“ПІСНЯ ПРО СЕБЕ” – ВОЛТ ВІТМЕН (1819-1892)
Поема “Пісня про себе” (1855), яка відкривала перше видання збірки “Листя трави”, вважається програмовим твором Вітмена. Що в цьому випадку означає слово “програмовий”? Таким називають твір, який не просто належить певному автору, а водночас є ще й своєрідним осереддям його творчості, яскраво втілюючи в собі особливості стилю і світогляду митця.
У збірці “Листя трави” ця поема посідає чільне місце. У ній повного мірою проявилися особливості вітменівського стилю, що піднесли його на вершину літературної слави. Спочатку поет збирався назвати твір “Волт Вітмен”. Недаремно ж “тридцятисемирічний” ліричний герой, який шукає свою душу, напрочуд схожий на самого автора. За формою “Пісня про себе” є безсюжетною поемою, що побудована на перевтіленнях ліричного героя в людей, яких він зустрічає на безмежних просторах своєї духовної подорожі. Це звичайні люди, на яких ніхто не звертає уваги, вважаючи їх надто прозаїчними. Однак для Вітмена ці “маленькі” люди – справжні творці життя:
Я закоханий в тих, що ростуть просто неба,
В людей, що живуть серед стад, що скуштували життя
Над берегом океану, чи в нетрях,
У стерничих і в будівничих суден, у майстрів із сокирами й довбнями, в кучерів, що правлять кіньми.
Переклад М. Стріхи
Перед читачем постають образи жителів Америки різних професій у різні хвилини їхнього життя. Своєрідний “монтаж” цих картин створює яскравий і живий “колективний” портрет епохи й народу. Ліричний герой поеми має багато облич. Це і юнаки, які загинули на війні, і старий артилерист, і заплакана вдова, і дружина машиніста з дитиною на руках… Поет писав про своїх героїв так: “У мене є один центральний образ – сильна людська особистість, типізована через мене самого”. Усі його герої – чоловіки й жінки, молоді й старі – цікаві Вітмену. Він стверджує:
В усіх людях я бачу себе, не більше й ні на ячмінне зернятко менше,
І, добре чи зле мовлю про себе, – це стосується їх також.
Переклад Л. Герасимчука
У поемі помітна стилістика біблійних псалмів, наївна зачарованість індіанськими гімнами й монументалізм гомерівського осягнення світобудови. Вітмен не приховує, що його цікавить насамперед: Що ж таке людина? Хто такий я? Хто такі ви?
Поет стверджує, що життя безмежне й між людьми немає кордонів, як немає кордонів між людьми і Всесвітом. Ідея злиття індивідуального буття людини з космосом є однією з провідних у поемі:
До мене постійно плинуть поєднані речі Всесвіту, –
Це послання до мене – я мушу їх прочитати.
Я знаю, що я безсмертний,
Я знаю, що орбіту мою не зміряє циркулем тесля,
Я знаю, що не вмру, як зникає вогненний зигзаг, який діти малюють поночі у повітрі палаючим прутом.
Переклад Л. Герасимчука
Волт Вітмен захоплюється людиною, природою й життям. Він розчиняється в людстві й водночас є його уособленням, усвідомлюючи себе частиною природи і Всесвіту. “Пісня про себе” пронизана життєствердним оптимізмом і любов’ю до всього живого.
У “Пісні про себе” найповніше втілилася ідея братерства, природної рівності всіх людей і органічного злиття індивідуального буття з космосом природного. Важлива тема твору – це сенс людського буття. Вона містить у собі мотиви божественності людського “я”, нерозривного зв’язку душі й тіла, еволюції форм життя, рівності всіх живих істот на землі.
(2 votes, average: 4.50 out of 5)