Офіційна ідеологія, ідеологічні розколи і конфлікти в Польщі
У країні відсутня офіційна ідеологія. Конституція Польщі та її політичні інститути функціонують на основі ліберально-демократичних принципів і цінностей.
В ідеологічному просторі Польщі, яке склалося в посткомуністичний період, виділяються такі ідеологічні напрямки, як лібералізм, соціал-демократія і консерватизм.
Ліберальні принципи лежать в основі ідеологій правих партій Польщі. Ключовою тезою лібералів виступає першість волі над соціальною справедливістю. Політика перших років транзиту здійснювалася саме в рамках ліберальної доктрини. Приватизація, напр., Грунтувалася на принципі максимуму свободи для економічних агентів. Пропорційна система представництва в Сеймі, яка спочатку не передбачала електорального бар’єру, також замислювалася як джерело максимальної свободи для політичних партій і рухів. Ліберальна ейфорія початку 1990-х років супроводжувалася зняттям безлічі обмежень індивідуальної свободи, які існували в комуністичну епоху. Ліберальні політики (Я. Білецький, Л. Бальцерович) проводили радикальну політику щодо лібералізації польського суспільства. Однак соціальні витрати такої політики і поразки на виборах змусили лібералів переглянути свої погляди і зайняти більш помірковані позиції. Це принесло свої плоди в 1997 році, коли помірна ліберальна риторика і акцент на євроатлантичну інтеграцію забезпечили правому руху ABC успіх на виборах в Сейм. На сьогоднішній день польські праві в рамках руху “Громадянська платформа” виступають з такими ліберальними гаслами, як стимулювання економічної конкуренції, приватної ініціативи та приватного сектора, приватизація великих державних підприємств. Ліберальні ініціативи польських правих користуються досить високою популярністю: “Громадянська платформа” була фаворитом на виборах в Сейм у вересні 2007 року, які з успіхом виграла.
Після краху комуністичного режиму в 1989 році соціал-демократичні принципи стали підставою для ідейного поновлення лівого крила народжується партійної системи, перш за все трансформується ПОРП. Ліві висунули тезу про принципову згоду з демократичними правилами гри і висловили готовність до чесної конкуренції. При цьому на перше місце було поставлено такі принципи соціал-демократії, як першість принципів соціальної рівності і соціального благополуччя, відмова від зведення принципу свободи в абсолютну цінність, від принесення в жертву свободу соціального благополуччя громадян. З цими гаслами виступив Союз лівих демократів (СЛД), який на тлі витрат “шокової терапії” добився переконливої перемоги над правими і до сьогоднішнього дня є однією з провідних політичних сил. Соціал-демократичні принципи лежать також в основі програми Селянської партії.
Польський консерватизм має в основному радикальний характер. Ідеї радикального консерватизму виражаються в програмах вкрай правих і вкрай лівих партій, а також партій, які роблять акцент на націоналістичну риторику. Лейтмотив консервативних рухів – перегляд підсумків посткомуністичного транзиту, подолання жорсткими заходами таких результатів ліберальної політики, як бідність, злочинність, корупція. Так, наприклад, партія “Закон і справедливість” виступила з вимогами повернення вищої міри покарання, розірвання міжнародних угод, які шкодять польській економіці, перегляду конституції відповідно до національним духом Польщі, обмеження іноземних інвестицій. Програма партії “Самооборона” також закликала до перегляду “неоліберальних догматів Вашингтонського консенсусу”, який став доктринальним підставою демократичного транзиту. Представники “Самооборони” вважали альтернативу соціалізм – капіталізм тупикової і пропонували третій шлях, який не повторював би ідеологічні догмати, але відповідав би національним традиціям. До числа таких традицій ставляться і католицькі цінності.
На сьогоднішній день найбільш вираженим розколом є, з одного боку, розкол по лінії праві – ліві, а з іншого – по лінії радикалізм – помірні доктрини.
Ідеологічний розкол по лінії ліві – праві оформився ще на початку 1990-х років на тлі різних підходів до проведення соціальних реформ: помірні праві партії зайняли ліберальні позиції, тоді як помірні ліві – соціал-демократичні. Проблема реформ залишається актуальним приводом для розколу і в даний час. У 2001 році ліві змогли здобути перемогу на виборах в Сейм на хвилі критики правого уряду Єжи Бузека, яке проводило непопулярні реформи соціальної сфери, необхідні для вступу в ЄС. Але після своєї перемоги на виборах ліві не змогли змінити ситуацію. Безробіття залишилася на високому рівні. Курс на урізування соціального бюджету до 2007 року, продиктований потребами скорочення бюджетного дефіциту в світлі європейської інтеграції, не сприяла поліпшенню ситуації в таких сферах, як соціальне забезпечення та охорону здоров’я. “Громадянська платформа” виступає з програмою законодавчого стимулювання розвитку бізнесу, подолання бідності шляхом податкових пільг, а не соціальних дотацій, подолання безробіття шляхом спрощення процедури отримання роботи, а не штучного створення робочих місць і таке інше. Лідери СЛД, з іншого боку, у своїй передвиборчій програмі звинувачували правих в підриві принципів громадянської солідарності і соціальної рівності, які замінювалися егоїзмом, шаблонним мисленням і популізмом.
Інший привід для розколу між лівими і правими – європейська політика Польщі. Спочатку питання інтеграції в євроатлантичні структури були політичною перевагою правих партій, хоча такі зовнішньополітичні пріоритети, як успішна інтеграція в ЄС і активну участь в діяльності НАТО, приймалися як АБС і “Громадянською платформою”, так і СЛД. Під керівництвом правого прем’єр-міністра Єжи Бузека Польща вступила в НАТО, тоді як під керівництвом лівого прем’єр-міністра Лешека Міллера відбувся вступ в ЄС. Каменем спотикання між правими і лівими став не питання вступу сам по собі, а скоріше умови, необхідні для інтеграції в НАТО і ЄС: скорочення і якісні зміни збройних сил при збільшенні оборонних витрат, реформи соціальної сфери, питання захисту інтересів сільського господарства і тому подібного.
Розкол по лінії помірних і радикальних політичних доктрин став досить актуальним після того, як конкуренція лівих і правих стала зводитися не до принципових питань і радикальним альтернативам, а до питань порядку реалізації політичної стратегії країни. Помірно ліві і праві (СЛД і “Громадянська платформа”) в цілому не ставлять під сумнів підсумки приватизації, існуючу конституцію, необхідність інтеграції в ЄС, боротьбу з тероризмом і тому подібного. Ці питання є предметом їх консенсусу. У міру ослаблення конкуренції з цих питань між основними партіями в Польщі утворюються руху, набирають політичні очки за рахунок радикальної критики сформованого політичного порядку.
Одна з причин популярності цих партій полягає в наступному: якщо помірно праві і ліві прийшли до консенсусу з приводу результатів транзиту, то в польському суспільстві такого консенсусу, схоже, не спостерігається. Саме голоси тих, хто програв від реформ, використовують партії “Самооборона”, “Ліга польських сімей”, “Закон і справедливість”. Для радикалів предметом консенсусу є ущербність і суттєві недоліки сформованої в результаті демократичних реформ політичної та соціальної системи, а також заклики до її радикальної зміни. Актуальність цього розколу визначається не тільки наявністю цих партій, але і їх політичну вагу.
(2 votes, average: 4.50 out of 5)