ТРОЯНСЬКИЙ ЦИКЛ МІФІВ – ІЗ ДАВНЬОГРЕЦЬКИХ МІФІВ – АНТИЧНА ЛІТЕРАТУРА
Щоб зрозуміти мову античної літератури та мистецтва, необхідно орієнтуватися в давньогрецькій (еллінській) і римській міфологіях. Адже міфи є основою і важливим джерелом багатьох сюжетів, тем, образів і мотивів античної літератури, своєрідним ключем до скарбниці культурних надбань Стародавніх Греції і Риму, а від них – мистецтва та літератури всієї Європи.
Первісно міфи пронизували всі сфери людського життя, оскільки слугували для пізнання та пояснення світу: те, чого не можна було пояснити логікою та досвідом, давня людина домислювала у своїй багатій уяві, фантазії. Більше того, завдяки міфам вона могла, як їй здавалося, впливати на світ: заклинаннями відлякувати злі сили або жертвопринесеннями задобрювати богів. Ті далекі міфологічні часи вчені називають “часами сновидінь” (dream time), а вже пізніші часи – історичними. Водночас міфологія була своєрідною школою поетичної майстерності митців.
Еллінських міфів так багато, що зібрати й вивчити їх усі просто неможливо. Проте вже в найдавніші часи деякі з них стали особливо популярними. Якийсь дуже шанований еллінами герой (скажімо, Геракл або Тезей) міг стати головним персонажем не одного, а цілої низки міфів. Як нитка тримає перлинки в намисті, так і цей герой об’єднував, ніби пов’язував міфи в певну сукупність, яку елліни уявляли як своєрідний “вінок” або “коло”. Українське слово “коло” (круг) еллінською звучить як “кіклос”, ми ж кажемо “цикл” (звука “ц” греки не знали). Найвідомішими в еллінській міфології та літературі є троянський і фіванський цикли, а також цикл міфів про аргонавтів.
ДІАЛОГ ІЗ ТЕКСТОМ
ТРОЯНСЬКИЙ ЦИКЛ МІФІВ
Цикл міфів – сукупність міфів, об’єднаних спільним місцем дії, героєм або подією.
Особливо плідно на світове мистецтво вплинув троянський цикл, пов’язаний із містом Троєю (друга його назва – Іліон, звідси назва поеми Гомера “Іліада”). Мати-Земля Гея попросила свого онука Зевса помститися за неї, звільнивши від непосильного тягаря – безлічі людей, які розмножилися на її грудях, через що їй стало важко дихати. Вони постійно ранили її тіло плугами, кололи заступами й мотиками в пошуках корисних копалин, нищили її волосся (ліси й чагарники), закупорювали артерії та вени (загачували ріки та струмки). До слова, і нині, продовжуючи цю прадавню метафору, смертоносні природні катаклізми, пов’язані із земною корою (цунамі й виверження вулканів, землетруси й вибухи метану в шахтах), називають помстою Геї. І Зевс, зваживши на прохання Геї, вирішив улаштувати Троянську війну.
Богиня чвар і розбрату Еріда на весіллі Пелея та Фетіди (майбутніх батьків Ахілла) посварила Геру, Афіну й Афродіту, підкинувши яблуко з написом “най – вродливішій” (т. зв. яблуко розбрату). Кожна з трьох богинь вважала, що воно адресоване саме їй. Судив богинь троянський царевич Паріс, котрий віддав яблуко Афродіті, бо за це вона пообіцяла йому найвродливішу з-поміж смертних жінок. Нею виявилася Єлена, дружина спартанського царя Менелая. І троянець Паріс викрав заміжню жінку та відвіз її до Трої, чим порушив священний закон гостинності й завдав смертельної образи Менелаєві.
Згодом, під час Троянської війни до Фетіди та її сина Ахілла був прихильним сам цар богів Зевс. Але чому? Загальновідомо, що він покарав Прометея за те, що той викрав з Олімпу вогонь для людей. Саме цей варіант міфу часто використовувався пізніше. Менш відомою є друга (можливо, основна) причина гніву Зевса на Прометея: титан знав те, чого не знав сам цар богів. Якось Прометей підслухав розмову трьох богинь долі Мойр про майбутню долю Зевса. А той, дізнавшись про це, почав грубо вимагати, аби Прометей відкрив цю таємницю і йому. Проте гордий титан навідріз відмовився виконати його наказ. Тоді Зевс звелів прикувати Прометея до скелі на Кавказі – для еллінів то був дикий “край світу”, кінець обжитої ними території – ойкумени.
Орел клював Прометеєві печінку, а Зевс чекав, доки той не витримає тортур і відкриє таємницю. Однак титан “карався, мучився, але не каявся”. Тоді Зевс поміняв тактику: виконуючи його волю, Геракл убив орла й звільнив Прометея, а той на знак подяки нарешті відкрив свою велику таємницю.
Прометей і Атлант. Розпис кіліка. VI ст. до н. е.
