Home ⇒ 👍Література ⇒ Вечiрнє клювання – ТИМУР ЛИТОВЧЕНКО

Вечiрнє клювання – ТИМУР ЛИТОВЧЕНКО

Вечiрнє клювання

(штрих-етюд)

Дзвiночок закалатав рiзко i гучно. Наступної ж митi кинувши вудочку, стрибнувши до спiнiнга й перебуваючи в станi короткочасної вiдiрваностi вiд прохолодного пiску я вже не бачив довкола нiчого крiм пружинного кiнчика вудилища. “Щось занадто рiзкий та несподiваний удар”, – мiркував, пiдхоплюючи спiнiнг, впираючи його рукоятку в стегно й пiдсiкаючи, водночас простеживши, куди впав дзвiночок i знiмаючи котушку з гальма. Здебiльшого так б’є якийсь дурний мальок, мовби намагається продемонструвати рибалцi усю силу та мiць свого манюсiнького тiльця. Добре, якщо вiн не проковтне гачка, тодi дурника можна досить безболiсно вiдчiпити й повернути до рiчки на “дозрiвання”. Та якщо се бичок чи йорж – все, хана: залишається тiльки розпороти сердезi черевце i кинути тушку на потраву мiсцевому дикому коту…

Так, мабуть, мiлька клюнула: котушка мотається занадто легко. Кранти йоржиковi! Та незважаючи на майже суцiльну впевненiсть у цiм скорботнiм фактi я продовжую крутити котушку з попередньою швидкiстю: мало що! Риба хитра; можливо, на гачку сидить неабияка густира чи пiдлящик? Ще декiлька обертань котушки – i!..

I здибивши на мить воду в повiтрi повисає вiдвод з грузилом та годiвничкою, збоку якого телiпаються два повiдка з порожнiми гачками. Вiдвод на карабiнчику шалено обертається i розбризкує на всi боки краплинки води, пiсок та рештки вiвсяних пластiвцiв з годiвнички. Зклювала?

Тепер вже повiльно обернувши декiлька разiв котушку пiдношу вiдвод ближче до очей. На обох гачках як i досi висять двi половинки дощового черв’яка, тепер вже безнадiйно дохлi. Але незайманi! То як же покльовка?! Наснилося менi, чи що?

Остаточно роздратований, я спираю спiнiнг на кiлки i плетуся туди, де впав дзвiночок. Що ж, буває й таке. Можливо, пливла риба, зачiпила волосiнь, а я, дурень, сполошився. От завжди так: бракує менi терпiння дочекатися другого удару, одразу ж пiдсiкаю! Може тому в мене улови меншi, нiж в iнших?

Та нi, грiх ображатись на риболовлю: ми з рiчкою приятелюємо, i риби вона менi дає вдосталь. В усякому разi, доньцi повечеряти завжди вистачає. Тiльки от сьогоднi з уловом чомусь нiяк не везе. Що ж то все-таки було?..

Дзвiночок впав у воду; в тому мiсцi вона сягала менi щиколотки. Вже сутенiло, i пропажу я вiдшукав майже навпомацки. Так, не варто знов ставити спiнiнг: поки наживку змiниш, поки сполохана падiнням у воду грузила риба пiдпливе до годiвнички, зваблена смаком пластiвцiв, хвилин п’ятнадцять мине, як не бiльше. А тодi вже остаточно потьмариться, i я ризикую зовсiм загубити дзвiночка. Усi iншi рибалки давно пiшли геть, лише я стирчу на березi на зло кровопивцям-комарихам та надзвичайному невезiнню. Так що половлю ще з пiвгодинки на поплавчанку, а потiм вже пiду.

