Голодомор 1932-33 рр. у романi “Марiя” Уласа Самчука – твір з української літератури
1933 року свiтову громадськiсть приголомшило нечуване в iсторiї лихолiття, яке спало на голову українського народу – органiзований сталiнсько-бiльшовицькою системою СРСР голодомор, що призвiв до зменшення українцiв на одну п’яту, – сучаснi дослiдники обчислюють кiлькiсть жертв порядком 7,5-8 мiльйонiв. Психiчнi вiдхилення мертвих канули в небуття разом з їхнiми виснаженими тiлами. Зранена психiка живих залишилася на все життя. Її ж вони передають своїм нащадкам, навiть тодi, коли б їм цього не хотiлося.
Улас Самчук належав до лiтератури української дiаспори, тому згадаймо визначальнi риси емiграцiйних творiв.
Iсторiя української дiаспори розподiляється на три основнi перiоди: 1921-40 рр., коли Захiдна Україна знаходилася пiд владою Польщi: 1941-45 рр., коли дiти перших емiгрантiв поверталися на Україну, сподiваючись на нацiональне вiдродження пiд фашистською владою, та 1945-54 рр., перiод заснування лiтературного об’єднання “Мистець кий Український Рух” (МУР), яке дало початок систематизованому лiтературному життю в емiграцiї. Головними цiлями дiаспорян було створення “великої лiтератури”, себто творiв свiтового рiвня та органiчного, нацiонального лiтературного стилю. Вони намагалися в повнiй мiрi користуватися перевагами вiльного свiту. Вiдзначалися войовничою вдачею, мужнiстю, азартом боротьби.
Дiаспорним письменникам була притаманна глибока релiгiйнiсть. Вони розумiли iсторiю українського народу в дусi страдницького шляху Христа на Голгофу, тому, на вiдмiну вiд свiтських iсторико-полiтичних тлумачень поетiв-шiстдесятникiв, Самчук запропонував релiгiйну версiю трагедiї голодомору.
“Марiя” – найсенсацiйнiший твiр письменника та перший художнiй документ української лiтератури про голодомор. Для розкриття теми автор використав жанр Житiя Святих. Найпопулярнiшi джерела цього жанру – давня поема “Ходiння Богородицi (себто Дiви Марiї) по муках” (про що зазначає й назва роману) та страдницькi подвиги християнських Святих (Зосими, Саватiя та iн.)
Початок твору – звичайне селянське життя з його щоденними турботами й радощами. Коханого Марiї Корнiя забирають до росiйського флоту, де вiн пробув сiм рокiв, ставши за цей час учасником нещасли вої для Росiї вiйни з Японiєю. Не одержавши вiд свого коханого жодного листа, Марiя подала рушники Гнатовi, парубковi тихої, але наполегливої натури, невгамовному хазяїновi.
За роки служби Корнiй нахапався того, що стало визначним у характерi його середульшого сина Максима, – зневаги до рiдної мови, бездумностi та жорстокостi. Але любов Марiї (пiсля повернення Корнiя вона покинула Гната, вийшла замiж вдруге за того, кого любила по-справжньому), невсипуща праця на землi – повернули його у звичайне селянське русло.
Тут сюжет скрiплений таємницею. Коли Корнiй та Марiя сп’ялися на ноги, хтось у Великодню нiч пiдпалив їх нову хату, клуню, хлiви – усе обiйстя. Перед самою Марiїною смертю приходить до неї старенький чернець, колишнiй її чоловiк Гнат, i просить у неї прощення за свiй злочин. Усвiдомлюючи необхiднiсть прозвiтувати про нього перед Найвищим Судом, Гнат вiдчуває потребу у спокутi.
У фiнальнiй сценi вiдбувається досить часте в українських творах дiйство: Корнiй рубає сокирою свого сина-вiдступника, котрий пиячить з подiбними до себе в той час, коли його мати помирає з голоду. У вчинковi Корнiя вiдбилася життєва позицiя Самчука, його вiра в людську волю до життя аж до останнього подиху.
Таким чином, голодомор в розумiннi письменника – закономiрне звiрство сталiнської влади. Вiн є також i розплатою за людськi грiхи: нехтування Марiєю шлюбним обов’язком, зроблений нею аборт, пiдпал Гнатом Корнiєвого хазяйства, а найголовнiше – фатальну прихильнiсть Максима до бiльшовицького ладу. Написаний “по гарячих слiдах”, роман не мiстить чiтких рецептiв виходу з кризи. Але Самчук покладається на силу самого життя, яке не дозволить людям втратити Божу подобу.
(2 votes, average: 5.00 out of 5)