Уривок міфу про конфлікт Зевса й Прометея знаходимо в трагедії Есхіла “Прометей закутий” (V ст. до н. е.), де хор інтригує глядачів (які, до речі, добре знали цей міф), провокуючи титана розкрити таємницю: “Хіба Кронід (син Кроноса, тобто Зевс) не завжди царюватиме?.. Велику, видно, криєш таємницю ти”.
Однак незламний титан про свою таємницю не прохопився й словом: “Про це вам не дізнатись – не випитуйте. / Зверніть на інше мову, – розголошувать / Про це не час, це мушу якнайглибше я / Ховати, – таємниці як дотримаю, / То з мук ганебних і кайданів визволюсь…”
Яка ж таємниця була вартою тисячолітніх тортур? Вона полягала у тому, що від Зевса Фетіда могла народити хлопчика, сильнішого за батька, котрий міг би посісти трон на Олімпі. Так свого часу вчинив Зевсів батько Кронос зі своїм батьком Ураном, так зробив згодом і сам Зевс щодо Кроноса. Тому Зевс вирішив негайно одружити Фетіду зі смертним, аби вона народила смертного ж, який не буде небезпечним для царя богів. Попри небажання Фетіди, її чоловіком став Пелей, і вона народила Ахіллеса. Та Зевсові й цього було замало – він хотів не просто смерті Ахілла, а смерті якнайшвидшої. І Троя для цього була найкращим місцем. Тому Фетіда в “Іліаді” й називає Ахілла “коротковічним сином”, який від народження був приречений на загибель: без нього не впала б Троя, але й сам він мав загинути під її мурами: Зевсові стало би спокійніше за олімпійський трон…
Усупереч волі Зевса Фетіда хотіла зробити свого сина безсмертним (невразливим для зброї), скупавши немовля в Стіксі. Однак не змогла, бо залишилася не омитою чарівними водами славнозвісна ахіллесова п’ята, за яку вона тримала немовля, аби не впустити його в річку (і нині сухожилля біля п’ятки називається “ахілессовим”). Саме туди згодом і влучив Паріс стрілою, спрямованою Аполлоном, убивши Ахілла. Тож вислів “ахіллесова п’ята” означає “найвразливіше місце”.
Фетіда ще раз спробувала врятувати сина, заховавши його на острові Скірос у царя Лікомеда, де герой жив поміж його дочок і ходив у жіночому одязі. Там він узяв таємний шлюб із Лікомедовою донькою Деїдамією. У них народився син Пірр, згодом названий Неоптолемом (який потім лютував у Трої, убивши сина Гектора й полонивши вдову Гектора Андромаху). Провидець Калхант сказав, що без Ахілла похід на Трою буде невдалим. Тому ахеї відправили на Скірос посольство на чолі з “велемудрим” Одіссеєм. Там переодягненого Ахілла впізнали. Побачивши в палаці Лікомеда гурт дівчат, ахейські “купці” розклали всілякі жіночі прикраси. Усі дівчата зацікавилися і лише одна була байдужою. Тоді Одіссей поклав до товарів розкішно оздоблений меч. Цього разу дівчата занудьгували, а та, яка стояла осторонь, кинулася до нього. “Дівчину” (звичайно, це й був Ахіллес) схопив за руку цар Ітаки. За іншим варіантом міфу, Одіссей зненацька просурмив бойовий сигнал. Усі справжні Лікомедові доньки кинулися навтьоки, лише “одна” з них (Ахілл) схопилася за меч. Одіссей розповів Ахіллесу, яка велика війна намічається під Троєю, і той погодився взяти в ній участь.
Отже, тепер усі ахейці були в зборі, однак їхні вітрильники стояли, бо не було вітру. Тоді Калхант сказав, що боги пошлють вітер тільки після жертвопринесення доньки Агамемнона Іфігенії. Її хитрістю заманили до Авліду (містечко біля бухти, де стояв ахейський флот), пообіцявши одружити з Ахіллом. Дівчина їхала на своє весілля, а приїхала на страту. Ахілл про це не знав, а дізнавшись, готовий був збройно захищати Іфігенію. За іншим варіантом міфу, він усе знав, але хотів війни, тому погодився на це жертвопринесення. В останню мить замість дівчини Артеміда прийняла в жертву лань, а Іфігенію забрала у свій храм до Тавриди. Подув попутний вітер, і ахеї попливли до Трої. Мури міста були міцними, бо їх будували Посейдон і Аполлон. Крім того, троянці мали союзників. Війна затяглася на десять років, багато троянських міст ахеї завоювали та пограбували, але Іліона взяти так і не змогли. Кульмінацією останнього року війни став двобій Ахілла й Гектора, де троянець загинув, утім і ахеєць пережив його ненадовго. На знак жалоби за Ахіллом ахеї постригли волосся, а Фетіда оплакувала сина з нереїдами. Кістки героя поклали в золоту урну й під спів муз поховали, а воїни насипали курган. За одним із міфів, Ахілл після смерті став богом і жив на острові Левкой (Федоніс), що нині називається Зміїним (Україна, Одеська обл.), де був його храм. Біля Зміїного є родовище нафти, що добре “узгоджується” з легендою про те, що славнозвісний щит Ахілла, викуваний Гефестом, притягує до себе багатства. Переказують, що цей щит на Зміїному є й донині, бо жерці храму Ахілла добре заховали його від піратів.
