САД – ВАСИЛЬ БАРКА – Іван Павлович Лозов’ягін
І На чорній ніженьці, мов срібна хмарка, вишня світиться: і синьогруда птиця, важка, розкішну гілку колихає, і меншенька: крізь листя пурхнула; майнула тінь крилата по сірій грядці, по квітниках… І джміль у жовто-чорній ризоньці, шукач гудучий, віється й мерщій тікає понад травою. Світло. Звідкись – хмара. Тінь. І от тоді тюльпани так таємно в тій зеленій тіні саду аж загорілись, аж спалахнули, як огненна кров; і гостролистими рядками, в скорбних іскрах, замерехтіли квітники. Бабуся сива вийшла думати-ридати в милий сад: їй сина вбито на війні. Під вишнею присіла тихо, від світу білого рукою очі затулила бабуся сива.
II Прошу: черешні в червоному намисті, ждіть отут – за дверцятами залізними! І вони стоять, коралові разки перебирають… Прошу: берези в мережаних мантіях, отам – під фарфоровими хмарами – ждіть! І вони стоять, зелені сповіді шепчуть… Прошу: безгрішні трави, музики в кольористих діядемах, почніть запашний концерт коло вікна! Земля посилає пахощі, як кадильниця… Прошу: сонечко в золотій сорочці, постій за дубами – на далекій дорозі! – Одну часиночку! – одказує. Звертаюся: мій світечку, на недовгий вік судився ти, а таки весь той вік шукатиму щастя! День одцвітає, хмарніє червоноокий вечір.
III…тополі горді шепчуться – їх дві! – показують на щось у хмарах.
…берези побиваються; зелені коси їх, нечісані, обличчя закривають.
…а груша, симетрична та струнка, як свічка, зневажає свіжі віяння.
…самі дуби в громаді, надо мною, мають право вголос думати аж коло сонця.
…колишеться живий огонь темно-зеленого моря, рветься запалити срібний мармур хмар та блискучу блакить.
…злетівши з голубого рукава Господня, голуб чистий в ясності і вітрі поспіша, і світиться, і за вершинами зникає.
Шум! Блиск! Земля схвильована відкрита небу, так відкрита, що радісно і страшно. А небеса високі. Чути і знати безсмертя в світі. Тільки сумно відати, що ми на цій землі – минучі гості; що наші діяння і серця цвіт – дочасні. А жити б та радіти ж без кінця! (“Білий світ”, 1947)
Related posts:
- НАДБЕРЕЖНИЙ ДОСВІТ – ВАСИЛЬ БАРКА – Іван Павлович Лозов’ягін І Марева від озера відходять, А туман: як потойсвітній. Ми – самокрадіжні; сонця одяг Скинули, бо мало втіхи. Зодягаємся в півтіні мерхлі, Без надій, що – й луг палає, Несучи ікони в мідній церкві Осени! крізь горе спрагле. Все – в блаженний жеврій, все з листками, Погляди предвіччя близить: Кличучи! вам квіти відмикати З вікон […]...
- ОКЕАН – ВАСИЛЬ БАРКА – Іван Павлович Лозов’ягін Уже за мною голубині сестри, Кигичучи, мов сон, витають; Як море все на віщім перехресті, Та все спливає в сиву тайну. Чого це незриданні зграї кружать Без сонця до мого чола? Нас доля – як не стали ще подружжя – Вже океаном розвела… Вже досвітом на глибині відчаю, Де риза пориває вічно; О, рідне серце! […]...
- ПОРЯТУНОК – ВАСИЛЬ БАРКА – Іван Павлович Лозов’ягін Від узгір’я тонкорукий кущик Обізвався білотою. Ні негода впівночі не скрушить; Чи – як він, до дня достою? Здіймуться вали пожеж небесних, Плотик місяця женучи. Враз: галузками душі простертись, Та – до сонця в тихі учні… Та від нього брати на обриві Приступець найнедорожчий – Тільки й місця: молитвам! добрівши З вихору – в старій […]...
