ДУМКИ (ІЗ ШПИТАЛЬНИХ НОТАТОК) – ТОДОСЬ ОСЬМАЧКА
* * *
Коли трапляється менi велике горе, то завжди Шевченко, Шекспiр i Гете встають передо мною, викликають гiркi думки, а пiд кiнець дають утiху й заспокоєння.
* * *
Шекспiр близький до Сатани. Вiн такий знавець людини, яким є лиш один Сатана. Бо Шекспiр серед горя людського може бути байдужий i незачеплений, як вершина найвищої в свiтi гори.
* * *
Гете нiколи не можна назвати вселюдським серцевiдом, а тiльки знавцем людини – себеiндивiдуалiста – i всерозумiючого егоїста, що так дуже скидається на егоїзм Сатани.
* * *
Гете був i є такий же, як i Шекспiр, – байдужий серед людського горя. Пiсля Сатани зараз же стоять Шекспiр i Гете.
* * *
Сатанiст Байрон вийшов iз Шекспiра, дарма що вiн завжди виявляв удавану зневагу до останнього. На це маємо багато доказiв. Гамлет, Яго, Макбет формували Байрона i Гете. Недурно Байрон свого Сарданапала присвятив Гете з таким вийнятковим пiєтетом.
* * *
Я певний, що якби Шевченко з’явився перед Шекспiром i Гете, то вони б мали його перед своїми духовими очима як божество, щось подiбне до Богочоловiка. Бо Шевченко збiльшив славу Спасителя як людолюба.
* * *
Пiсля Iсуса Христа немає в свiтi дорожчої людини для людства, як Шевченко, дарма що вiн не такий серцевiд i людознавець, як Шекспiр, i не такий глибокий iндивiдуалiст, як Гете.
* * *
Без щирости неможливо й уявити собi життя так само, як не можна собi уявити дня без сонця. Але горе нам! Без машкари людина завжди себе почуває, неначе оголена рана iз струпом, що безнастанно здирається. I вона (людина) нiколи не матиме поваги навiть серед звичайних людей… Тому нехай живе сила в людини носити машкару, – аби iз щирости робити свята добрим людям, аби машкара була панциром для серця, щоб його не розтрушувати й не розкришувати. Бо той струп на оголенiй ранi, що роздирається (безнастанно), i є наша машкара, так несамовито вам потрiбна!
* * *
Там, де боягуз вимагає машкари, хоробрий стає до смерти. Та хто скаже, що важливiше в життi: хоробрiсть, смерть чи машкара? Чи все це разом тiльки машкара життя?
* * *
Серце завжди iскрить радiстю, коли воно вiдчуває яснi лiнiї фальшу й правдивости.
* * *
Державу можна збудувати й без грошей, але без совiсти не збудуєш навiть приязнi до себе в своєї дитини.
* * *
Бiографiї великих людей завжди будуть найгрiзнiшою провокацiєю для недосвiдчених серць, щоб робити поруч готових законiв свої беззаконства. I слава Богу, що полiцiя нiде не читає бiографiй великих людей.
* * *
Те, чого людина не знає, стоїть над нею вище гiр, хмар i неба. I доки вона його не знає, вона буде сповнена жахом перед усiм тим, що лякало її в дитинствi, в юнацтвi, в мужностi i в смертi.
* * *
Для того, щоб урятувати людину, потрiбний розум. А щоб згубити, потрiбно поставити її в центрi громадської ваги, де дiє не розум, а заздрiсть, що є те саме, що замiр на душогубство.
* * *
Люди не святi. Але коли людина чесна, то вона могутнiша за всi святощi у книгах свiтових i за всi закони, вписанi туди.
* * *
Свiт опанований брехунами й шахраями. I через те самотнiсть людини – це не стан якогось там егоцентризму, а тiльки такий самий крик, як i “гвалт-рятуйте!”
* * *
Своє набуте, як i тiнь, не чуте, та без нього ми нiщо.
* * *
У мистецтвi люди хочуть бачити те, чого вони не мають.
* * *
Намалюй одну свiтову рiч уважно й правдиво, i вона нагадає тобi мiльйони живих iстот нашого свiту, якi разом заговорять про одного унiверсального бога, що зветься не Увагою, не Правдою, а Любов’ю.
* * *
Треба, щоб люди з найбiльшим почуттям небезпеки остерiгалися хвали. Бо вона розслаблює дух жорстокiше вiд тюремних тортур, безжалiснiше, нiж жiноча любов, i безглуздiше вiд вина й ледарства.