Після смерті Ахілла Аякс і Одіссей посварилися за його зброю. Її віддали Одіссеєві, Аякс же від люті збожеволів і напав на отару баранів (як згодом герой роману Сервантеса Дон Кіхот), прийнявши її за військо царя Ітаки. Отямившись і збагнувши свою ганьбу, Аякс наклав на себе руки. Паріс загинув, а Єлену видали заміж за його брата Деїфоба. Проте вона хотіла повернутися до своїх, тому зраділа, побачивши якось уночі Діомеда й Одіссея, які пробиралися до храму Афіни. Вони прослизнули в місто, щоб викрасти статую богині, бо доки вона була в Трої, ніхто міста завоювати не міг. Єлена провела героїв таємним ходом. Коли ж на ранок стало відомо, що святиню викрадено, троянці не сумнівалися: надійшов час поразки. За кілька днів греки зняли облогу і їхні кораблі вийшли в море. Троянці вибігли на колишнє поле бою, але жодного ахейця там не було. І ще одне диво: за курганом Ахілла стояв величезний дерев’яний кінь (т. зв. троянський кінь). Поширилася чутка, що це жертва богам і треба забрати трофей до міста. Усі радо погодилися, але жрець Лаокоон, котрий був там із двома синами, умовляв спалити коня, бо це міг бути підступ. Вислів Лаокоона, ужитий Вергілієм у “Енеїді” (кн. II, 49), став крилатим: “Timeo Danaos et dona ferentes” (“Данайців боюсь і з дарами прибулих”). Однак жерця взяли на кпини: “Який підступ, коли всі греки поїхали?” Раптом із моря виповзли дві величезні змії, накинулися на жерця і на очах у занімілого натовпу задушили його разом із синами та з’їли.
Лаокоон і його сини (фрагмент). 50 р. до н. е.
Вирішивши, що це боги покарали жерця за блюзнірство, троянці потягнули коня до міста. За пророцтвом, доки Посейдонів мур буде цілим, ніхто не проникне до Трої. Ясновидиця Кассандра благала не завозити коня, до того ж він не проходив у ворота. Однак мур розібрали, і кінь усе-таки опинився в місті, що й призвело до зруйнування Трої. Так троянці самі підготували власну погибель.
Лаокоон не помилявся – це був підступ: у порожньому череві коня сиділи дванадцятеро найвідважніших ахеїв разом із “велемудрим Одіссеєм”, котрий і вигадав цю хитрість. Уночі захмелілі троянці заснули, адже бенкет із приводу “виграної війни” був гучним. Щойно стемніло, ахеї повернулися до берега й заховалися за найближчим острівцем. Вилізши з коня і перебивши сонних вартових, вояки Одіссея відчинили браму Трої. Ахеї вдерлися до міста й почали різанину. Гинув кожен: і старий Пріам, і його малолітній онук Астіанакс, Гекторів син. Жінок убивали чи забирали в рабство, оскверняли жертовники, усе нищили й палили. А Менелай не вбив, а вибачив Єлену. Так греки зробили з Трої “скирту гною” (І. Котляревський). Дивом урятувалися Еней, його батько Анхіз, син Юл (Асканій) і гурт троянців, які, за волею Зевса, згодом заснували могутній Рим (“Нову Трою”), котрий помстився грекам і зробив з Еллади римську провінцію – Ахайю. Про те, як ахеї з-під стін Трої поверталися додому, існує безліч переказів. Найвідомішою є розповідь про мандри велемудрого Одіссея до рідної Ітаки й вірної дружини Пенелопи, геніально втілена в поемі Гомера “Одіссея”. Таким у загальних рисах є троянський цикл еллінських міфів.
Міфи – невичерпне джерело літератури. Тож недаремно відомий аргентинський письменник Хорхе Луїс Борхес сказав: “Література починається міфом і закінчується міфом”.
1. Що ви знаєте про міфи та міфологічний світогляд?
2. Які крилаті вислови, народжені еллінською міфологією, ви знаєте?
3. Чому, на вашу думку, один із найнебезпечніших комп’ютерних вірусів називається “трояном”?
4. Назвіть основні цикли давньогрецьких міфів. Чи перетинаються вони між собою?
5. Назвіть три умови, без виконання яких греки не змогли б здолати Трої. Хто їм допомагав у цьому?
6. За одним із міфів, боги розпочали Троянську війну, щоб під стінами Трої знищити всіх героїв і закінчити їхню добу. Як ви думаєте, що спонукало
Олімпійців так зробити, чим їм завадили герої? Відповідь аргументуйте.
7. Де на території нашої держави ми можемо натрапити на відлуння еллінської міфології? Наведіть конкретні приклади.
8. Давньогрецька міфологія стала невичерпним джерелом для митців різних часів і народів. Створіть свій мистецький твір, використовуючи сюжети еллінської міфології.
(2 votes, average: 4.00 out of 5)