До вивчення уривків зі збірки ЛИСТЯ ТРАВИ – Волт Вітмен Walter Whitman (1819-1892) – Розвиток романтизму в США – Від романтизму до реалізму
У творчій майстерні письменника
ПРО ЗБІРКУ “ЛИСТЯ ТРАВИ”
Цікаво, що головну книгу свого життя, яка побачила світ 1855 року в Нью-Йорку, Вітмен виготовив самотужки у друкарні, де він тоді працював. Поет видав її невеликим накладом за власний кошт, йому навіть довелося продати будинок, аби розрахуватися за витрати. Ця книжка складалась із передмови і 12 поем – без назв, без рим і звичного поділу на строфи. Протягом життя американський бард дев’ять разів перевидавав “Листя трави”, доповнюючи збірку новими текстами та змінюючи композицію. Останній варіант містив понад 400 творів.
Що ж саме являла собою ця книжка? У ній “відлунюють ідеї та події епохи аболіціонізму (боротьби проти рабства вихідців із африканського континенту), Громадянської війни між Північчю і Півднем. Вітмен славив красу та велич людини і природи, оспівав людей праці, виступив на захист знедолених і пригноблених. Вплив утопічних ідей і романтичних традицій поєднався у його творчості з реалістичною силою зображення життя й почуттів простого американця. Захоплення безмежними просторами і можливостями Америки тісно переплелось у поезії Вітмена з критикою і протестом проти насильства та расизму”1.
Всесвіт, який постає зі сторінок збірки, являє собою не хаотичне утворення, а космос у значенні, близькому до розуміння цього поняття греками: природний світ як впорядковане гармонійне ціле. Здавалося б, звичайні речі та події, пов’язані з будівництвом нової країни, стали предметом захоплення Вітмена. Невипадково багато його творів тяжіють до пісенної форми й мають у назві слово “пісня” (“Пісня про сокиру”, “Пісня радості”, “Пісня битого шляху” та інші). У них звучать голоси різних людей, які немов зливаються в один-єдиний багатоголосий спів усієї Америки:
1 Михальська Н. Вітмен Волт // Зарубіжні письменники. – Тернопіль, 2006
Чую – співає Америка, різні пісні я чую,
Співають робітники, кожен співає свою гучну і радісну пісню,
Тесля співає, вимірюючи дошку чи брус,
Каменяр співає, готуючись до роботи чи закінчуючи роботу…
Кожен співає своє, те, що йому або їй тільки належиться,
Вдень – що належиться дневі, а надвечір міцні, здружені хлопці гуртом
Співають на повен голос гучних, мелодійних пісень.
Тут і далі переклад з англійської Леся Герасимчука
Центральне місце у збірці займає поема “Пісня про себе” (“Song of Myself”), у якій з найбільшою повнотою розкривається сутність вітменівського ліричного героя, його світогляд і найяскравіше виражається поетове бачення свого головного завдання – якомога повніше виразити себе. У центрі поеми, які в багатьох інших творах збірки, – сам Волт Вітмен як конкретна людина, яка розповідає про себе:
Себе я прославляю, себе я оспівую,
І те, що приймаю я, приймете й ви,
Бо кожен атом, котрий належить мені,
Так само належить вам.
Водночас, розповідаючи про свої інтереси й переживання, він позиціонує себе співцем не лише окремої особистості, а й багатьох людей, думки та почуття яких представляє. Так, поет стверджує:
Я – зі старих і молодих, настільки з дурних, як і з мудрих складений,
Байдужий до інших, завжди уважний до інших,
Материнство в мені та батьківство, дитина я і дорослий,
Я з грубого матеріалу і з матеріалу тонкого,
Один із народу, що складається з багатьох народів1, у мені –
З них найменший, так само, як і найбільший,
І південець я, і північанин…
Зі сторінок “Листя трави” постає вся багатолика Америка з її преріями, лісами й ріками, з людьми, які представляють найрізноманітніші регіони, професії, вікові категорії, соціальні стани, раси та національні культури. Вітмен мріяв, щоб кожному, незалежно від раси, етнічної належності й соціального становища, жилося затишно в цій новонародженій державі. І щоб кожен відчував себе господарем у власній країні. Невипадково одним із центральних образів поезії Вітмена є Демократія:
Я називаю пароль одвічний, я знак даю: Демократія,
Клянусь, я не прийму нічого, що порівну всім не припало б!
