В. Шаян. Переклади гімнів Ригведи і духовний світ Лесі Українки – ДАВНЬОІНДІЙСЬКА ЛІТЕРАТУРА

(Порівняльно-літературознавча студія)

Фрагменти

Знайомість із літературою старинної Індії відіграла і далі ще відіграє велику ролю у формуванні численних ідей і ідеологій Західного світу зокрема в літературі і філософській думці. Слід ствердити нову добу в історії європейської духовости саме під впливом цього знайомства. Воно припадає на кінець 18-го та ціле 19-е століття. Цей рух був пов’язаний сильно із романтизмом, хоч саме цей зв’язок вимагає ще глибших порівняльних дослідів. Тут вистачить згадати братів Шлегелів і самого Гете в німецькій літературі та великого титана людської мислі, яким був Артур Шопенгауер. Він твердив, що “Упанішади” були розрадою його життя і будуть розрадою його смерти. Була це в нього настільна книжка, дуже недосконалі переклади французького ученого Анкетіля Дюперона на латинську мову.

Цей же Анкетіль Дюперон відкрив і переклав уперше священні книги Зороаштріянців, це є “Авесту”, яку з небезпекою життя і пречисленими пригодами привіз із Індії. Вистачить мабуть згадати, що це саме в тій книзі, себто в його перекладах “Авести” стрічаємо в Європі вперше слово “арійський” і “арієць”. Відомо, що це не саме слово, але цілий комплекс понять і ідеології, які відіграли важливий вплив на формування релігійно-філософської думки 19-го століття.

Знайомість із Гимнами Ригведи надходить дещо пізніше, бо аж у половині і другій частині 19-го століття. Монументальне шеститомове видання цього архитвору індо-арійської думки й віри разом із коментарем Саяни кладе основу під наукове вивчення і дослідження цього пам’ятника, яке ще далеко не закінчене.

Жалюгідне перекручення розуміння слова “арійський” як “німецько-германський” з боку Гітлера сильно послабило зацікавлення учених тим предметом після другої світової війни.

Разом із проголошенням свого монументального видання, той сам Макс Мюлер у своїй славній доповіді у Лідсі кладе основи для порівняльного релігіознавства як науки, яка згідно із його переконанням змінить історію цілого світу.

Щоправда вже Анкетіль Дюперон у коментарях до свого видання Авести сягнув глибоко до порівняння чи впливів орієнтальної мудрості на християнізм, але поза кругом висококваліфікованих спеціалістів ці піонерські намагання залишилися забутими. На українську літературу й духовність цей твір мав вплив через “Слов’янську міфологію” Миколи Костомарова. Костомаров познайомився з цим твором через його німецький переклад Кльойкера, який він наводить вже на перших сторінках своєї основоположної праці. Тут доводиться мені пригадати моїм читачам уже відмічений мною факт, що цей твір Костомарова був спалений церковно-царською цензурою і – не знаю, скільки примірників залишилося на світі. Один напевно у Британській Бібліотеці.

Про старосанскритську літературу існує ціла величезна гора праць в усіх мовах Західної Европи, в тому об’ємі студії і переклади “Гимнів Ригведи”. Тут надуживаю довіреності читача, який справді мусить мені повірити, що це таки справді ціла гора.

Стрічаємо відгуки цього велетенського руху і в українській літературі. Крім згаданого вгорі Костомарова, Франко був обзнайомлений із деякими течіями цього річища із виразними слідами і засвідченнями в самій його літературній творчості та наукових працях. Зокрема важливою є тут його глибока дослідницька праця про “Варлаама і Йоасафа”, що являє собою християнську травестію буддійської теми. Українська література може бути гордою, бо саме в ній стрічаємо один із дуже вчасних перекладів цього твору, який кружляв по Європі.

Про шляхи, якими мотиви індійських байок дісталися до його популярного “Лиса Микити” написав я окрему працю друковану у “Визвольному Шляху” з нагоди 50-ліття його смерти.