Раптом я вiдчуваю iнстинктивний страх. Причому злякався я абсолютно безпричинно i не знати чого! Здається, стою в теплiй лагiднiй водi, на наймiлкiшому мiсцi, навкруг панує тиша – I боюся!!! З глибини рiки, звiдти, де вода здається оксамитово-рiвною, на мене повзе – Страх. Глибинний. Бездонний. Або й Безоднiй – з безоднi, незглибний – з глибини…

Може, передi мною на знайома з малолiття сага, а Стiкс?! А он там, вiддалiк… Що це? Коряга? Чи човен з кiстякоподiбним Хароном поспiшає до мене, щоб перевезти на той берег, звiдки нема вороття?

Я роблю крок назад, другий… I що ж? Тiльки-но вийшов на пiсок берега, що вже остаточно прохолов, як глибинний страх миттєво зник, змiнившись легким здивуванням та прикрiстю, що я, людина з вищою освiтою, лишився отаким забобонним, дурним боягузом. Нi, справдi, се ж треба отаке уявити! Добре, що хоч нема нiкого поблизу, нiхто не стане свiдком мого жалюгiдного знеславлення. Ех ти, горе-рибалка…

До речi, вудочка! Маю ж я впiймати моїй дiвчинцi хоч пiвдюжини верховодок.

Пiдхоплюю наполовину притоплене вудилище, пiднiмаю – та де там: Чепа. Потемнiлий, де-не-де порепаний вiд часу бамбук вигинається дугою, але щось не вiдпускає, утримує гачок. На волосiнi нервово витанцьовує сiровато-бiлий штрих поплавця, постогнує вода, коли я смикаю вудочку… Не вiдчипляється, хай йому грець! Та що ж се таке?!

Нарештi пiсля особливо потужного ривка гачок кулею вилiтає з рiчки, поплавчанка зi свистом розпрямляється… I я не знаю, чи смiятися менi, чи плакати: описавши нехитру траекторiю гачок, свинцева шротинка грузила й поплавець зникають в кронi плакучої верби, що низько схилилася до землi позаду мене. Я обережно тягну: Сидить мiцно. Хай це на березi, а не у водi, але спробуй-но у сутiнках знайти, в яку лозину уп’явся гачок i в яких хитросплетiннях гiлок позаплутувалося iнше приладдя! От якби був лiхтарик…

Роздратовано кидаю вудочку. Пусте, вранцi розберуся! Прокинусь раненько, на свiтанку, i геть усе розплутаю. А зараз…

Позаду пролунало тихе дзеленчання. Спiнiнг! Клює!! I вже наполовину розвернувшись на правiй п’ятi так, що вона трохи вгвинчується у податливий пiсок, я раптом здогадуюсь, що нiякої покльовки бути не може: спiнiнг бо я не ставив! Дзвiночка не чiпляв!!!

За iнерцiєю я все ж закiнчую рух. I знов-таки за iнерцiєю поглад спрямовується на пружинний кiнчик спiнiнга…

А той i справдi смикаєтся, мов вудилище махає комусь на прощання. В такт з цими рухами в нашорошеному повiтрi сам по собi народжується й лине навкруги сумний перездвiн, схожий на тужливий звук дзвiночка прокаженого.

Але боковим зором я ловлю видовище ще незвичайнiше, нiж судоми вудилища; крiм того, в нiздрi лiзе бридкий запах. Я повiв очима навкруги…

Поверхня рiки, нещодавно оксамитово-сиза, тепер укрилася мiрiадами фосфоричних вогникiв, що спалахують тут i там. А по зеленувато-блакитному небосхилу повзе злiва направо, з пiвденного сходу на захiд одинока комашка дивної зiрки. Загалом, у серпнi падає багато зорь; це метеори-“леонiди”, назва яких походить вiд сузiр’я Лева. Тiльки ж жоден метеор не падає Горизонтально…

Загадати для перевiрки цього дивного об’єкта бажання?.. Чи нi?..

Дивовижна зiрка завмерла саме над мiсцем, де нещодавно щез за пагорком вiнчик сонця, спалахнула i згасла. Згасли разом з нею й вогники, що витанцьовували на воднiй гладiнi, а пружинний кiнчик спiнiнга завмер в напруженному чеканнi.