1 Мається на увазі американський народ, який утворено з представників різних народів.
Поняття демократії Вітмен пов’язує з мрією про ідеальний суспільний устрій, у якому немає місця класовій нерівності, експлуатації та бідності.
❖ Чому ж автор назвав свою збірку саме так – “Листя трави”? Із чим він пов’язує траву як художній образ? Можливо, у вас уже є якісь передбачення? Тоді поділіться своєю гіпотезою з однокласниками. А перевірити її ви зможете, прочитавши твори Вітмена й подальші матеріали підручника.
З поеми “ПІСНЯ ПРО СЕБЕ”
6.
Спитала дитина: “Що таке трава?” – і повні пригорщі мені простягла.
Що відповісти дитині? Не більше за неї я знаю, що таке трава,
Може, це вдачі моєї прапор, із зеленої – барви надії – тканини зітканий.
А може, це хустинка від Бога,
Запашна, умисно нам зронена у подарунок, на згадку,
Десь у куточку й вензель власника, – щоб помітили ми, звернули увагу,
Запитали – чия?
А може, трава – така ж дитина, зрощене зелене немовля.
А може, це ієрогліф такий самий,
Що означає: “Росту, де багато землі й де мало,
Між чорними та білими людьми;
Хай то буде канадець, вірджинець, конгресмен чи афроамериканець, –
Всім даю я одне і однаково всіх приймаю”.
А тепер вона ніби схожа на гарне, непідстрижене волосся могил.
Я буду ніжний з тобою, траво вруниста,
Може, ти ростеш із грудей юнаків,
Може, я полюбив би їх, якби знав раніше,
Може, ти проросла зі старих чи з немовляти, що недовго
Було біля материнського лона,
Може, ти і є материнське лоно.
Надто темна трава ця, щоб рости з сивини старих матерів,
Вона темніша за безбарвні бороди стариків,
Затемна, щоб рости з блідо-рожевих піднебінь.
О, я чую нарешті мову стількох язичків,
І відчуваю, що недарма вони проросли з піднебінь.
Шкода, що не можу я тлумачити натяки на юнаків і юнок умерлих,
І натяки на дідусів і бабусь, і немовлят, що недовго були
Біля материнського лона.
Що ж, по-вашому, сталося з юнаками й старими?
Що, по-вашому, сталося з жінками й дітьми?
Вони живі й десь їм незле ведеться,
Найменший пагінчик свідчить, що смерті нема насправді,
Бо, якщо вона й з’являлась, то вела за собою життя, – смерть не чигає
В кінці шляху, щоб життя зупинити,
Смерть-бо гине при появі життя.
Усе рине вперед і вшир, ніщо не щезає,
І смерть – це не те, що гадають, – це краще.
Переклад з англійської Леся Герасимчука
ЧИТАЄМО, РОЗМІРКОВУЄМО, ОБГОВОРЮЄМО…
1. Яке враження справив на вас цей уривок із “Пісні про себе”? Чи видалось вам щось дивним, незвичним, незрозумілим або несподіваним?
2. Якими думками й настроями пронизано цей твір?
3. Використовуючи знання з історії США, проаналізуйте, як розкривається символіка образу трави в кожному з пояснень ліричного героя.
4. Якими художніми засобами користується автор, щоб наголосити на важливості образу трави?
5. Чому образ трави асоціюється саме з американським народом?
6. Спробуйте встановити зв’язок між образом трави й філософією трансценденталізму, яку сповідував Вітмен.
