В. Шаян. Студії над ведийською думкою – ДАВНЬОІНДІЙСЬКА ЛІТЕРАТУРА
Фрагменти
Проблема генези Ригведи
Проблема генези Ригведи розглядалася перш за все під кутом питання, чи Ригведу слід, розглядати як витвір виключно індійського духу, чи теж вона являється пам’ятником індоєвропейської культури взагалі.
Отже, перші дослідники, а серед них такий глибокий знавець змісту Ригведи як Макс Мюллер, були тієї думки, що Ригведу треба уважати пам’ятником індогерманського пранароду. Індогерманського – тобто індоєвропейського, або праарійського в нашій термінології.
Мюллер уважає, що в такій самій мірі, в якій ми являємось арійцями в нашій мові і в нашому духовому житті, в такій самій мірі Ригведа є нашою власною й найстаршою книгою.
…З пізніших дослідників, що займалися цим питанням, слід навести ближче, погляди Олоденберга, який займає в цій справі становище посередка і в деякій мірі підсумовує дотеперішню дискусію на цю тему в науці.
На шляху розвитку культу і релігії індійської з релігії індоіранської і індоєвропейської, Ольденберг бачить безперервну розвоєву єдність. Бачить теж поставання нових з’явищ і творів, але рівночасно підкреслює, що ніде немає якогось дійсного розриву між старим і новими. Тут він покликується на згадані вже викопки в Бохазкей, на низку наведених там паралельних процесів і аналогій, як теж на свідоцтво мови. Ольденберг звертає увагу на обставину, що переклад деяких частин Авести на мову Ригведи і навпаки, можна одержати через примінення прав порівняльної фонетики і лінгвістики. Ці партії, як різні діалекти тієї самої мови, є ближчі до себе ніж мова старших текстів ведийських у порівнянні з мовою Магабгарати чи теж драм Калідаси.
Далі Ольденберг домагається впровадження до студій Ригведи як допоміжного середника порівнянь із найпримітивнішими і найпервіснішими стадіями релігійного розвитку племен на найнижчому поземі культури. Він уважає, що таким чином зрозуміємо багато рудиментарних подробиць ведийської релігії і культу.
На мою думку, всі ці погляди, думки й оцінки різних учених відбивають якусь істотну сторінку того багатогранного і складного світу, яким є Гимни Ригведи. Розуміємо й щиро поділяємо захоплення й ентузіястичні оцінки перших дослідників Ригведи. Перед ними розкрився світ такий багатий, барвний, навіть яскравий світ богів, мітів, образів, поривань думки, розпаленого почування й уяви. Щезло уявлення про якусь примітивну вбогість, заскорузлість, важкість чи неповоротність т. зв. “первісної думки”. Вони нагло побачили, що духове життя т. зв. “первісної людини” було багате своїм змістом, почуваннями, поривами, ідеями й ідеалами. Немов воскрес із непам’яті якийсь світ призабутий, але близький для нас і рідний. Зрозумівши і відчувши, що цей світ розвинувся з якоїсь спільної духової спадщини, а вони відчували її так міцно і свіжо при кожнім нововідкритім індоарійськім слові, вони зрозуміли, що Ригведа є єдиним ключем до тієї пропавшої, призабутої і відкиненої спадщини праарійської мітології, релігії і культу. І тому вони вважали Ригведу своєю книгою. Нашою книгою. Найстаршим документом праарійскої віри і культу.
Найстарший пам’ятник індоарійської думки є очевидно найближчий до культурної спадщини спільної усім народам арійсько-історичного розвоєвого циклу. Єдина у своїм роді старовинність, а рівночасно чудесна досконалість і чистота збереження, справді творить Ригведи пам’ятником панарійського світу.
Свіжий ще подих вчорашньої первісності й старовинності, подих спільної, прадавньої спадщини відчуваємо в кожнім гімні. Немає ніякої пропасти поміж праарійською, індо-іранською й індо-арійською стадіями розвитку арійської думки. Існує розвоєвоциклічна безперервність. Тут, в Індії, дозріває і найбуйніше розцвітає насіння великого дерева – панарійської думки.
…Епоха Ригведи є напевно в безпереривному розвоєвому зв’язку з епохою праарійської культурної спільноти. Вона є її продовженням і завершенням. Епоха Магабгарати є безперервним продовженням епохи Ригведи. Висновок: Епоха Магабгарати є безперервним продовженням культурно – історичного циклу, який має свої коріння аж у добі праарійської культурно – історичної спільноти слабо ще тоді розрізненої.
…Виявляється, що маємо перед собою єдину в своїм роді і єдину в історії нашої планети безперервну єдність розвитку культурно-історичного циклу на протязі біля 6 тисячоліть (або хоча б 4, на яке без дискусії за скромним датуванням усі погодяться).
В цьому величезному процесі Ригведа займає становища основної, вихідної культурно-розвоєвої бази. Вона зв’язує цей культурний цикл з усіма іншими спорідненими з ним, що не змогли чи не зуміли створити такої могутньої єдності традиції, часто її відкидаючи, а навіть відрікаючися її і самознищуючи.
Ригведа є основним, ключем для всяких сучасних і майбутніх спроб реконструкції нашої загубленої праарійської спадщини і традиції. З другого боку та сама Ригведа започатковує собою індо-арійський культурно-історичний цикл на грунті Індії. Він, очевидно, зазнає тут спеціялізації.
…Це може не добре, що індійці не беруть, участі у збройному вирішуванні долі людства на користь перемоги добра і правди. Але це велике історичне і понадциклічне досягнення, що вони зуміли витворити таку верству і такий стан відношень, який дав їм змогу понад історичні війни і бурі, понад цілі періоди чужих наїздів, зберегти свої найвищі цінності, свої найбільші духові досягнення в їхній розвоєвій тяглості і в єдиній на світі непереривності традицій.
Ще сьогодні можемо з уст і пам’яті брагманів, навіть у закутинах Індії, поправляти помилки манускриптів Ригведи.
“Дозріла мужеськість” не має чим хвалитися показуючи спалювання єретиків, винищування пам’ятників віри і спалювання книжок двома ворожими системами в Европі XX ст. Це “мужеськість” варварів, або недорозвинених дітей.
Як сумно, коли такий варвар говорить устами достойного ученого, який не міг визволитися із своїх циклічних норм цінностей.
Індійці створили інший ідеал героїзму. Можна його не прийняти, але не можна його не цінити. Не можна ним погорджувати, бо він витримав пробу історії краще за ідеали “європейської мужеськості”.
…Ольденберг має рацію, що до досліджування Ригведи слід притягнути ввесь апарат порівняльної мітології й етнології примітивних народів, щоб вияснити деякі рудиментарні явища т. зв. первісних культів у Ригведі.
Але я додаю, що треба теж притягнути і ввесь апарат порівняльного релігіознавства на його найвищих вершинах, треба притягнути ввесь апарат останніх здобутків європейської філософії, щоб оцінити належно вершини ведийської думки, героїчний лет арійського духу.
1947
(2 votes, average: 3.00 out of 5)