Ліричний рід літератури: Жанри лірики
Одним з основоположників російського літературознавства був В. Г. Белинский. І хоча ще в античності були зроблені серйозні кроки в розробці поняття літературного роду (Арістотель), саме Бєлінському належить науково обгрунтована теорія трьох літературних родів, з якою ви можете детально познайомитися, прочитавши статтю Бєлінського “Поділ поезії на роди і види”.
Розрізняють три роду художньої літератури: епічний (від грец. Epos, розповідь), ліричний (лірою називався музичний інструмент, у супроводі якого виконувалися співуче вірші) і драматичний (від грец. Drama, дія).
Представляючи читачеві той чи інший предмет (мається на увазі предмет розмови), автор вибирає до нього різні підходи:
Перший підхід: можна докладно розповісти про предмет, про події, з ним пов’язаних, про обставини існування цього предмета і и. т.; при цьому позиція автора буде в тій чи іншій мірі відстороненої, автор виступить у ролі своєрідного хроніста, оповідача або вибере оповідачем кого-небудь з персонажів; головним у такому творі стане саме розповідь, оповідання про предмет, провідним типом мовлення буде саме розповідь; такий рід літератури і іменується епічним;
Другий підхід: можна розповісти не стільки про події, скільки про те враження, яке вони справили на автора, про ті почуття, які вони викликали; зображення внутрішнього світу, переживань, вражень і буде ставитися до ліричного роду літератури; саме переживання стає головною подією лірики;
Третій підхід: можна зобразити предмет у дії, показати його на сцені; представити читачеві і глядачеві його в оточенні інших явищ; такий рід літератури є драматичним; в драмі безпосередньо голос автора буде найрідше звучати – в ремарках, тобто авторських поясненнях до дії і реплік героїв.
Кожен рід літератури в свою чергу включає ряд жанрів.
ЖАНР – це історично сформована група творів, об’єднаних спільними ознаками змісту і форми. До таких груп належать романи, повісті, поеми, елегії, оповідання, фейлетони, комедії і т. д. У літературознавстві нерідко вводиться поняття літературного виду, це ширше поняття, ніж жанр. У цьому випадку роман буде вважатися видом художньої літератури, а жанрами – різні різновиди роману, наприклад, пригодницький, детективний, психологічний, роман-притча, роман-антиутопія і т. д.
Приклади родо-видових відносин в літературі:
Рід: драматичний; вигляд: комедія; жанр: комедія положень.
Рід: епічний; вигляд: повість; жанр: фантастична повість і т. д.
Жанри, будучи категоріями історичними, з’являються, розвиваються і з часом “йдуть” з “активного запасу” художників залежно від історичної епохи: античні лірики не знали сонета; в наш час архаїчним жанром стала народилася ще в давнину і популярна в XVII-XVIII століттях ода; романтизм XIX століття викликав до життя детективну літературу і т. д.
Розгляньте наступну таблицю, в якій представлені види і жанри, пов’язані з різним пологам мистецтва слова:
Сучасне літературознавство виділяє також четвертий, суміжний рід літератури, який поєднує у собі риси епічного і ліричного пологів: ліро-епічний, до якого належить поема. І дійсно, розповідаючи читачеві якусь історію, поема проявляє себе як епос; розкриваючи перед читачем глибину почуттів, внутрішній світ особи, що розповідає цю історію, поема проявляє себе як лірика.
Лірична називають рід літератури, в якому увага автора приділяється зображенню внутрішнього світу, почуттів, переживань. Подія в ліриці важливо лише остільки, оскільки воно викликає емоційний відгук у душі художника. Саме переживання стає в ліриці головною подією. Лірика як рід літератури виникла в глибоку давнину. Слово “лірика” грецького походження, але не має прямого перекладу. У Древній Греції віршовані твори, що зображують внутрішній світ почуттів і переживань, виконували під акомпанемент ліри, так і з’явилося слово “лірика”.
