Чилі на рубежі 20-21 століть
Піночет, який користувався підтримкою з боку військових, виставив свою кандидатуру для участі в багатопартійних президентських виборах 1989 року. Однак ця підтримка не була абсолютною, оскільки частина збройних сил і поліція віддали перевагу цивільному кандидату – представнику Християнсько-демократичної партії Патрісіо Ейлвіну, який очолив Коаліцію партій в ім’я демократії. Одночасно з президентськими виборами були проведені парламентські вибори. Крім того, на референдум було винесено поправки до конституції 1980 року, які були прийняті, однак не носили принципового характеру. Зокрема, термін перебування при владі президента, згідно з поправками, повинен був становити чотири роки, однак пізніше він був змінений на вісім, а потім на шість років.
Приступив до виконання своїх обов’язків в березні 1990 року Патрісіо Ейлвін утворив коаліційний цивільний уряд. Відновив свою роботу і Конгрес.
Особливості конституції 1980 року робили практично неможливим внесення в неї будь-яких змін, а консерватори блокували всі спроби уряду Ейлвіну і його наступника внести в Основний закон будь-які поправки. Винятком стала поправка про проведення виборів до органів місцевого самоврядування. Вона дозволила провести чергові місцеві вибори 1992 року, на яких перемогу здобули прихильники Ейлвіну.
В період перебування Ейлвіну на посаді президента, незважаючи на протидію генерала Піночета, який зберіг за собою пост головнокомандуючого, було розпочато розслідування порушень прав людини в Чилі. В ході розслідування були виявлені масові поховання жертв репресій військового режиму, офіційно зареєстровано близько 3 тисяч випадків “зникнення” людей. Родичам постраждалих була призначена компенсація. Уряд Ейлвіну звільнило всіх політичних ув’язнених і сприяло поверненню на батьківщину приблизно 40 тисяч політичних біженців.
За чотири роки цивільному уряду вдалося домогтися істотних результатів – почалося зростання економіки, істотно підвищився рівень життя, збільшився розмір реальної заробітної плати і пенсій, зменшилося безробіття.
Коаліція партій за демократію висунула Едуардо Фрея Руїс-Тагле, сина колишнього президента Е. Фрея, для участі в президентських виборах в березні 1994 року, на яких він переміг з великою перевагою. В період перебування Фрея Руїс-Тагле на президентській посаді (1994-2000 роки) не вдалося внести поправки в конституцію (були заблоковані правими у верхній палаті парламенту), але були досягнуті значні успіхи в розвитку економіки країни. Одним з досягнень уряду стала більш тісна інтеграція Чилі в світове співтовариство, включення її в регіональні союзи і торгові пакти. У той же час уряду не вдалося радикально вирішити проблеми бідності, знизити рівень злочинності, реформувати систему охорони здоров’я.
У президентство Фрея Руїс-Тагле продовжилися розслідування, розпочаті ще його попередником. У цей період вдалося переглянути ряд положень закону про підсудність справ про злочини, вчинені військовими щодо цивільних осіб. Ведення цих справ було передано під юрисдикцію цивільних судів. Згідно з цим законом, понад 20 офіцерів армії і поліції були засуджені за порушення прав людини.
У жовтні 1998 року в Лондоні Аугусто Піночет був арештований на підставі запиту, виданого судом Іспанії. Після тривалого розгляду запитів про його екстрадицію до Іспанії (по звинуваченню в причетності до зникнення або загибелі в Чилі громадян Іспанії в період диктатури Піночета) різними судовими інстанціями було визнано, що він не може постати перед судом Іспанії. У 2000 році було прийнято рішення про екстрадицію колишнього диктатора в Чилі.
Судовий розгляд проти Піночета порушило крихкий баланс, який встановився після відновлення громадянського правління в країні, знову викликавши суперечки між правими, котрі вітали його повернення і наполягали на неможливості його переслідування, і лівими і центристами, які закликали до жорсткого покарання Піночета. Після повернення генерала в Чилі 2000 року ситуація загострилася: генерал і його прихильники намагалися домогтися збереження імунітету від судового переслідування, а його противники, в тому числі і родичі жертв репресій, проводили демонстрації протесту. У серпні 2000 року Піночет був в судовому порядку позбавлений недоторканності, яку йому надавав статус сенатора. Однак в наступному році він був звільнений від притягнення до кримінальної відповідальності за медичними показаннями. У 2004 році колишній диктатор був в судовому порядку позбавлений недоторканності від судового переслідування.
Президентство Рікардо Лагоса, кандидата від Соціалістичної партії, який набрав на цей пост у березні 2000 року, почалося під гаслом “Піночета під суд!”. Колишньому диктатору було пред’явлено звинувачення, причому пов’язане не тільки з діями в період його правління, але з ухиленням від податків після відходу з офіційних постів. У серпні 2005 року Конгрес прийняв 58 поправок до Основного закону країни. Поправки серед іншого закріпили неможливість переобрання президента на другий термін і скорочення його повноважень з 6 до 4 років, зниження віку кандидатів в президенти до 35 років і скасування інституту “призначених сенаторів”.
У січні 2006 року президентом країни вперше в історії Чилі стала жінка – Мішель Бачелет, кандидат від Соціалістичної партії, яка обіймала при президенті Лагосі пости міністра охорони здоров’я і оборони.
На президентських виборах 2010 року перемогу здобув бізнесмен (за деякими даними, входить в число найбагатших людей світу) і політик Себастьян Піньєра, якого підтримали партії, створені прихильниками Піночета. Першу з 1958 року перемогу правого кандидата на вільних виборах президента в країні, громадяни якої як і раніше негативно ставляться до колишньому диктатору, багато експертів пов’язали з реакцією населення на труднощі, з якими зіткнулася економіка Чилі в умовах світової економічної кризи, і розколом в середовищі лівих і центристів.
В кінці червня 2011 року в Чилі почалися багатотисячні демонстрації студентів, які вимагали реформи системи освіти; масові акції були також організовані профспілками, що вимагали провести реформу вугільної промисловості.
(1 votes, average: 5.00 out of 5)