7. Своєю поезією автор немов запрошує нас погратися в пошуки філософських значень слова трава. А як би ви відповіли на запитання “Що таке трава?”?. Пофантазуйте на цю тему.
8. Якщо ви вивчаєте англійську мову, знайдіть в Інтернеті і прочитайте твір в оригіналі та порівняйте його з перекладами (із цією метою скористайтесь пам’яткою “Як порівнювати оригінал і переклад”, розміщеною у електронному додатку). Чи вдалось перекладачам зберегти символіку, закладену в оригіналі? Обгрунтуйте свою думку.
9. Доведіть, що цей уривок написано верлібром (див. матеріали рубрики “До таємниць мистецтва слова” на с. 114-115).
10. Підготуйте виразне читання оригіналу або перекладу шостої частини “Поеми про себе”.
У творчій майстерні письменника
“ЩО ТАКЕ ТРАВА?”, або ЗАГАДКОВИЙ ОБРАЗ ТРАВИ
У світовій літературі трапляється чимало національно забарвлених флористичних образів: сакура, бамбук, хризантема – у японців, калина, верба, мак – в українців тощо. Цікаво, що найпоширенішими є образи дерев і квітів. Чому ж у поезії Вітмена з’являється образ трави і що саме він може символізувати?
Аналізуючи пояснення ліричного героя, важливо звернути увагу на різноманітні значення образу трави, які перегукуються з фактами американської історії. То що ж таке трава? Можливо, Вітмен підказує нам, що трава – це:
Символ оптимізму, надії (“вдачі моєї прапор, із зеленої – барви надії – зітканий” (тут і далі переклад Леся Герасимчука) – саме з такими почуттями їхали до Америки переселенці;
Символ подарованої Богом нової батьківщини (“хустинка від Бога, запашна, умисно нам зронена у подарунок…”) – для багатьох переселенців Америка стала другою батьківщиною;
Символ молодості, зародження життя (“дитина, зрощене зелене немовля”) – американський народ є порівняно новим культурним утворенням;
Символ демократичної рівності людей незалежно від національної та расової належності, соціального становища (“ієрогліф такий самий, що означає: “Росту, де багато землі й де мало, між чорними та білими людьми; хай то буде канадець, вірджинець, конгресмен чи афроамериканець, – всім даю я одне і однаково всіх приймаю””) – американське суспільство з початку свого існування будувалося за принципами мультикультуралізму й демократії;
Символ невмирущості життя (“Найменший пагінчик свідчить, що смерті нема насправді, бо, якщо вона й з’являлась, то вела за собою життя, – смерть не чигає в кінці шляху, щоб життя зупинити, Смерть, бо гине при появі життя”).
❖ А як думаєте ви? Чи погоджуєтесь із таким тлумаченням символіки образу трави? Обгрунтуйте свою думку.
Отже, проаналізувавши багатогранні прояви символіки образу трави, можна помітити, що всі вони об’єднані одним загальним символом – образом молодого американського народу, у лавах якого й зображає себе Вітмен. Саме трава, у якої немає ані розлогого коріння, ані пишної крони, але є листя, асоціюється зі швидкими темпами освоєння континенту переселенцями. Саме листочки трави, які пробивають землю кожної весни, є символом незмінного круговороту життя та вічного оновлення.