Тс! Хтось доторкнувся до моєї босої ступнi. Холонучи, ледь не зомлiваючи, повiльно скошую очi додолу…

Бiля моїх нiг лежить русалка. Вона тiльки по пояс висунулася з води, ледь зумiла дотягнутись до мене… Тiла не видно, воно майже суцiльно вкрите густим смарагдовим волоссям. Виразно бачу тiльки прозорi довгi пальцi та величезнi очi, що виблискують мов антрацит.

– Прощавай, я… мене отруєно. Ти лишився на березi останнiм, я сподiвалася… Ти прибрав волосiнь. Ниточку. Я б вибралася, а так… не маю вже сил. Зовсiм. Я не зможу бiльше давати людям рибу. Повiр, я б iз задоволенням… Але тепер усе. Прощавай…

Вiд пiни на поверхнi води шугають густi пасма отруйних випаровувань. Де-не-де в розривах зловiсно-бiлої пiни тьмяно виблискують маслянистi плями. Риби багато. Деякi рибки з останнiх сил пiдстрибують, немов сподiваючись вiдшукати протиотруту в повiтрi. Та потiм падають назад i, вже нерухомi, пливуть за течiєю догори черевом. Стiчнi води переповнюють рiку, хвилi пiдхоплюють i уносять геть рештки водоростей-волосся, яки вмить з смарагдових перетворилися на бурi та рудi. Це смерть Рiки…

Схаменувшись, я хапаю спiнiнг, висмикую кiлки i вiдбiгаю подалi вiд смертоносної рiдини. Потiм розгублено зупиняюся.

Справдi, нащо менi всi отi приладдя Тепер? Нащо спiнiнг, поплавчанка, що безнадiйно заплуталася в гiлках плакучої верби? Адже риби бiльш не буде.

Але що я можу з собою вдiяти!

I чи мiг я щось Загалом зробити в такiй ситуацiї? Врятувати, протягнути руку допомоги? Як?! Не витягувати з води волосiнь? Ниточка, тоненька жилка… Шлях до порятунку…

Справдi, щось таки залежало вiд мене! Був хай тоненький, та мiцний зв’язок, а я… Здається, видючий, проте все ж цiлковито слiпий. Мешканець мiста, який розучився вiрити у те, що природа населена Ще кимось крiм негiдних уваги тварин i рослин. А виявляється, є ще й Вони…

А я злякався. Як завжди не пощастило. Як завжди боязко вiдсмикнув руку замiсть того, щоб простягнути її. Як завжди.

Ех!..

Бiля 1992, 23.11.1995; 2-а ред. – 14-15.2.1997

Вигурiвщина – Київ


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (2 votes, average: 2.50 out of 5)

Related posts:

  1. Право вибору – ТИМУР ЛИТОВЧЕНКО Право вибору (божевiльне оповiдання) Ми блукаємо вулицями приголомшеного мiста, мов безпораднi сирiтки. Та й, якщо бути щиросердим (а як можна не бути щиросердним за таких обставин?..), ми, тi, що лишилися, i справдi схожi на нещасних овечок в оточеннi вовчої зграї. – Овва! Диви-но туди, то ж пiп з церкви Покрови! I його дiстало, – гукає […]...

  2. Магомет, Гора та Миша – ТИМУР ЛИТОВЧЕНКО Магомет, Гора та Миша (притча) “Якщо Магомет йде до Гори, То Гора породжує Мишу” (Народна мудрiсть) Сказане тут є притчею. Хто має вуха, нехай слуха, хто має розум – може, замислиться?.. …Гора готувалася народити. Пологи були надзвичайно важкими. Гора набундючувалась, важко дихала та плювалася в повiтря смердючою сiркою, розпеченим камiнням та лавою. “От, дивiться, шановнi, […]...