Якщо йдеться про переклади із санскриту то слід було б тут відмітити декілька творів перекладених Хоткевичем і Ріттером. Це вже 20-е століття, коли європейська орієнталістика зібрала преобильне жниво.

…Всі ці міркування і завваги вказують на важливість вивчення і засвоєння отих високих веж арійського духа і віри, що ними є Ригведа й Авеста.

Саме тому переклади Лесі декількох гимнів Ригведи заслуговують на дбайливу увагу. І то не тільки тому, що це перші і досить вчасні переклади цих гимнів в українській літературі, але перш за все тому, що знайомість із світом історії, культури і релігії Сходу мала – як виявиться – величезний вплив на саму її творчість. Вважаємо Лесю Українку славною предвісницею свого руху, що я його проголосив як ренесанс панарійської думки.

Якби одним словом довелося мені підсумувати всі мої студії до питання і боротьби за світогляд і ідеологію Лесі, то я мусив би ужити добре відомого окреслення для великих і вільних духів:

Леся Українка була ІЛЮМІНАТОЮ, себто “ПРОСВІТЛЕНОЮ”.

Духова просвітленість Лесі Українки, високе окреслення провідних духів історії людства має виїмкове значення для зрозуміння усієї творчости Лесі, для сучасної а ще більше для майбутньої історії духовности й культури цілої нації і тому заслуговує на доглибне вивчення.

Переклади Гимнів Ригведи Лесі Українки були написані вперше як частина, а саме ілюстративна частина її підручника “Стародавньої історії східних народів”.

Манускрипт цієї історії має дату 1890 р. Вона появилася друком у бурхливий час 1918 р. в Катеринославі заходами її сестри Ольги Косач-Кривинюк. Ця обставина, що книжка була друкована у вогнях революції, заважила на її долі так, що практично це рідкісне видання є зовсім недоступне для дослідників не тільки на Заході, але й у Краю вона належить до найбільше рідкісних “білих круків”.

Під кінець життя, як довідаємося далі, Леся відредагувала первісний текст цих перекладів і в такому виді він був оголошений у виданнях її творів, а зокрема в найновішому десятитомнику “Твори в десяти томах”, том другий, Київ 1963, ст. 291-199.

…Першим питанням мого досліду було знайти оригінали цих західно-европейських перекладів Ригведи, які послужили основою для вільної композиції Лесі. Тут я “у себе дома” і з легкістю далося мені ствердити, які переклади Ригведи були видані друком у часах творчості Лесі Українки.

…Моє власне враження, що маємо тут до діла із композицією на основі декількох перекладів, було ще скріплене заувагою редакції у десятитомнику творів Лесі до цієї справи: .

Том 2-ий, ст. 365:

“Перекладаючи, поетеса користувалася німецькими та французькими перекладами гімнів “Ригведи”.

Отже, така була загальна опінія дослідників творчості Лесі необоснована дійсними дослідами.

І саме в час дослідів і перевірки тексту Лесі із відомими на той час перекладами у французькій і німецькій мові виявили дивний факт:

У своїх перекладах Леся не спиралася на жодний із названих текстів. Всі вони надто далекі від її перекладу… Вибір матеріалу із гімнів характеризується саме поетичною частиною змісту і то тією поетичною частиною, яка стається зрозуміла без пояснень “реалій” історичного чи обрядово-жертовного змісту. Та частина поезії, де міт межує із поетичним образом і метафорою, чи поетичною персонифікацією природи. Отже все те, що було б зрозуміле для кожної поетичної душі замилуваної у старинному світосприйманні наших пращурів. Було для мене зрозуміле, що Лесю притягала і зачаровувала передусім могутня сила поетичного струму Ригведи. Тією самою силою промовляла Ригведа вперше і до мене, заки я навчився її гімни в усій їх потузі саме як вияву не тільки поезії, але високої творчої думки і суцільності її вищого натхнення, як вияву глибокої віри, обряду і жертви. Знайомість мітології і всієї метафізичної концепції світу Ригведи не тільки не послаблює, а навпаки скріплює повноту її поетичного вислову. Разом із тим у Цьому доборі легкозрозумілого поетичного матеріалу я відчув руку глибокого і то фахового знавця цих гімнів.

