Чилі в 1932-1970 роках
Обстановка в країні стабілізувалася завдяки поверненню до цивільного правління і відновлення дії конституції 1925 року. На виборах в жовтні 1932 року президентом був знову обраний Артуро Алессандрі Пальма (1932-1938 роки). Завдяки підтримці промисловості та організації громадських робіт було скорочено безробіття. У зовнішній політиці влади країни дотримувалися політики нейтралітету, підтримуючи дружні відносини і з Великобританією, і з Німеччиною, і з США. Алессандрі користувався підтримкою традиційної консервативно налаштованої еліти, яка сприймала його як ефективний противагу набрали значну силу лівим.
Відновлення конституційного порядку і стабілізація економіки знизили соціально-політичну напруженість. Проте ліві продовжували звинувачувати влади в недостатній увазі до потреб трудящих. Президент втратив підтримку Радикальної партії, яка утворила коаліцію з Соціалістичною і Комуністичною партіями. У 1936 році вони разом з Конфедерацією чилійських трудящих створили Народний фронт. Основними пунктами програми Народного фронту були розвиток соціальної сфери та промисловості, у зовнішній політиці – антифашизм. Це об’єднання виявилося успішним: на виборах 1938 року кандидат від Народного фронту, член Радикальної партії Педро Агірре Серда (1938-1941 років) з мінімальною перевагою обійшов кандидата від правих.
Незважаючи на протидію правих в Конгресі, представнику Народного фронту вдалося реалізувати ряд заходів, найуспішнішим з яких (крім реформи освіти і поліпшення соціального законодавства) було створення в 1939 році. Корпорації розвитку виробництва для підтримки імпортозаміщення. Народний фронт припинив своє існування в 1941 році, після того як його покинула Соціалістична партія (в результаті постійних протиріч між соціалістами і комуністами).
На позачергових (після смерті Агірре сердиться) виборах в березні 1942 року переміг Хуан Антоніо Ріос Моралес (1942-1946 роки). Країна розірвала відносини з країнами “Осі”, а потім оголосила їм війну. Також розширилися технічні та економічні відносини з США, зокрема різко зріс експорт міді в США, що забезпечило збільшення доходів уряду Чилі.
На президентських виборах 1946 переміг кандидат Демократичного альянсу, коаліції лівих сил у складі Радикальної, Комуністичної і Демократичної партій, Рафаель Гонсалес Бачила (1946-1952 роки). Сформований ним уряд виявився одним з найбільш еклектичних: в нього входили не тільки представники лівих партій, а й ліберали (для отримання підтримки Конгресу). Подібна ситуація зберігалася близько двох років, поки Гонсалес Бачила не вивів представників Комуністичної партії зі свого уряду і не домігся розриву дипломатичних відносин з СРСР, Чехословаччиною та Югославією. Комуністична партія, як і ряд інших прокомуністичних організацій, включаючи деякі профспілки, була заборонена законом про захист демократії 1948 роки (до 1958 року). Ці дії були, з одного боку, результатом втягування Чилі в почалася холодну війну на боці США, що стали для Чилі головним економічним і політичним партнером, а з іншого – диктувалися пошуком компромісу з правими. На тлі посилення правих в 1951 році ліві створили Фронт народу (ФН). У 1952 році від цього альянсу вперше в президентських виборах брав участь соціаліст Сальвадор Альєнде Госсенс. Другий раз він брав участь у виборах в 1958 році від наступника ФН – Фронту народного дії.
На виборах 1952 року перемогу здобув Карлос Ібаньєс дель Кампо (1952-1958 роки). Цього колишнього диктатора, який втратив владу в 1931 році, підтримали представники різних партій, включаючи правих, центристів і частина лівих. Слід зазначити, що в 1952 році голосували жінки, завдяки тому, що в 1949 році на них поширилася виборче право. Крім того, вибори 1952 року символізували закінчення ери Радикальної партії. Ібаньєс через кілька років перейшов від стимулювання державних витрат і підтримки імпортозаміщення до жорсткої монетаристської політики, що дозволило зменшити зростання інфляції. Проте Ібаньєс так і не вдалося усунути фундаментальні проблеми економіки Чилі.
(1 votes, average: 5.00 out of 5)