  3. Що з’єднав Бог… – ТИМУР ЛИТОВЧЕНКО Що з’єднав Бог… (маленький етюд на тему сьогодення) – Чуєш, хлоп, ти мєстний? – Ну, так. – О! Це менi i тре’. Десь тут поблизостi церква Київського патрiархата має буть. Ти нє у курсi? Надмiрно розмальована, причепурена тiточка вичiкувально дивиться на мене, нервово перекладаючи з руки у руку розкiшний букет калл. – Миколи Притиска є […]...

  4. Старий – ТИМУР ЛИТОВЧЕНКО Старий …Череп знов жовтiє на вiдвалi траншеї, що перекреслила розриту, спаплюжену могилу. Лежить i дивиться порожнiми очницями просто на Сергiя. Зовсiм як три роки тому. Хоча… Очницi ж не порожнi!!! Усерединi, у центрi кожної є малесенька цяточка, бiльш чорна, нiж чорнота землi, що наповнює череп. I якраз цими цяточками… Що це?! Череп починає ворушитися, повертатися […]...

  5. Гоп-стоп!- ТИМУР ЛИТОВЧЕНКО Прибуття пасажирського поїзда “Москва-Київ” очiкували троє мiлiцiонерiв. Звiсно, почесний ескорт зустрiчає тiльки вельми поважних осiб. Це або якiсь президенти, прем’єр-мiнiстри чи всякi iншi делегати, або… Втiм, делегати навряд чи їздитимуть пасажирським поїздом. Тому зважаючи на здоровезну вiвчарку бiля нiг одного з мiлiцiонерiв, неважко було зрозумiти, що правоохоронцi готуються виконати дещо iншi обов’язки. Мiлiцiонери трошечки не […]...

  6. Iнопланетянин в метро – ТИМУР ЛИТОВЧЕНКО Iнопланетянин в метро – Ви хто такий? – запитав старшина мiлiцiї у голови, що лежала на столi. – Iнопланетянин, – ввiчливо вiдповiла голова. – Як Ви, може, чули чи бачили по так званому телебаченню, я прибув на Землю мiсяць тому з Сузiр’я Гончих Псiв. З офiцiйним дружнiм вiзитом. – Не чув. Документи є? – Вони […]...

  7. Катехiза – ТИМУР ЛИТОВЧЕНКО У кiмнатi перед телевiзором “КВН” зiбралася уся родина та усi сусiди. Розсiвшися у кiлька рядiв, дивилися “Долю барабанщика”. Коли фiльм скiнчився, серйозна дiвчина з великими бантами з першого ряду невдоволено спитала: – Мамо, а чом в нас так мало дитячих фiльмiв про ворогiв народу? Хай би було бiльше! Мати не насмiлилася нi вiдповiсти, анi навiть […]...

  8. Квартирне питання – ТИМУР ЛИТОВЧЕНКО Квартирне питання (маленький етюд на тему сьогодення) Вечірній Київ лежав переді мною, мов пряник на долоні. Я був самотній в цьому величезному місті, що билжче до ночі помiтно спорожнiло, нікому не потрібний вигнанець з розореного сімейного гніздечка. Залишалося вирішити, куди ж тепер податися. В принципі, ще можна повернутися додому і спробувати якось все владнати. В […]...

  9. Плагіатор – ТИМУР ЛИТОВЧЕНКО Плагіатор – Скрипалю… Гей, скрипалю, припини! Разом з іншими відвідувачами я обернувся до столика, розташованого в найтемнiшому куточку залу. – Агов, чуєш… Припини зараз же своє пиликання, ти, недолугий учень цвіркуна!!! Єдиною людиною, що не відреагував на обуренi призови, був сам музика. Звиваючися і вклоняючися на всі боки, він продовжував повільно лавірувати між столиками і […]...