…В листі до свого дядька Михайла Драгоманова, датованому 6-го грудня 1890 року із Луцька, пише Леся багато про її і її брата Михайла зацікавлення етнографією.

Їй пригадалися при цій нагоді… Гімни Ригведи.

Вона пише так:

“Та от ще напишіть мені. Прошу, чи не знаєте, може, який є переклад ведичних гімнів на французькій або німецькій мові, може б я його собі купила, бо страшно мені сподобалися тії гімни по уривках, які я знайшла в “Історії” Менара”.

…Отже:

ЛЕСІ СТРАШНО СПОДОБАЛИСЯ ГИМНИ РИГВЕДИ.

А читала вона їх в уривках “Історії” Менара. Інших джерел вона не мала і не знала. Не знала її мати. “Історія” Менара, як виявиться, не подає бібліографії.

І Леся, якій “страшно” подобалися Гімни Ригведи, не могла прочитати їх більше. Не треба отже далі шукати за джерелами. Треба взяти в руки оцю “Історію” Менара і тоді виявиться, що переклади Лесі є просто перекладами тих уривків, що їй так страшно сподобалися.

Завважимо теж, що це зацікавлення Гімнами Ригведи іде в неї впарі з її відомим замилуванням до етнографії і до старинної культури Геллади.

Відомості про “Ригведу” у Менара

“Спільнота походження індо-європейських народів засвідчена наведеннями, які стверджено між їхніми мовами, їхньою релігією і деякими їхніми звичаями, хоч ні один із них не зберіг пам’яті про це їхнє спільне походження.

Галузь санскритська, яка вважається похідною із родини, пройшла крізь верхів’я Гунду-Куш і розлилася в долині ріки Індус, а далі в долині Ганги і розпростерлася майже в цілій Індії.

Відгалуження Зенд зійшло у Бактріяну і поширилося в Медії і Персії. Гімни Ригведи не затримують ніякої згадки щодо цієї первісної батьківщини”.

(Це ствердження, як і деякі інші не зовсім вірні, але тут не місце на їх розгляд, а тільки для ствердження, як тоді думав Менар, а за ним і Леся Українка. Отже читаємо далі:)

“Тільки Західні Арійці або Іранці зберегли пам’ять цієї старинної Аріяни, якої ім’я перенесли у околицю більше на південь.

Арія авторів грецьких міститься поміж Бактріяною і Персією. Згідно із Геродотом Медійці називали себе раніше Арійцями.

Можна творити тільки здогади про походження племен, які поширилися в Європі”.

Слідує здогадний перелік цього розповсюдження і там же стрічаємо слідуюче важливе ствердження відносно Слов’ян:

“Слов’яни через свою мову, дуже близьку до санскриту, виявляють найближче споріднення із Арійцями з Індії. Те саме, мабуть, треба сказати про відгалуження пелязгійське і грецько-латинське. Право Ману вичислює Яванів – себто Ійонійців – між родами кшатріїв (себто касти лицарів, заввага В. Ш.), які втратили свою касту через незберігання обрядів”.

Отже стрічаємо тут важливе усвідомлення сильної спорідненості слов’янських мов із санскритом. Менар, як і інші лінгвісти того часу, ще зовсім не здає собі справи із важливості цього ствердження “сильної спорідненості слов’янських мов із санскритом”, але вже тут світає думка про якусь надзвичайну старинність цих мов. Це споріднення поставлене тут поруч із невідомою ближче мовою пелязгів, себто населення теренів Греції попереднім населениям, чи теж із грецько-римським відгалуженням. Пов’язані із тим ствердженням конечні висновки щодо датування такого старинного мовного періоду не було висунене тодішніми вченими, хоч воно само собою напрошувалося і Леся легко могла дочитати собі цей висновок про надзвичайну старинність її рідної мови.

