Ібсен. Ляльковий дім
“Ляльковий дім” (“Нора”, 1879). У центрі п’єси – сімейне життя адвоката Хельмера. Зовні вона виглядає благополучної і навіть щасливою. Однак насправді всередині сімейних відносин панує брехня і глибокий, закоренілий егоїзм. У ході п’єси і головні герої – Хельмер і його дружина Нора – теж змінюють свої маски на внутрішньо справжні лики: респектабельний і благополучний Хельмер виявляється боягузом і егоїстом, а спочатку легковажна Нора – сильним, вольовим людиною, готовою на жертви.
В основі інтриги лежить по-людськи благородний вчинок, що становить таємницю передісторії: для лікування чоловіка (не для особистих потреб або злочинного збагачення) Норі були необхідні гроші; щоб отримати їх у лихваря Крогстада, вона вісім років тому підробила підпис свого батька. Державні закони і офіційна мораль вважають це злочином. Вся дія будується на загрозі викриття героїні і на її спробі віддалити ту хвилину, коли Хельмер прочитає лист Крогстада, що розкриває таємницю. Кримінальний сюжет під пером Ібсена змінює свій характер, перетворюючись на соціально-психологічний, гостро ставить моральні проблеми, що стосуються становища жінки в буржуазній сім’ї та суспільстві, і проблеми загальнолюдські – права та обов’язки особистості, її ставлення з суспільством, права та обов’язки суспільства перед особистістю.
У цій драмі у всій оголеності і глибині постало питання про гідність людини, про те, що Пушкін задовго до Ібсена назвав “самостояння людини”.
Після “Лялькового дому” брехня і фальш суспільства, його моралі і його підвалин, його нібито міцної родини перебувають в центрі уваги Ібсена. Усюди людина у Ібсена залежимо від законів природи, суспільства, законів душі. Це останнє особливо важливо, бо під впливом подій, що призводять до розкриття таємниці, герої здатні до змін свого душевного ладу. Перелом в їхній свідомості позначається на сюжеті п’єси. Коли Нора розуміє, що її сімейне життя не вдалося, вона вирішується змінити свою долю. У знаменитому розмові з Хельмером, чи не першим за всю їх спільне життя, Нора ясно і точно розкриває всю суть їх сімейних відносин. Перед нею і перед Хельмером немов заново протікає їхнє життя, і вони по-новому сприймають її. Це драматичне напруження перемикає зовнішня дія у внутрішнє, даючи простір думки, і передує сюжетний поворот, який завершує дію. Коли Хельмер говорить Норі, що вона не може залишити сім’ю, тому що у неї є священні обов’язки перед чоловіком і дітьми, Нора відповідає: “У мене є й інші, настільки ж священні обов’язки… обов’язки перед самою собою”. Героїня йде з дому чоловіка, але це не завершення драми. Хельмер сподівається, що Нора і він зможуть переродитися, і очікує “чуда із чудес”.
“Ляльковий дім” – це символ ігровий життя, де люди перетворюються на ляльок, які не можуть приймати самостійні рішення і не здатних за них відповідати. Це відбувається тому, що людське в людині забуте.
У наступних п’єсах автора хвилює психологія людини, її внутрішні можливості, завдяки яким він може здійснити своє покликання і свою долю. Шляхом до цього є, на переконання письменника, слідування правді і відмова від будь-яких ілюзій, від солодкого, але брехливого самообману. Однак при здійсненні покликання героїв Ібсена чекають неабиякі небезпеки. Дуже часто досягти мети вони можуть, лише перешкодивши щастя інших людей. Наважуючись на це, вони гублять і себе. Те ж саме відноситься і до героїв іншого складу – безкомпромісним персонажам. Відстоюючи свої принципи, вони мимоволі зачіпають інтереси інших людей і порушують моральні норми. Стало бути, головна колізія драм Ібсена полягає в тому, що людська принциповість вступає в протиріччя з бажанням людей здійснити свої життєві домагання. Якщо людина йде на угоду зі своєю совістю, то він не виконає свого призначення, а це, з точки зору Ібсена, – гріх. Але морально неприпустимо й інше – будувати своє щастя чи свою долю за рахунок щастя і навіть життя інших людей. Драматург поєднав разом ті небезпеки, які побачив XIX століття і передав XX сторіччя: з одного боку, вседозволеність, нестримне свавілля, з іншого – знеособленість. На це протиборство Ібсен не дав остаточної відповіді, розуміючи, що в одних випадках переважає одна небезпека, а в інших – інша.
(2 votes, average: 4.50 out of 5)