  10. Навчениця – ТИМУР ЛИТОВЧЕНКО Навчениця Не зажадай… нічого, що Є в ближнього твого. (Вихід, 20:17) 1 Жахлива була ніч! Вітер налітав поривами, заплутувався в розкидистих кронах дубів, обурюючись на опір, починав скажено тріпати й ламати гілля, здирати й без того обрідне тьмяне листя, а звільнившись навалювався на земну твердь, розкидував купи зотлілого торішнього хмизу, здіймав хмари цього сміття у […]...

  11. Чотири зустрічi (притча) – ТИМУР ЛИТОВЧЕНКО Чотири зустрічі (притча) Скільки б ти не усував своїх Супротивників, ти ніколи не Усунеш свого послідовника (Сенека – Нерону) – І багато цих панікерів? – запитав Бог з-за густих клубів тютюнового диму. – Вони працюють як чорти в чортів, от і очортілися, – роз’яснив Архангел, що улесливо (для Нього), але в той же час поважно […]...

  12. П’ята графа – ТИМУР ЛИТОВЧЕНКО “П’ята графа” (душевиливання нетверезого) Світлiй пам’яті Ганни Андріївни Прокопенко ПРИСВЯЧУЮ… 1 А ви знаєте, чому я такий веселий? Вiрно, тому що нетверезий! Можна навіть сказати, п’яний, але це як подивитися… А от чому п’яний? А-а-а, от у тiм-то й рiч!.. А рiч якраз у тому, що договір ми з “Альянсом” таки уклали! І ніхто ж […]...

  13. Мiсячний сонет – ТИМУР ЛИТОВЧЕНКО Мiсячний сонет І У селі було набагато краще. Особливо в полі. Монотонно цвіркотіли цикади. Із зрошувальних каналів, що розрізали лани на величезні прямокутники, піднімалися пасми туману. Біля повороту дороги стовбчила суха груша з вузлуватим гіллям, немов підняті догори худі руки. І над усім цим панувало чорне зоряне небо. Йдеш крізь пітьму, немов крізь Всесвіт. Безглуздя. […]...

  14. Останній із струльдбругів – ТИМУР ЛИТОВЧЕНКО (фантастична повість) Дивлюсь, а він знімає одну Руку, вішає її на цвях, знімає Другу руку, кладе її так Недбало… і… і… І спокійнісінько Знімає з себе голову! О. Грін, “Блистающий мир” 1. Джеремі дуже хвилювався, але незважаючи на це, а також на неабиякий для свого тіла вік крокував впевнено і твердо. Його хода була може […]...

  15. ГРОНО ЧЕРВОНИХ ЯГІД – ТИМУР ЛИТОВЧЕНКО Тимур Литовченко ГРОНО ЧЕРВОНИХ ЯГІД 1.Квадратний трикутник …Потім вона міцно притулилася до нього й старанно підіткнула ковдру під спину, немов маленькому хлопчикові. Тепер усе. Яка ж вона гарна, яка добра дівчина… Олексій здригнувся і мугикнув: пухнасте волосся лоскотало ніс. Він відсунувся від Аліси та сів на ліжку. – Що трапилося, Олексію? Щось не так? – […]...

  16. ДУМА ПРО КОЗАКА ГОЛОТУ – ТИМУР ЛИТОВЧЕНКО Він спускався на малій швидкості до Хрещатика по вулиці Богдана Хмельницького (колишній Леніна, колишній Фундуклеївській) і уважно роздивлявся на всі боки. Уважно не тому, що кожний мотоцикліст взагалі не дуже комфортно почуває себе на запрудженій машинами вулиці, коли різнокольорові борти автомобілей так і намагаються протерти дірку на стегні, туго затягнутому в джинси. Машин після Оперного […]...

  17. Палають огнi при долинi – АНДРІЙ МАЛИШКО Палають огнi при долинi, I пiвнiч заходить, i сон. Татари сидять при долинi На всiх подiляють полон: – Два списи бери, на придачу Китайку червону з плеча. – Менi ж гривуна вороного. – Менi чорнокосе дiвча. Китайка горить, як заграва, Iрже сумовито гривач, Оксана сльози не втирає,- Не плач, моя бiдна, не плач. – Бери […]...