- ПРИ САМОТІ – ВАСИЛЬ БАРКА – Іван Павлович Лозов’ягін При самоті моїй: галуззя скине Печаль огненну, й неживе… Хоч, мов стіною, світло – все блакитне, Де димна глибина пливе. Тріпочеться листок, до крови кожний, Та зілля доцвіта останнє. Уже тебе побачити не можна, Хоч море гаснути не стане. А листя: світлене, веселе-зорне, Прогляне, спалахнувши в щирість. Така ж печаль мене тоді огорне, Як берег […]...
- ГОЛУБИНИЙ МІСТ – ВАСИЛЬ БАРКА – Іван Павлович Лозов’ягін Стала в лазурі туча, Туча чорнокипуча. Як корабель – загриміла, заплакала – як немовля… Спочуває їй земля. Тим часом сонечко на небі чорні кайдани порозбивало, Порозбивало, в десять сурмок променистих заграло. Шипшина щаслива, троянда радіє. Тільки верби зеленоволосі В поривах печалі й досі; – Світлі краплі ронять, ронять сивий лист На голубиний міст… А там […]...
- ДОЧАСНА ДОЛЯ – ВАСИЛЬ БАРКА – Іван Павлович Лозов’ягін І Враз веселка з усміхів бровою Склала в тучі семицвітник… Так: само кохання молодою Вірністю з недолі втішить. В серці гроз – веселка погасала, Як з вікна вино розлите. В серці: осінь згадка! хоч і красна, А безсмертником не сквітне. Вслід само кохання відголосить Все крилатістю з безумства. І довіку звіть, як свідків – сосни, […]...
- СУДНА ДОРОГА – ВАСИЛЬ БАРКА – Іван Павлович Лозов’ягін І Дві неділі, дві вінечні долі, Над гризню гармат рідніли. Хоч від гілки віолет медовий Близько брався до одвірків. Грішник, де з навал незваних танків Близять розблиски в розбої, – Став: стріляйте! а не згоден знати Тьми з неправди гробової. І калікою з обжинків крови, Дотерпівши смерть, як прірву, Звівся – кривду ночі відбороти: В […]...
- Василь Барка – ЛІТЕРАТУРНИЙ ПРОЦЕС початку XX століття (1900-1930 pp.) Василь Барка належав до того покоління митців, якому доводилося розпочинати літературу нової соціалістичної доби, а отже, якому у вирі пореволюційних літ просто неможливо було уникнути помилок. А якщо таких помилок і не було, то їх усе одно знаходили: сталінська репресивна машина нависла над усім, що називалось українським. Працював науковим працівником Краснодарського художнього музею і закінчував […]...
- ДІВЧИНІ – ІВАН БАГРЯНИЙ – Іван Павлович Лозов’ягін В час вечірній, час печальний Я Тебе чекаю в храм мій – У кімнаті сонця сальви І махорки тиміям… Ти прийди, моя далека, Через хащі вечорові, – Обернись хоч в тінь лелеки І розправ крилаті брови. Підніми очей зіниці, Підведи до сонця профіль… Ну, чого кричать так птиці, На хрести чіпляють строфи? Над Собором, як […]...
- ГУЛЯЙ-ПОЛЕ – ІВАН БАГРЯНИЙ – Іван Павлович Лозов’ягін Лежить Гуляй-Поле в крові і в сльозах, Потоптане, смертю розоране, В бомбових кратерах і черепах, В гільзах, В ожугах, В м’язах, В трісках… І навіть не крячуть ворони – Жахаються круки, минають здаля, – Шкіриться жаско, смердить земля. Смердить і душить фосфором і тротилом, Паленим м’ясом і динамітом… І вже не збагнеш тут, де ж […]...
- Золотий бумеранг – ІВАН БАГРЯНИЙ – Іван Павлович Лозов’ягін І В орбіті сонця Альма Матер Маршрутом зоряних фрегатів В етері з гуготом летить Крізь цілий ряд тисячоліть… Ані на мить, Ані на цаль Не схибивши, невтомно ходить – Космічний еліпсис виводить І разом з сонцем гне в безодні Непередбачену спіраль. З яких же воль? Якого бога? І з примхи дьявола якого? Куди й по […]...
- Рідна Мова – ІВАН БАГРЯНИЙ – Іван Павлович Лозов’ягін М о в о р і д н а! Колискова Материнська ніжна мово! Мово сили й простоти, – Гей, яка ж прекрасна Ти! Перше слово – крик любови, Сміх і радість немовляти – Неповторне слово “М а т и” – Про життя найперше слово… Друге слово – гімн величний, Грім звитяг і клекіт орлій, – […]...
