поетів Тіртея, Горація, Овідія та ін.
Елегія – вірш, непарні рядки якого були написані гекзаметром, а парні – пентаметром, п’ятимірником, який в українській літературі передається п’ятистопним дактилем. У літературознавстві це отримало назву елегійного двовірша.
(2 votes, average: 5.00 out of 5)