ТІРТЕЙ (VII ст. до н. е.) – ІЗ ДАВНЬОГРЕЦЬКОЇ ЛІРИКИ – АНТИЧНА ЛІТЕРАТУРА
Навряд чи можна було знайти у Стародавній Греції місце, де б мистецтва почували себе гірше, ніж у Спарті. Суворі й мужні спартанці ще за часів свого легендарного законодавця Лікурга вигнали їх усі як зайві та непотрібні… Але було мистецтво, до якого лакедемоняни ставилися з особливою пошаною – це мистецтво слова. Безкінечні війни вела Спарта, тож, здавалося, найбільше й шанувати повинна була вона богів війни. Але перед кожною битвою приносили спартанці жертви музам, бо молилися вони не про перемогу, а про співця, який зміг би достойно її оспівати…
Серед найголовніших суперників Спарти були Афіни. До слова, саме безкінечні війни цих двох могутніх центрів давньогрецької цивілізації й призвели до занепаду еллінського світу й завоювання його Римом. Але в час, про який іде мова, Спарта воювала не з Афінами, а з Мессенією. Жодна зі сторін не могла перемогти. Отоді-то лакедемоняни й відправилися до дельфійського оракула за порадою. Віщування збурило спартанців, бо перемогти у війні вони могли тільки тоді, як попросять командувача у своїх відвічних суперників афінян. Довго не могли зважитися на це горді й самолюбиві спартанці. Але хто може ослухатися оракула?
Здивовані й потішені були афіняни проханням спартанців. Але допомагати суперникам? Утім, хто може ослухатися оракула? Порадившись, афіняни вирішили, з одного боку, не гнівити богів і виконати повеління оракула, а з іншого – зробити все можливе, щоб користі від цього “полководця” не було ніякої. Тож і вибрали вони кульгавого вчителя Тіртея.
Коли побачили спартанці, кого прислали їм афіняни, затамували глибоку образу. Та що вони могли зробити? Готові були вже й відступити назад до Спарти. Та ось з останніх рядів вийшов Тіртей і почав декламувати свої вірші, сповнені презирства до смерті й любові до батьківщини. І сталося диво – спартанці кинулися на ворога і перемогли. А винуватця своєї перемоги вони віддячили по-спартанськи, дарувавши йому лакедемонське громадянство…
Можливо, саме з того часу перед кожною битвою спартанці приносили жертву музам, а не богам війни? А постать Тіртея стала уособленням поета-воїна.
ДІАЛОГ З ТЕКСТОМ
Добре вмирати тому, хто, боронячи рідну країну,
Поміж хоробрих бійців падає в перших рядах.
Гірше ж немає нічого, як місто своє і родючі
Ниви покинуть і йти жебракувати в світи,
З матір’ю милою, з батьком старим на чужині блукати,
Взявши з собою діток дрібних і жінку смутну.
Буде тому він ненависний, в кого притулку попросить,
Лихо та злидні тяжкі гнатимуть скрізь втікача.
Він осоромить свій рід і безчестям лице своє вкриє,
Горе й зневага за ним підуть усюди слідом.
Тож як справді не знайде втікач поміж людом ніколи
Ані пошани собі, ні співчуття, ні жалю –
Будемо батьківщину і дітей боронити відважно.
В битві поляжемо ми, не пожалієм життя.
О юнаки, у рядах тримайтесь разом серед бою,
Не утікайте ніхто, страхом душі не скверніть.
Духом могутнім і мужнім ви груди свої загартуйте,
Хай життєлюбних між вас зовсім не буде в бою.
Віком похилих, у кого слабі вже коліна, ніколи
Не покидайте старих, з битви утікши самі.
Сором несвітський вам буде тоді, як раніше за юних
Воїн поляже старий, в перших упавши рядах, –
Голову білу безсило схиляючи, сивобородий,
Дух свій відважний оддасть, лежачи долі в пилу,
Рану криваву свою не забувши руками закрити, –
Страшно дивитись на це, соромно бачить очам
Тіло старе без одежі! А от юнакові – все личить,
Поки ще днів молодих не осипається цвіт.
Чоловікам він був милий, жінок чарував за життя він –
Буде прекрасний тепер, впавши у перших рядах.
Отже, готуючись, кожен хай широко ступить і стане,
В землю упершись міцніш, стиснувши міцно уста.
Переклад Григорія Кочура
1. Чи міг Тіртей під час вирішального бою спартанців декламувати саме цей вірш?
2. Спираючись на вірш, сформулюйте кодекс честі еллінського воїна. Чи актуальний він у наш час?
3. Якою постає людина у вірші Тіртея? Чи можемо ми нею пишатися?
4. Порівняйте ліричного героя Тіртея з воїнами Гомера. Що їх об’єднує? Чим вони відрізняються?
“Лише перші п’ять-шість мов даються важко, далі – легше”, – жартував Григорій Кочур – не просто перекладач, а людина енциклопедичних знань у царині літератури, музики, образотворчого мистецтва й мовознавства. Навіть під час десятирічного ув’язнення у таборі він перекладав, писав вірші, вивчав іноземні мови, залучав до перекладуспівтабірників і сам навчався в них мов. Г. Кочур знав 31 мову, а в часі його переклади охоплюють 27 століть.
(1 votes, average: 5.00 out of 5)