- Іван Багряний – Іван Павлович Лозов’ягін (2 жовтня 1907 – 25 серпня 1963) Іван Багряний ІВАН БАГРЯНИЙ – ПОЛІТИЧНИЙ ДІЯЧ І ПИСЬМЕННИК Іван Багряний вписав своє ім’я в історію як найвидатніший політичний речник першої еміграції з Радянського Союзу. “Стара” еміграція вийшла за кордон порядком оборонної війни з окупантом, вона не жила під окупантом, її руки і ризи були чисті від будь-яких […]...
- Барка Василь – ЛІТЕРАТУРА XX СТОЛІТТЯ Василь Барка (справжнє ім’я – Василь Костянтинович Очерет) народився 16 липня 1908 р. у селі Солониця Лубенського району на Полтавщині в козачій родині. Батько його служив у козачій частині, повернувся покаліченим із російсько-японської війни. Сім’я постійно бідувала, батько теслював, доглядав із трьома синами чужі сади, під час громадянської війни працював інструктором у майстернях, що виробляли […]...
- Скорочено – ЖОВТИЙ КНЯЗЬ – ВАСИЛЬ БАРКА Василь Барка 1 Мати наряджає доню й радіє. Але вдушу закрадається тривога – знову навіщось повели чоловіка в сільраду. Чіпляються і гризуть: давай – як не гроші, так хліб. Сім’я зі страхом чекає батька – чи не станеться чогось жахливого. Збираються йти до церкви. Оленка несміливо питає, чи, може, їй не йти, а то з […]...
- Василь Барка У нього неквапна хода і задумливий погляд, спрямований у далину і водночас ніби в самого у себе, живе аж надто скромно, аскетично й усамітнено, навіть на зустріч із земляками, що приїздять у Глен Спей (а це українське поселення неподалік Нью-Йорка), приходить не завжди. Той погляд несе в собі тепле світло, той погляд продовжує жадібно вбирати […]...
- Короткий переказ – Жовтий князь – ВАСИЛЬ БАРКА ВАСИЛЬ БАРКА Мати наряджає доню й радіє. А в душі тривога – навіщо чоловіка знову повели в сільраду. Мабуть, знову – давай як не гроші, так хліб. Оленка несміливо питає, чи можна їй не йти до церкви, а то з неї сміються і вчителі, й учні. Син-первісток підкорився загалові і вважає віру пережитком. Мати сказала […]...
- Улас Самчук і Василь Барка Кінець 20-х – початок 30-х років ХХ ст. ознаменувався для України, яка була тоді в складі СРСР – найстрашнішого, мабуть, прикладу тоталітарної держави в історії, приходом тяжких, дуже тяжких часів. За підрахунками Юрія Лавріненка, одного з небагатьох діячів національного відродження, якому вдалося вижити і під час Другої світової війни виїхати на Захід, в УРСР у […]...
- Скорочено – ЖОВТИЙ КНЯЗЬ – ВАСИЛЬ БАРКА – 11 КЛАС 1 У неділю Дарія Олександрівна збирає свою дочку, щоб піти разом у церкву. Оленка трохи опирається, бо боїться, що з неї будуть сміятися у школі. Сини взагалі кудись побігли, щоб не йти до церкви. Оленка тримає на колінах зошита. Колись мати дуже її посварила за погані літери, і тепер дівчинка хоче похвалитися своїми успіхами. Батька […]...
- Василь Костянтинович Барка(Очерет)- Біографія (Народився 16 липня 1908) Василь Барка ‘ я – Василь Костянтинович Очерет) АВТОБІОГРАФІЯ 16 липня 1908 – село Солониця: дата і місце народження. Село невелике, примітне тільки старовинною церквою, валами – рештками козацького табору Северина Наливайка – та широкими солончаками поблизу: звідти в час біди люди, приходячи за десятки верст, брали “ропу” замість соли; можливо, […]...