  18. “Рiдна мати моя” (за поезiєю Андрiя Малишка) – твір з української літератури Я довго добирав слова, якими б можна було розпочати цей твiр. Слова, якi б вiдбивали те почуття, що сповнює моє серце, що є джерелом моїх кращих вчинкiв i що часто примушує вимогливiше ставитися до себе. Це почуття – безмiрна, трепетна, свята любов до матерi. I як же я захотiв, щоб мене зрозумiли, повiрили, прийняли серцем […]...

  19. В ЛIФТI – АНДРІЙ МАЛИШКО Лiфт пiднiмає нас догори В ранки, i в пiвднi, i в вечори. В лiфтi не свiтло, але й не тьмянко, Йдеш у гостиницю – в лiфт потрап. Стрiне привiтно стара негритянка. В неї робота все давн i ап *. Має старенька це мало дiла З ранку до ночi i знов до зорi, Вже й на […]...

  20. Вірші у перекладі Миколи ЛУКАША. Фелікс Лопе де ВЕГА Карпіо – МИКОЛА ЛУКАШ Фелікс Лопе де ВЕГА Карпіо (1562-1635) Сонети з комедiї “СОБАКА НА СІНІ” *** Я помiчала тисячу разiв – Вродливий i розумний Теодоро; Вiн був би втiхою моєму зору, Якби не мур, що стан мiж нами звiв. Амур – могутнiй владар, бог богiв, Але свого не зраджу я гонору: Сама себе я стримаю суворо Вiд недостойних […]...

  21. ДАНИЛО ОДНОРУКИЙ – АНДРІЙ МАЛИШКО Хата стоїть у селi при долинi, Сонце бiжить за веселу дорiжку, Бачу тi очi синiї-синi, Рiдну, далеку, привiтну усмiшку. Знав ти i доброго, i ворожого, Все за людей турбувався, нiвроку, Батькiвська хата – вiд лiта божого, Так би сказать, з дев’яностого року, Може посвiдчить за ночi осiннi, I за мотори у доброму дiлi, I за […]...

  22. Значення імені Тимур. Походження і таємниця імені Значення імені Тимур – залізо. Ім’я монгольського походження. Тимур зростає добрим і довірливим хлопчиком. Надійний в дружбі, безкорисливий. Має авторитет серед ровесників. Багато займається спортом. Тимур дуже кмітливий, і навчання для нього не є великою проблемою. Зазвичай відвідує відразу багато різних гуртків. Дорослий Тимур має дуже розвинену уяву і велику схильність до природничих наук. Він […]...

  23. НІЧНІ ГОЛОСИ – Iгор Римарук Василеві Герасим? юку Цi нiчнi голоси – Цi закинутi в моторош митарi – Комiрчину твою не забудуть, Проси не проси: Ти накликав їх сам, Їх шукав у вселенськiм гармидерi – I на вбогу свiчу Прилетiли нiчнi голоси. Потаємнi вони – А тобi закортiло катренами Розiкласти по аркушах їх – О свята простота! Але вбивць голоси […]...

  24. ХОДИТЬ ВIТЕР – АНДРІЙ МАЛИШКО Ходить вiтер по травi, По зеленiй муравi. Проведу тебе до поля, Гляну в очi, на уста, А чи воля, чи неволя – Напиши менi листа! Чи на скелi б’є прибiй В тишi моря голубiй? Чи на мене дуже схожий Твiй хороший, милий твiй… Шепче вiтер комишу. Посмiхнулась: напишу, Повертайся, чую птицю, На громи, на дощовицю… […]...

