І. Франко. Вибір декламацій для руських селян і міщан – ДАВНЬОІНДІЙСЬКА ЛІТЕРАТУРА
Передмова (фрагменти)
Колись у прадавніх часів, коли ще всі люди жили на лоні природи і не було між ними поділу на інтелегінетних і простих, поезія була виключно співанкою. Та не досить того. Поезія була чимось більше, була молитвою, була піднесенням духа понад буденні справи, до чуття виражає окриком, піднесеним голосом, радісним чи сумним, – так само й стародавній чоловік висловлював своє чуття, особливо ж найвище релігійне чуття, співом. Він добирав до того найповноважніших слів, укладав їх в такім порядку, щоб із тою мовою не сором і не гріх було стати перед лицем найвищої, могучої істоти, і виголошував їх не так, як би говорив до звичайних людей.
Найстарші звісні нам поезії то молитви, гімни, псалми, звернені до богів. Стародавній індієць молився до свого бога Варуни – Сонця:
Щоб не ввійшов я, царю Варуно,
В глиняний дім!1
Змилуйся, Сильний, о змилуйся!
Тремчу, коли б мусив піти, наче хмара,
Гнана вітрами, –
Змилуйся, Сильний, о змилуйся!
О боже сильний і світлий, –
Я слабий у ділах, заблудився –
Змилуйся, Сильний, о змилуйся!
Я забажав тебе, щоб дати тобі славу,
Стоячи в глибокій воді –
Змилуйся, Сильний, о змилуйся!
О Варуно, коли ми, смертні,
Сповняємо злочин перед лицем небесних
І в незнанні нарушаемо твій закон,
Не карай нас за гріх, о боже!
Із таких пісень зложена найстарша свята книга індійців, названа по-їхньому “Рігведа, по-нашому сказати би, Вмілість просьб”, або книга молитов. Ся книга була зложена на які 2000 літ перед Христовим різдвом. А ось відривок старої ассірійської пісні на честь бога Мардука – Сонця.
На кінцях світу, в середині неба
Ти утвердився!
Ти порядкуєш усі народи світу;
Ти пануєш над усім,
Що створив господь, бог Еа;
Ти дбаєш за все, що живе!
Ти пастир усього на висоті і в глибині;
Ти ходиш по тверді небесній;
День у день ти виходиш, щоб покоряти собі землю!
Ні один дух не може бути без тебе!
З богів і всіх чинів хто сильніший від тебе?
Подібні пісні-молитви до сонця, до бога мерців, до інших богів знаходимо також у прастарій єгипетській “Книзі мертвих”. Ось як молиться єгиптянин до бога Сонця:
Благословений ти, Гармахіс-Кепра,
Що сам собі надає подобу!
Променястий твій вхід на небо;
Ти освічуєш обі землі своїм промінням.
Всі боги радуються, коли тебе побачать, царю неба,
З змієвою короною на голові,
З короною півночі й полудня на чолі!
Вони сідають насупротив тебе І працюють спереду на човні,
Щоб знівечити всіх твоїх ворогів.
Іду до тебе, живу при тобі,
Щоб день у день бачити твій круг.
Пречудові псалми, надихані високим релігійним чуттям, містяться в жидівській Псалтирі, що здавна зробилася духовним добром цілого світу і донині не перестає підносити людського духа понад “житейську печаль” до тої висоти, з якої наші щоденні праці, змагання, гризоти та прогріхи видаються дрібними, минущими та маловажними.
В тім підношенні людського духу понад буденні клопоти та гризоти лежить головна сила і головне значення поезіях. Спершу се могла робити сама тільки релігія, і для того найдавніша поезія була майже виключно релігійна.
Але з часом люди привикали думати в вільних хвилях і про інші справи і знаходили в тих думках потіху, осолоду собі. В їх пам’яті нагромаджувалися спомини про славні діла їх самих, їх батьків або цілого роду; оповідання про ті діла зробилося улюбленою розкривкою в вільних вилях, прикрасою зборів та разників; помалу виробилися такі люди, що були наділені даром гарно і цікаво оповідати, а з часів із таких оповідань повстали більші повісті, уложені на взір старих церковних пісень. їх виголошувано, певно, також подібно, як і старі релігійні пісні, але виголошувано не в храмах і святинях, а обік них, по скінченні богослужіння або дворах царів чи великих панів. Звичайно виголошували такі повісті старі діди, мудреці, що жили споминами і хоронили в своїй тямці перекази цілого роду. Щоб ліпше затямити цілу повість, її укладано в вірші, уставлювано слова в незміннім порядку, виголошувано піднесеним голосом при брязку струн деякого інструмента. Так повстали найстарші геройські повісті про діла прастарих героїв або царів. Найстарша така повість повстала здається, в Вавілоні на яких 2000 літ перед Христом, і оповідала про пригоди великого войовника Ішдубара (Німрода) та його приятеля Еабані. Яких 500 літ пізніше зложена була в Єгипті повість про війну царя Рамзеса з народом хеттів. Ще пізніше, на яких 1000 літ перед Христом, повстали в Греції дві славні повісті – “Іліада” про війну греків з троянцями та “Одіссея” – про пригоди грецького царя Одіссея. Десь у тім самім часі зложені були в індії дві ще більші вірховані повісті – “Махабхарата”, (себто “велика пісня про плем’я бхаратів”) і “Рамаяна”, повість про пригоди царевича Рами.
Отеє були ті два найдавніші потребам душі найдавнішого чоловіка. Він боявся страшних та незрозумілих для нього явищ природи або тішився такими, що були для нього добрі, і вважаючи їх богами, старався піснями ублагати грізних, вихвалити та звеличити добрих. Пізніше, дійшовши до спокійніших відносин, виборовши собі корисніше становище в природі, він знаходив приємність згадувати про давні небезпеки, війни і пригоди і укладати про них повісті, яких з набожною увагою слухали молодші покоління.
_____________________________
1 Нібито в могилу, дім смерті.
(2 votes, average: 3.50 out of 5)