- Жовтий князь – Василь Барка – ЛІТЕРАТУРНИЙ ПРОЦЕС початку XX століття (1900-1930 pp.) У романі Василя Барки “Жовтий князь” відтворені реальні події і явища голодомору. Тема голоду в Україні 1932-1933 pp. – найболючіша оповідь В. Барки, якій він, крім поетичних творів, присвятив великі епічні полотна – романи “Жовтий князь” і “Рай”. За основу твору “Жовтий князь” письменник взяв спогади земляка, який описав долю близької йому родини. Крім цього, […]...
- Письменники української діаспори (Василь Барка) Ім’я Василя Барки – видатного українського письменника, що проживає далеко за межами рідної землі (США), про твори якого в діаспорі написано багато критичних та літературознавчих досліджень, для нас, українців на Україні, щойно відкривається. Нам не доводилось читати ні його прозових речей, ні поетичних творів, ні, тим паче, філософських праць релігійної тематики. Але нинішні можливості ліквідації […]...
- Василь Барка – УКРАЇНСЬКІ ПИСЬМЕННИКИ-ЕМІГРАНТИ Василь Костянтинович Барка (справжнє прізвище – Очерет) народився у селі Соло-ниця біля міста Лубни на Полтавщині 16 липня 1908 року. Батько після поранення на фронті Першої світової війни змушений був продати ділянку землі й переїхати до Лубен. Василь почав вчитися в духовному училищі (“бурсі”), котре після революції було реорганізоване на “трудову школу”. 1927 року він […]...
- Художнє відтворення голодомору як найстрашнішої трагедії українського народу – за романом Жовтий князь – І варіант – 11 клас – ВАСИЛЬ БАРКА – ТВОРИ З УКРАЇНСЬКОЇ ЛІТЕРАТУРИ Є в історії нашої країни сторінки, які чомусь і не хочеться згадувати, настільки вони страшні, настільки жахають усіх своїм натуралізмом та, на жаль, ганебністю. Це, зокрема, голодомор 1933 року. Але про нього треба пам’ятати, щоб не допустити повторення, яке може назавжди припинити написання нових сторінок української історії. Жили на українській землі письменники, які не схотіли […]...
- Геніальний співець українського відродження”(Василь Барка) – Павло Тичина (1891 – 1967) – Українська література 1920-1930 років Павло Тичина (1891 – 1967) Геніальний співець українського відродження”(Василь Барка) Павло Тичина оспівав духовне і національне відродження народу, його волелюбність і державотворчу роль. Поет брав участь у багатотисячному мітингу на Софійській площі під час проголошення незалежності України. Тоді у всіх церквах Києва одночасно забили у дзвони: Україною поширився золотий гомін свободи. Переживши глибоке потрясіння від […]...
- Художнє відтворення голодомору як найстрашнішої трагедії українського народу – за романом Жовтий князь – IV варіант – 11 клас – ВАСИЛЬ БАРКА – ТВОРИ З УКРАЇНСЬКОЇ ЛІТЕРАТУРИ Голодомор… Моторошне слово. Страшне воно не тільки тим, що означає трагедію, смерть, загибель багатьох людей, а й тим, що ця загибель – частина чийогось нелюдського задуму, що вона влаштована штучно. Неможливо уявити, щоб хтось міг спланувати страждання мільйонів людей, спокійно дивитися на ці муки та ще й казати: “Жити стало краще, жити стало веселіше”. А […]...
- Художнє відтворення голодомору як найстрашнішої трагедії українського народу – за романом Жовтий князь – ІІ варіант – 11 клас – ВАСИЛЬ БАРКА – ТВОРИ З УКРАЇНСЬКОЇ ЛІТЕРАТУРИ Нічого страшнішого за голодомор, мабуть, не відбувалося в українській землі. Про нього пам’ятають як про нашесть, яка змела з лиця землі більшість українців, вкоротивши віку і старим людям, і маленьким дітям. Здавалося, що українців збираються зовсім знищити. Мабуть, так і було, бо письменники, яким довелося жити в ті роки й які не схотіли мовчати, намагаючись […]...