Цікаво, що існують різні версії пояснення назви збірки. Як зазначає український перекладач творів Вітмена Лесь Герасимук, окремі вигадливі біографи й тлумачі поета пов’язують назву книжки “Leaves of Grass” із роками, коли Вітмен працював друкарем-складальником1. Вони вважають, що leaves – то аркуші, a grass – професійною говіркою друкарів означало учень складальника. Одна з версій дає і таке тлумачення: “Leaves of Grass” – це гра слів, де слово “leaves” означає “сторінки” віршів Вітмена, a “grass” – образно позначає його спостереження над життям. Отже, виходить: сторінки спостережень над життям. Мабуть, сам Вітмен невипадково заклав у назву свого творіння несподіваність і багатозначність – напевно, він хотів, щоб читач, розгадуючи її, віднаходив усе нові й нові смисли. Адже поет, запрошуючи кожного, хто відкриє його книжку, до співтворчості, зазначав: “Читач повинен брати на себе частину роботи – тією ж мірою, як я виконую свою. У книжці “Листя трави” я прагну не так утвердити чи розвинути ту чи іншу тему, як ввести тебе, читачу, в атмосферу цієї теми, цієї думки, щоб звідси ти уже сам рушив у свій політ”. Отже, вирушаймо далі в політ, у який запрошує Волт Вітмен!
Джен Беттон. Волт Вітмен: “Листя трави”
1 Герасимчук Лесь. “З боротьби я книжку свою зробив…” // Портал “Український центр”.
О CAPTAIN! MY CAPTAIN!
О Captain! my Captain! our fearful trip is done,
The ship has weather’d every rack, the prize we sought is won,
The port is near, the bells I hear, the people all exulting,
While follow eyes the steady keel, the vessel grim and daring;
But О heart! heart! heart!
О the bleeding drops of red,
Where on the deck my Captain lies,
Fallen cold and dead.
О Captain! my Captain! rise up and hear the bells;
Rise up – for you the flag is flung – for you the bugle trills,
For you bouquets and ribbon’d wreaths-for you the shores a – crowding,
For you they call, the swaying mass, their eager faces turning;
Flere Captain! dear father!
This arm beneath your head!
It is some dream that on the deck,
You’ve fallen cold and dead.
My Captain does not answer, his lips are pale and still,
My father does not feel my arm, he has no pulse nor will,
The ship is anchor’d safe and sound, its voyage closed and done,
From fearful trip the victor ship comes in with object won;
Exult О shores, and ring О bells!
But I with mournful tread,
Walk the deck my Captain lies,
Fallen cold and dead.
О КАШТАНЕ!
О капітане! Батьку! Страшна скінчилась путь!
Всі бурі витримав наш корабель, сміливців лаври ждуть.
Вже близько причал, і радо кричать нам люди, і дзвони дзвонять,
І дивляться всі на могутній кіль, на бриг одважний і грізний.
Але… О серце! Серце! Серце!
О кров червона! Кров!
Де батько впав на палубі,
Упав і захолов!
О капітане! Батьку! Встань і кругом подивись!
Для тебе дзвони й горни звучать, для тебе стяги звились,
Для тебе квіти, й вінки в стрічках, і натовп на узбережжі,
Тебе, колишучись, кличе він, тебе побачить жадає!
О, зляж мені на руку!
Який це сон зборов
Тебе, о батьку мій, що враз
Ти впав і захолов?
Мій капітан безмовний, уста німі, похололі,
Не чує він моєї руки, лежить без пульсу, без волі.
В порту безпечно стоїть корабель після тяжкої дороги.
Скінчив наш бриг шалений біг, добився перемоги!
Дзвоніть, радійте, береги!
А я в жалобі знов
Піду туди, де батько мій
Упав і захолов.
Переклад з англійської Василя Мисика
ЧИТАЄМО, РОЗМІРКОВУЄМО, ОБГОВОРЮЄМО…
1. Яким настроєм пронизано цей твір?
2. Пригадайте факти з історії Громадянської війни в США і, спираючись на них, розшифруйте значення таких художніх символів: корабель, капітан, бурі, тяжка дорога, натовп на узбережжі.
3. Визначте ідею вірша.
4. Простежте, за допомогою яких риторичних прийомів поет передає трагізм ситуації.
5. Прослухайте мелодекламацію оригіналу вірша і/або його перекладу за такими посиланнями: https://www. youtube. com/watch? v=xoWiDtlfSdg https://www. youtube. com/watch? v=OfOfO-6EWZ4
Проаналізуйте виконавську майстерність читця. Чи вдалось йому передати настрій оригіналу? Чи відповідає цьому завданню музичне оформлення читання? Якщо бажаєте, порівняйте обидва виконання.
