Аналіз оповідання Чехова “Агрус”
Творчість Антона Павловича Чехова значною мірою присвячено “футлярному” житті і маленьким людям, а багато його короткі оповідання і повісті викривають суспільство і людей у вульгарності, бездушність і міщанстві.
До таких розповідей належить і “Агрус” , написаний у 1898 році. Важливо відзначити те, в який час було написано цей твір – це був період правління Миколи II, який був послідовником політики свого батька і не бажав впроваджувати необхідні того часу ліберальні реформи.
Про що оповідання “Агрус” ?
Чехов розповідає про Чимшит-Гімалайському, який служить в палаті і більше всього на світі мріє про власний маєтку. Його заповітне бажання – стати поміщиком.
Автор підкреслює, наскільки його персонаж відстає від часу, адже в ту епоху вже не гналися за безглуздим титулом, а багато дворяни намагалися стати капіталістами, щоб йти в ногу з часом.
Герой Чехова вигідно одружуватися, забирає необхідні йому гроші у дружини і нарешті набуває собі бажане маєток. І виконує ще одну свою заповітну мрію, в маєтку він висаджує агрус. А його дружина помирає, так як у своїй гонитві за грошима, Чімша-Гімалайський морив її голодом.
В оповіданні “Агрус” Чехов застосовує вправні літературний прийом – розповідь в оповіданні, історію про Миколу Івановича Чимшит-Гімалайському ми дізнаємося від його брата. І очі оповідача Іван Івановича – це очі самого Чехова, таким чином він показують читачеві своє ставлення до таких людей, як новоспечений поміщик.
Відповідальність героя за вибір життєвої філософії
Брат головного героя уражається його духовної обмеженості, його жахає ситість і неробство брата, а сама його мрія і її виконання здаються йому вищим ступенем егоїзму і ліні.
Адже за час життя в маєтку Микола Іванович старіє і дурнеет, він пишається тим, що належить до дворянського стану, не розуміючи, що це стан – вже відмирає і на зміну йому приходить більш вільна і справедлива форма життя, поступово змінюється підвалини суспільства.
Але більше всього самого оповідача вражає той момент, коли Чимшит-Гімалайському подають його перший агрус, і він відразу забуває про важливість дворянства і про модні речі того часу.
У солодощі посадженого їм самим агрусу Микола Іванович знаходить ілюзію щастя, він придумує собі причину радіти і захоплюватися, і це вражає його брата.
Іван Іванович роздумує про те, як більшість людей воліють обманювати самих себе, аби запевняти себе у власному ж щастя. Причому він критикує і самого себе, знаходячи у себе такі мінуси, як самовдоволення і бажання повчати інших життя.
Криза особистості і суспільства в оповіданні
Іван Іванович роздумує про моральне і моральній кризі суспільства і особистості в цілому, його непокоїть те моральний стан, в якому знаходиться сучасний соціум.
І його словами до нас звертається сам Чехов, він розповідає, як пастка, яку люди створюють для себе самі, мучить його і просить робити в майбутньому тільки добро і намагатися виправити зло.
Іван Іванович звертається до свого слухача – молодому поміщику Алехову, а Антон Павлович цією розповіддю і останніми словами свого героя звертається до всіх людей.
Чехов намагався показати, що насправді мета життя – це зовсім не дозвільне і оманливе відчуття щастя. Цим коротким, але тонко обіграним розповіддю він просить людей не забувати робити добро, і не заради примарного щастя, а заради самого життя.
Навряд чи можна сказати, що автор відповідає на питання про сенс людського життя – ні, швидше за все, він намагається донести до людей те, що їм самостійно необхідно відповісти на це життєстверджуючий питання – кожному для самого себе.
(1 votes, average: 5.00 out of 5)