Римська література періоду кризи республіки, її загибелі – Література Стародавнього Риму
Римська республіка в період із середини ІІ ст. – до 31 р. до н. е. переживала глибоку кризу, яка супроводжувалася повстанням рабів (зокрема під проводом Спартака), число яких постійно збільшувалося, внутрішньою боротьбою можновладців, загрозою нападів германських племен, проведенням реформ тощо. Це були видимі ознаки послаблення держави, яку, як розуміла суспільна верхівка, необхідно було радикально зміцнювати, рятуючи від краху. Після жорстокої політичної і військової боротьби до влади в Римі прийшов Юлій Цезар, який встановив військову диктатуру, проте невдовзі він був убитий змовниками (Юній Брут і Гай Кассій), які прагнули поновити Республіку. Саме боротьба за владу стала причиною загибелі трьохсот сенаторів, серед них і Цицерона. Цей період дав науковцям драматичні історії про Марка Антонія, Клеопатру – царицю Єгипту, про інших видатних людей цього часу.
Війни, повстання, страти, битви не сприяли розвиткові літератури, тому в цей період занепали деякі художні жанри, зате швидко розвивалась історіографія. Криза торкнулася жанру трагедії, істотних змін зазнала комедія, яка все більше набирала власне римських рис – персонажі мали латинські імена, одяг, дія відбувалась в італійських містах чи селищах побіля ремісничих майстерень, шинків (звідси вона й мала назву – комедія таверни), а героями були селяни, злодії, ремісники, жінки тощо.
По закінченні Союзницьких воєн у Римі посилився інтерес до поезії, написаної під впливом еллінізму. У 70-60-х роках до н. е. у Римі виникла Школа нових поетів – неотериків, тодішніх модерністів, лідером яких став Публій Валерій Катон. У їхній творчості центральною стала тема кохання, мотиви вияву найрізноманітніших почуттів, вони захоплювались також “фігурними” віршами, вдосконалюючи зовнішню форму творів. Найвідомішими представниками школи неотериків були Гай Валерій Катулл, Квінт Корніфацій, Ліціній Кальв, Гай Гельвій Цінна та інші.
Дуже популярним у Римі цього часу було філософське вчення грецького мислителя Епікура, яке відповідало настроям і світогляду багатьох знатних римлян, бо пропагувало своєрідне відсторонення від жорстокої реальності. Римляни – послідовники вчення Епікура прагнули відійти від політики, знайти затишне місце, щоб спочити від бурхливих подій. Найталановитішим послідовником вчення Епікура був Тіт Лукрецій Кар – знаменитий автор філософської поеми “Про природу речей”. Відомими у римській літературі були імена Цицерона, Юлія Цезаря, Вергілія, Горація, Саллюстія, Гая Луцілія, Гая Валерія Катулла та інших. Так, історик Гай Саллюстій Крисп залишив критичні твори, спрямовані проти римської знаті, яку автор звинувачував у продажності, розбещеності, зраді інтересів батьківщини. До нас дійшли дві книги “Про зраду Катіліни” і “Про Югуртинську війну”, які свідчать про величезний талант і ерудицію письменника. Ім’я Цицерона стало символом неперевершеного майстра ораторського мистецтва. Юлій Цезар був автором двох творів – “Записки про Галльську війну” (в 7 книгах) і “Записки про громадянську війну” (у 3 книгах).
Першим сатириком Риму вважають Гая Луцилія, автора багатьох сатур, тобто віршів, зміст яких полягав у поєднанні, суміші різних тем. Провівши певний період свого життя у війнах, Гай Луцилій оселився в Римі і відмовився від високих посад. Своїми дошкульними сатиричними творами він критикував не абстрактних політичних противників, а конкретних осіб з іменами, високими посадами, він викривав не лише загальні суспільні недоліки та вади можновладців, а й надмірне, на його думку, захоплення грецькою культурою, надмірне використання еллінських імен, слів, сюжетів, що принижувало римське самолюбство. Науковці наголошують, що Луцилій написав 30 книг сатиричних текстів, до нас дійшла двадцята частина його творчої спадщини.
Тіт Лукрецій Кар був палким прихильником і популяризатором філософії Епікура, намагався, сприймаючи вчення грецького мудреця, подолати страх людини перед смертю. Він вважав, що смертна не лише людина, а й її душа, тому загробних страждань не існує. У відомій поемі “Про природу речей” Лукрецій поставив перед собою завдання розповісти читачеві про матеріальний світ, довести вічність і незнищенність матерії. Він навіть передбачив існування атомів, найдрібніших часточок, з яких складається матерія, називаючи їх елементами, насінням речей, літерами тощо. У шести книгах Лукрецій по черзі розповідає про зв’язок життя і смерті, про уповільнення світового руху і виснаження землі, про взаємозв’язок тіла, духу (розуму) і душі, про функції різних органів людського тіла, про природу різних атмосферних явищ і причини виникнення землетрусів, епідемій, вивержень вулканів тощо.
Марк Тулій Цицерон був найвидатнішим представником римського красномовства, як Демосфен – грецького. Він прославився промовами й трактатами з історії й теорії красномовства: “Про оратора”, “Брут”, “Оратор” та ін., у яких давав практичні поради стосовно використання всіх засобів, зокрема лексичних, емоційних, акторських тощо у промовах.
(2 votes, average: 3.00 out of 5)