6. Порівняйте, як у перекладі передано перші чотири рядки оригіналу.
7. Поміркуйте, про який приз ідеться в оригіналі, й чому перекладач саме так відтворив цей уривок.
8. Підготуйте виразне читання оригіналу або перекладу вірша.
У творчій майстерні письменнику
ОСНОВНІ ОСОБЛИВОСТІ СТИЛЮ БОЛТА ВІТМЕНА
Вітмен перевернув світ поезії з ніг на голову. Вітмен здійснив справжню революцію в поезії. Поезія Вітмена – це несподіванка, яка мала ефект вибуху. Творчість Вітмена – це бунт проти справжньої поезії. Цими та подібними фразами рясніє критична література про американського поета. Чим же він настільки приголомшив читацьку публіку?
Збірка “Листя трави” створена на засаді нових поетичних принципів. Насамперед слід відзначити, що Вітмен заговорив до свого читача доволі грубою, на перший погляд, зовсім не поетичною мовою. Якщо раніше шанувальники поезії звикли чути ритмічно організовані рядки, написані одним із відомих віршованих розмірів, то твори Вітмена були зовсім іншими. У його поетичній системі не знайшлось місця ані старій звичній римі, ані розміру, ані чітко визначеному ритму. Вітмен, нехтуючи суворим чергуванням наголошених і ненаголошених складів, використав вільний вірш, який підпорядковувався лише ритмічному диханню оратора, що звертається до великої аудиторії. Свою ідею він пояснював так:
“Я зберігаю ритм, але не зовнішній, розмірений: короткий склад, довгий склад, схожий на ходу кульгавого каліки. Морські хвилі не набігають на берег точно по хвилинах, і вітер не розхитує верхівки сосен із судомною регулярністю, однак і в шумі води, і в диханні вітру є свій прекрасний ритм…”.
Кожен рядок його поезії – це чітко сформульована й завершена думка. У своїх текстах Вітмен досить часто використовує питальні та окличні конструкції, повтори. Отже, поет удався до риторичних прийомів, розрахованих на зацікавлення і пробудження до дій широких мас.
Однією з найхарактерніших особливостей Вітменового стилю є велике перелічування предметів, явищ, осіб, географічних назв і подій, що утворює своєрідний каталог:
Я до всіх рас і каст належу, до всіх рангів і релігій,
Я фермер, механік, митець, джентльмен, моряк, квакер,
В’язень, закоханий, скандаліст, адвокат, лікар, священик.
(“Пісня про себе”)
Звідси і назва такого прийому – каталогізація. Навіщо поет вдається до каталогізації? Насамперед з метою викликати в читача враження всеосяжності картини Всесвіту, грандіозності масштабів буття й можливостей людини, радості життя в його найрізноманітніших проявах.
Перших читачів шокував і різностильовий словниковий склад “Листя трави”. Якщо поети-романтики послуговувались вишуканою мовою художнього стилю, якою писали Байрон і Шеллі, то Вітмен використовує слова і вислови, належні до різних стилів. Поряд із манірними іноземними запозиченнями та філософськими термінами він уживає і жаргонну лексику, і діалектизми, і навіть просторіччя. Так поет намагався поєднати у своїй творчості реалістичне начало (поетична мова – відображення життя таким, яким воно є) з романтичним світобаченням.
Незвичним для сучасників було і те, що в поемах, які входять до збірки, повністю відсутній сюжет. Читацькій увазі Вітмен пропонує не ланцюг подій, а монологи, вигуки, монтаж образів, видінь, вражень. Автор немов запрошує читача йти поруч із ним крок у крок, відчувати звуки та рухи, вдивлятись у барви і форми й у власній уяві відкривати світ “Листя трави”.
