Вегетативні синдроми
Вегетативні синдроми. Ураження (гангліоніт) крило-піднебінного вузла
Синдром ураження крило-піднебінного вузла уперше описаний Сладером в 1908 р.
Крило-піднебінний вузол має три основних гілки: соматичну (чутливу) – від II гілки трійчастого нерва, парасимпатичну – від лицевого нерва й симпатичну – зі сплетення внутрішньої сонної артерії (аксони клітин верхнього шийного симпатичного вузла). Вузол має тісний зв’язок з війчастим і вушним вузлами.
Етіологія, патогенез. Причинами гангліоніту можуть бути запальні процеси в основній і верхньощелепній пазухах, у крило-піднебінній ямці, скронево-нижньощелепному суглобі, решітчастому лабіринті, одонтогенні запальні процеси, тонзиліт, локальна травма. Провокувальні фактори – перевтома, хвилювання, стрес, різкий шум, вживання алкоголю.
Клінічна картина. Захворювання характеризується різким пароксизмальним пекучим розриваючим болем значної інтенсивності (нагадує невралгічний), який локалізується у половині обличчя (в оці, навколо очної ямки, скроні, вуха, шиї, у ділянці кореня носа, верхньої щелепи, а іноді в зубах і яснах нижньої щелепи), може іррадіювати в шию, потилицю, лопатку, плече, передпліччя й навіть кисть або в половину тіла (гемітип). Характерний нічний біль.
Болючі пароксизми супроводжуються вираженими вегетативними симптомами, які позначають терміном “вегетативна буря” – почервоніння, набряк і гіпергідроз половини обличчя, гіперемія кон’юнктиви, світлобоязнь, рясна сльозотеча, однобічна ринорея, слинотеча, часте чхання, місцеве підвищення температури. Можуть виникати запаморочення, нудота. Тривалість нападів – від кількох хвилин до кількох годин, іноді до 1-2 діб. Ряд вегетативних порушень зберігається й після нападів.
Захворювання може тривати роками, загострення спостерігаються весною та восени, унаслідок змін погодних умов, стресів, зниження імунітету.
Діагностика. Для синдрому Сладера характерний нічний біль, який не обмежується ділянкою іннервації гілок трійчастого нерва, має вегетативний характер (пекучий, розриваючий, сверблячий), немає тригерних ділянок. Однією з важливих діагностичних ознак є яскрава вегетативна реакція під час больового нападу і припинення нападу після змащування задніх відділів носової порожнини 5 % розчином кокаїну з адреналіном (В. Є. Гречко, 1981).
Складність клінічного симптомокомплексу при синдромі Сладера пояснюється тим, що крило-піднебінний вузол має численні зв’язки з різними структурними утвореннями нервової системи.
Лікування. У гострий період носову порожнину позаду від середньої носової раковини змащують 3-5 % розчином кокаїну, застосовують гангліоб – локуючі засоби: 0,5-1 мл 2,5 % розчину бензогексонію внутрішньом’язово, 5 % розчин пентаміну (починаючи з 0,4 мл і поступово збільшуючи дозу до 2-3 мл внутрішньом’язово). Ін’єкції роблять 2-3 рази на день протягом 3-4 тиж. При вираженому і стійкому болю застосовують блокаду вузла за допомогою анестезувальних засобів. Голку вводять у піднебінний канал через однойменний отвір на глибину 2,5-3 см. Якщо в шприці не з’являється кров, то вводять 1,5-2 мл 2 % розчину тримекаїну або лідокаїну.
За наявності в клінічній картині симптомів подразнення парасимпатичного відділу застосовують антихолінергічні засоби: платифіллін 1-2 мл 0,2 % розчину підшкірно, спазмолітин – по 0,1 г 3-4 рази на день після їди, мета – цин у таблетках по 0,002-0,005 г 2-3 рази на день.
Лікування рекомендують проводити на фоні десенсебілізувальної терапії (димедрол, супрастин, тавегіл). Позитивний ефект досягається призначенням глюкокортикоїдів усередину або фонофорезу гідрокортизону на ділянку проекції вузла. Широко застосовують фізіотерапевтичні методи: електрофорез 2 % розчину новокаїну ендоназально, УВЧ-терапію, діадинамічні струми; рентгенотерапію.
Після стихання гострих явищ рекомендують загальнозміцнювальне лікування: вітаміни В,, В6, В,2, алое, склисте тіло. Особам старшої вікової групи призначають судинорозширювальні, антисклеротичні препарати, а також ліки, що поліпшують мозковий і коронарний кровообіг. Усім хворим показані седативні засоби.
(2 votes, average: 3.50 out of 5)