Найважливішим персонажем лірики є ліричний герой: саме його внутрішній світ і показаний в ліричному творі, від його імені художник-лірик говорить з читачем, а світ зовнішній зображується в розрізі тих вражень, які він справляє на ліричного героя. Зверніть увагу! Не переплутайте ліричного героя з епічним. Пушкін дуже докладно відтворив внутрішній світ Євгенія Онєгіна, але це епічний герой, учасник головних подій роману. Ліричним героєм роману Пушкіна є Оповідач, той, хто знайомий з Онєгіним і розповідає його історію, глибоко переживаючи її. Онєгін лише одного разу стає ліричним героєм у романі – коли пише лист Тетяні, так само як і вона стає ліричною героїнею, коли пише лист Онєгіну.
Створюючи образ ліричного героя, поет може зробити його особистісно дуже близьким собі (вірші Лермонтова, Фета, Некрасова, Маяковського, Цвєтаєвої, Ахматової та ін.) Але іноді поет немов би “ховається” за маскою ліричного героя, абсолютно далекого від особистості самого поета; так, наприклад, О. Блок робить ліричною героїнею Офелію (2 вірші під назвою “Пісня Офелії”) або вуличного актора Арлекіна (“Я був весь в строкатих клаптів… “), М. Цвєтаєва – Гамлета (” На дні вона, де мул… “), В. Брюсов – Клеопатру (” Клеопатра “), С. Єсенін – селянського хлопчика з народної пісні чи казки (” Матінка в купальницю по лісу ходила… “). Так що грамотніше, розмірковуючи про ліричному творі, говорити про висловлення в ньому почуттів не автора, а ліричного героя.
Як інші роди літератури, лірика включає в себе ряд жанрів. Деякі з них виникли в далекій давнині, інші – в епоху середньовіччя, деякі – зовсім недавно, півтора-два століття тому, а то і в минулому столітті.
Прочитайте про деякі ліричний жанр:
Ода (грец. “Пісня”) – монументальне урочисте вірш, славящее велика подія або великої людини; розрізняють духовні оди (перекладання псалмів), повчальні, філософські, сатиричні, оди-послання і ін Ода трехчастность: обов’язково має тему, заявлену на початку твору; розвиток теми і аргументи, як правило, алегоричні (друга частина); фінальну, дидактичну (повчальну) частину. Зразки стародавніх античних од пов’язані з іменами Горація і Піндара; до Росії ода прийшла в XVIII столітті, класичними стали оди М. Ломоносова (“На день сходження на російський престол імператриці Єлисавети Петрівни”), В. Тредіаковского, А. Сумарокова, Г. Державіна (“Феліція”, “Бог”), А. Радіщева (“Вільність”). Віддав данину оді О. Пушкін (“Вільність”). До середини XIX століття ода втратила актуальність і поступово перейшла в розряд архаїчних жанрів.
Гімн – вірш хвалебного змісту; також прийшов з античної поезії, але якщо в давнину гімни створювалися на честь богів і героїв, то в більш пізній час гімни писалися на честь урочистих подій, праздненств, нерідко не лише державного, а й особистого характеру (А. Пушкін. “Бенкетуючі студенти”).
Елегія (фрігійск. “очеретяна флейта”) – жанр лірики, присвячений роздумам. Виник в античній поезії; спочатку так називали плач над померлим. Елегія грунтувалася на життєвому ідеалі стародавніх греків, в основі якого лежала гармонія світу, відповідність і врівноваженість буття, неповні без смутку і споглядальності, ці категорії і перейшли в сучасну елегію. Елегія може втілювати як життєстверджуючі ідеї, так і розчарування. Поезія XIX століття ще продовжувала розвивати елегію в “чистому” вигляді, в ліриці ХХ століття елегія зустрічається, швидше, як жанрова традиція, як особливий настрій. У сучасній поезії елегія – це безсюжетне вірш споглядального, філософського і пейзажного характеру.
(2 votes, average: 4.50 out of 5)