  25. ПРОХАННЯ СТАРОГО ЛІРНИКА – ВІТАЛІЙ КОРОТИЧ Переведiть мене через майдан, Туди, де бджоли в гречцi стогнуть глухо, Де тиша набивається у вуха. Переведiть мене через майдан. Переведiть мене через майдан, Де все святкують, б’ються i воюють, Де часом i себе й мене не чують. Переведiть мене через майдан. Переведiть мене через майдан, Де я спiвав усiх пiсень, що знаю. Я в […]...

  26. ДУМКИ (ІЗ ШПИТАЛЬНИХ НОТАТОК) – ТОДОСЬ ОСЬМАЧКА * * * Коли трапляється менi велике горе, то завжди Шевченко, Шекспiр i Гете встають передо мною, викликають гiркi думки, а пiд кiнець дають утiху й заспокоєння. * * * Шекспiр близький до Сатани. Вiн такий знавець людини, яким є лиш один Сатана. Бо Шекспiр серед горя людського може бути байдужий i незачеплений, як вершина […]...

  27. Дика коза – ОСТАП ВИШНЯ Ю. В. Шумському Благородна тварина – дика коза. Благородна i своєю постаттю, коли, струнка й нiжна, стоїть вона серед кущiв лiщини або на зеленiй квiтучо-пахучiй галявинi лiсу нашого чарiвного чи коли, спустившись до Сули, до Росi, до Горинi, грацiозно нахилившись, студену воду п’є. Благородна i в стрiмкому вихорi-льотi, коли, налякана, не бiжить, а стелеться над […]...

  28. САМ ЗА ДЕРЕВОМ – ГОЛОБОРОДЬКО ВАСИЛЬ З-за дерева узнаю, що я вже не я, А дощ за деревом. Тепер мої вівці пасуться без мене. А я стою за деревом і думаю, як же мені бути, Щоб про мене люди знали тепер – коли я е дощ? Бо дощ тільки тоді є дощем, коли в довге волосся Вплітає соняшники, Бо тільки тоді […]...

  29. Вальдшнеп – ОСТАП ВИШНЯ – Що, може, на вальдшнепiв поїдемо? – запитав я свого вiрного товариша по охотi. – Воно хоч i пiзнувато, висипки вже далi на пiвнiч посипали, – та, проте, може, ще ж якийсь забарився й у нас. Та й Ральфа треба перевiрити, чи не забув вiн за зиму, як стойку робити! Поїдьмо, провiтримося трохи. – Нi, […]...

  30. Щука – ОСТАП ВИШНЯ Розмова буде про справи дуже серйознi, через те давайте вiдразу домовимося про термiнологiю. Значить, так: Щ у к а – це щука-риба роду жiночого. Щ у п а к – це щука-риба роду чоловiчого. Щ у ч е н я т а, щ у п а ч е н я т а, щ у п […]...

  31. СОНЦЕ НИЗЕНЬКО, ВЕЧIР БЛИЗЕНЬКО Украинская народная песня Сонце низенько, вечiр близенько, Вийди до мене, моє серденько! Ой, вийди, вийди, та не барися, Моє серденько розвеселиться. Ой, вийди, вийди, серденько Галю, Серденько, рибонько, дорогий кришталю! Ой, вийди, вийди, не бiйсь морозу, – Я твоi нiженьки в шапочку вложу. Через рiченьку, через болото Подай рученьку, моє золото! Через рiченьку, через биструю […]...

  32. РИБАЛЬЧИНА РУСАЛОНЬКА – ВАСИЛЬ КОРОЛІВ-СТАРИЙ Було те давно, давно… В той час ще жили на нашiй землi хоробрi та славнi лицарi – козаки-запорожцi. Були вони такi смiливi та завзятi, що їхня слава лунала не тiльки по Днiпрових порогах та по Вкраїнi широкiй, а знали їх по всьому бiлому свiтi. А помiж тих козакiв був один молодесенький козаченько, на наймення Iваненко, […]...