Але не менше враження на світогляд Лесі мусила викликати знаменита характеристика світогляду старинних арійців, так як цей світогляд і їх віра відбиті й закріплені в Ригведі, найстаршим щодо часу пам’ятником арійської віри й релігії.

Стрінемо тут подиву гідні різнобіжності із тим світоглядом, що його відтворює Леся в поетичній формі у її “Лісовій пісні”.

Але читаймо наперед уважно текст Менара, напевно написаний під впливом Бурнуфа:

“Першим предметом мислі усіх народів була релігія. Найстарші священні книги Індії, Ригведа, себто зібрані гімни, дають нам змогу пізнати постання і первісну добу релігійного почування як теж народження міфології, яка є мовою релігії. Природою мітології є представлення космічних потуг за допомогою образів зачерпнутих із життя людини.

Для модерної людини Природа є тільки збором предметів, а саме предметів непродуховлених. Але для молодих рас все те, що рухається є живе та все і всюди Мисль одухотворює Матерію. Нема нічого мертвого у світі, немає теж тіла без душі. Небо, земля, вітри, ріки, зорі, хмари мають так як ми розум, волю і свідомість їх життя. Людина не відріжнює свого існування від існування Природи, яка колише чоловіка у своїх раменах і живить своїм молоком.

У рухливому і змінливому видовищі з’явищ первісний чоловік вбачає таємні сили, які він називає Богами. Він відчуває їх у собі і поза собою, він їх бачить і чує, він віддихає ними. Кожний рух, кожне враження напоює його Божественним життям”.

Стрічаємо і дивуємося. Це ж найвірніша характеристика світогляду персонажів Лесі Українки із “Лісової пісні”.

Лукаш:

А я й не знав, що в них така розмова.

Я думав – дерево німе, та й годі.

Мавка:

Німого в лісі в нас нема нічого…

І далі Леся відслонює таємниці життя Природи у різновидності її одушевлених істот і явищ. Усе живе в “Лісовій пісні”, докладно так, як в описаному Менаром світогляду Ригведи і докладно так як… у поетичному й віровому світогляді старослов’янської віри, з якою Леся була знайома із її студій і замилування до народної мудрости. Народна мудрість зветься чужим словом “фольклор”. Тут замилування фольклору Лесі знаходить філософське і релігійне обгрунтування.

Нарешті ми дома!

Розуміємо тепер, чому ці гимни подобалися Лесі так “страшно”.

Отже Менар розвиває далі наведені погляди на численних прикладах і наведеннях із текстів Ригведи, а далі подає щось у роді зразків цілих гімнів чи довших із них фрагментів.

Саме ті наведення переклала Леся.

Леся Українка часто думає про “релігію батьків своїх”. Під цим окресленням вона має на увазі дохристиянську релігію України. Зокрема з рідною матір’ю ці згадки в листуванні досить часті. Мусили бути між ними численні розмови і глибоке спільне розуміння цієї теми. І також під кінець життя Леся обіцяла матері написати поему про перуна. В одному з листів виправдується, що не могла її написати. Вона дозріває в її душі.

В цьому напрямі ще не досліджені погляди Олени Пчілки. Жаль також, що друкуються листи Лесі, але ж поза обсягом дослідника листи її кореспондентів до самої Лесі.

…Забули ми самі про світлосяйність нашої Утрені, про Владарську Достойність Сварога, про вічноживу молодечість і мужність всеюного Юрія та про всіх “золотокудрих синів” Дажбога, які творили, відбивали і втілювали собою безсмертну Мудрість, Мужність, Красу і Силу Української Нації.


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (2 votes, average: 4.00 out of 5)

В. Шаян. Переклади гімнів Ригведи і духовний світ Лесі Українки – ДАВНЬОІНДІЙСЬКА ЛІТЕРАТУРА