Вітмена також називають засновником урбаністичної традиції в американській поезії, адже він першим наперекір смакам тогочасної публіки описав місто з його домнами, верстатами, фабричними трубами та поїздами. Читачі, звиклі до поезії, яка зображає ідилічні пейзажі, оспівує жіночу красу, були шоковані гучноголосими картинами життя промислового міста, що поставали зі сторінок вітменівських творів:
“Ра-зом!” – кричать вантажники, розвантажуючи кораблі
Біля пристані, приспів матросів, що піднімають якір,
Бамкання пожежного дзвону, крик “горить!”, водній веремії
Зливаються гуркіт помп і пожежних візків
Із попереджувальними дзвінками та сигнальними вогнями.
(“Пісня про себе”)
ЗІ СКАРБНИЦІ ЛІТЕРАТУРНО-КРИТИЧНОЇ ДУМКИ
Осягаючи Вітмена, американці осягають себе.
Айвен Маркі, американський літературознавець
Він відкриває значні теми. Він – передвісник нової ери. Як особистість він є предтечею всього нетрадиційного. Він – стимул для героїчної та духовної еволюції людини, і, якщо він залишиться не поміченим Поезією, його гідно оцінить Філософія….
Оскар Вайлъд, англійський письменник
Поети стверджують народи своїм словом і складають для них бойові гімни та колискові пісні. Вітмен був не тільки речником Америки. Він був її дзеркалом, у якому відбилися всі складні й суперечливі шляхи його країни. Це був поет справді національний.
Віталій Коротич, український поет і перекладач
В історії світової поезії є декілька книжок, які змінили весь напрям її розвитку, відкрили абсолютно нові виражальні засоби, навчили людей говорити про речі, які доти лишалися поза обговоренням. До таких книжок належить і “Листя трави”.
Максим Стріха, український фізик, письменник і перекладач
ДІЗНАЄМОСЯ ПРО ВИДАТНУ ОСОБИСТІСТЬ
Один із перекладів вірша Вітмена “О капітане!” належить лауреату премії ім. М. Рильського Василю МИСИКУ (1907-1983). Як зазначає сучасний вітчизняний перекладач і перекладознавець Максим Стріха, доля цього визначного українського перекладача варта похмурого пригодницького роману, який багатьом здався б неймовірним. Василь Мисик яскраво дебютував спочатку з оригінальними творами (1920-і роки), потім з перекладами (на межі 1920- 1930-х років)1. У житті молодого завзятого письменника все складалось начебто добре. Однак у 1934 році сталася драматична несподіванка – Мисика помилково заарештували замість іншого письменника – Василя Минка, якого не виявилося вдома. Служителі влади не хотіли повертатися з порожніми руками й вирішили замість підозрюваного схопити зовсім не причетну людину зі схожими координатами. Дивом поет не потрапив до списку 28 розстріляних. Як пишуть біографи, відіграло роль те, що він не визнав своєї провини. Однак Мисика все одно було засуджено на п’ять років за вигаданою “побутовою” статтею. Це лише одна зі сторінок життєпису славетного перекладача, яка багато що говорить про його долю. А попереду ще були Друга світова війна, полон, німецький концтабір, участь у підпіллі, випадковий порятунок від розстрілу гітлерівцями й переслідування радянською владою.
Однак, незважаючи на це все, Василю Мисику вдалося подарувати українським читачам численні майстерні переклади, більшість із яких увійшли до книжки із символічним заголовком – “Захід і Схід” (1990). Адже письменник перекладав як твори європейських авторів (Бернса, Шекспіра, Байрона, Шеллі, Лонгфелло, Вітмена, Гете та інших), так і представників Сходу (Сааді, Рудакі, Гафіза, Хайяма та інших). Причому навіть з персько-таджицької мови Василь Мисик завжди перекладав з оригіналів, а не зі зроблених кимось підрядників.
Дo таємниць мистецтва слова
(2 votes, average: 2.50 out of 5)