  33. ЧЕРВОНА КАЛИНО, ЧОГО В ЛУЗI ГНЕШСЯ – ІВАН ФРАНКО * * * Червона калино, чого в лузi гнешся? Чого в лузi гнешся? Чи свiтла не любиш, до сонця не пнешся? До сонця не пнешся? Чи жаль тобi цвiту на радощi свiту? На радощi свiту? Чи бурi боїшся, чи грому з блакиту? Чи грому з блакиту? Не жаль менi цвiту, не страшно i грому, Не […]...

  34. УКРАЇНО МОЯ – АНДРІЙ МАЛИШКО Запалали огнi за долиною синьою неба, Самольоти гудуть, бо на захiд фронти i фронти. Україно моя, менi в свiтi нiчого не треба, Тiльки б голос твiй чути i нiжнiсть твою берегти. Як росли ми iзмалку? Скрипiла у хатi колиска, Загасав каганець чи горiла воскова свiча, Ти нам шлях показала, який пiд зiрницями блиска, I промiння […]...

  35. ДОЩ – АНДРІЙ МАЛИШКО Дощик, дощик голубий, Колоскiв не оббий Зливами-приливами, Хмарами огнивими, Птицями-зiрницями – В небi блискавицями! Ти спадай на межу, Я тобi таке скажу: – Понад рiки та лiси Хмари-вдари понеси, Крапельками росяними Над ланами вiвсяними, Цебром, цебром, цебрицею Над нашою пшеницею. Лийся тихо вдалинi На гречки та ячменi, На гречки та ячменi,- Буде весело менi!...

  36. МАРА – ВАСИЛЬ КОРОЛІВ-СТАРИЙ Були собi тато й мама та й мали вони двох синiв. А були вони дуже бiднi. Тяжко їм стало двох дiтей годувати, от через те й згодилися вони вiддати одного свого сина на виховання до бабусi. Так на якийсь час i розлучилися брати. Старшого брата, що лишився дома, добре доглядали й дуже любили, бо вiн […]...

  37. Сом – ОСТАП ВИШНЯ Ви були коли-небудь на рiчцi, на Осколi, що тече Харкiвщиною нашою аж у рiчку Пiвнiчний Донець? Не були? Побувайте! …За славним мiстом Енськом Оскiл тече повз радгосп, i радгоспiвський садок, як то кажуть, купається в рiчцi. Заплава рiчки Осколу, де вiн у цьому мiсцi розбивається на кiлька нешироких рукавiв, заросла густими очеретами, кугою, верболозом i […]...

  38. ОЙ МАТІНКО-ЗІРКО – НАРОДНА ЛІРИКА Ой матінко-зірко, Як у строку гірко: Куди хилять, то й хилюся, Бо я всіх боюся. Ой матінко-зоре, Яке в строку горе: Ні доїсти, ні допити, Ні сісти спочити! Ой матінко-вишня, Чи я у вас лишня, Що ви мене туди дали, Де я непривишна? Ой матінко-пава, Тепер я пропала, Що ви мене туди дали, Де я […]...

  39. НЕВІДОМИЙ Як же це мене звали? Ну, як же ж бо мене звали? Отут на березі якраз коло дороги було ж написано моє ім’я, таке просте українське ім’я, на диктовій драничці олівцем на стовпчику прибите. Так хтось зламав і кинув на дорогу. Як жаль мені, що вже тепер ніхто мене і не згадає, ніхто не знатиме, […]...

  40. САЛОМЕЯ – МИКОЛА ЗЕРОВ П. Филиповичу Там левантiйський мiсяць дiє чари I колихає в серцi теплу кров, Там диким цвiтом процвiла любов, I все в кровi – шоломи i тiари. А з водозбору вiщуванням кари Гримлять громи нестриманих промов… Йоканаан!.. Не ясний шум дiбров, – В його словах пустиня i пожари. I Саломея!.. Ще дитя (дитя!), А п’є страшне, […]...

Вечiрнє клювання – ТИМУР ЛИТОВЧЕНКО
«
»