- Художнє відтворення голодомору як найстрашнішої трагедії українського народу – за романом Жовтий князь – ІІІ варіант – 11 клас – ВАСИЛЬ БАРКА – ТВОРИ З УКРАЇНСЬКОЇ ЛІТЕРАТУРИ Неможливо ні з чим порівняти той страшний голодомор 1933 року. Він був зроблений штучно, щоб знищити більшість українців, які славилися своїм волелюбством і не хотіли миритися з новим порядком володарювання. Щоб ніколи ми не змогли забути про ті страшні події, Василь Барка та інші українські письменники написали свої правдиві твори. Наче крик душі, залишилися їхні […]...
- Василь Стус. Іван Драч. Ліна Костенко. Іван Багряний. Євген Маланюк ПРОГРАМА Василь Стус. “Як добре те, що смерті не боюсь я”, “О земле втрачена, явися!..” Іван Драч. “Балада про соняшник” Ліна Костенко. “Страшні слова, коли вони мовчать”, “Українське альфреско”, “Маруся Чурай” Твори українських письменників-емігрантів Іван Багряний. “Тигролови” Євген Маланюк. “Стилет чи стилос?” Опорні поняття Шістдесятництво Дисидентство Громадянська лірика Патріотична лірика Балада Роман у віршах Пригодницький […]...
- ІМЕНИНИ – ВАСИЛЬ СУХОМЛИНСЬКИЙ – Українська література – Література для дітей Оповідання У Ніни велика сім’я: мати, батько, два брати, дві сестри й бабуся. Ніна найменша: їй восьмий рік. Бабуся – найстарша: їй вісімдесят два роки. Коли сім’я обідає, у бабусі дрижать руки. Несе ложку бабуся – ложка дрижить, крапельки капають на стіл. Скоро день народження Ніни. Мама сказала, що на її іменини в них буде […]...
- Балада роду – ІВАН ДРАЧ В мого роду – сто доріг. Сто століть у мого роду. Вичовганий старий поріг Старій бабі в нагороду. Сива стежка в сто доріг Розлітається од хати. Сто вітрів мій вік запріг Сиву хату розхитати. Сто скажених сивих бід Тай сушило ж роду вроду, Та не висхне зроду рід Ні в погоду, ні в негоду. Внучок […]...
- Берези білі, я також білява – Віра Артамонова Берези білі, я також білява, Вже сивина вибілює слова… Берези білі, це й моя галява, В якімсь дуплі дитинство прожива. Тут був лісок, тепер вже бачу праліс, Важке коріння і кору руду. Колись ми тут з дитинством в жмурки грались – Сховалося…І я вже не знайду… Сміється з мене на осиці гава, Ти пошукай, у […]...
- Невже ти народився – ВАСИЛЬ СТУС Невже ти народився Невже ти народився, чоловіче, Щоб зазирати в келію мою? Невже твоє життя тебе не кличе? Чи ти спізнав життєву путь свою На цій безрадісній сумній роботі, Де все людською мукою взялось. Ти все стоїш в моїй тяжкій скорботі, Твоїм нещастям серце пройнялось Моє недуже. Ти ж – за мене вдвоє Нещасніший. Я […]...
- БАБУСЕНЦІЯ – ІВАН ДРАЧ Ой оце чудне дівчатонько, ой-я, Щосуботоньки їде з містонька До бабоньки, до бабусеньки, ой. Лишає свої інфузорії-туфельки, Скидає свої лаковані туфельки, Одягає куфайчатко порване, ой-ой-оєчки. У бабцюлі, у бабусеньки, ой, Взува старі чоботи-шкарбани, Бабчині чоботи-чоботищеньки. Наносить води повну балію – Ще відро, ще відро, ще відеречко, Та в баняки, банячища, ой, Та любисток зімліє в […]...
- ТЕСТ 27. Іван Драч (“Балада про соняшник”). Василь Стус (“Як добре те, що смерті не боюсь я”, “О земле втрачена, явися!..”) 1. Укажіть на особливість поетичного стилю Івана Драча: А наскрізний ліризм, ніжність Б постійний, безупинний рух, змінність, розвиток В монотонність розповіді, надзвичайний спокій, статичність Г надмірне захоплення пейзажними замальовками 2. “Балада про соняшник” Івана Драча – це роздум про А глибинний зв’язок ліричного героя зі своїм народом Б самоаналіз власної душі і долі В суть […]...
- ЗА ЧИТАННЯМ ЯСУНАРІ КАВАБАТИ – ВАСИЛЬ СТУС Розпросторся, душе моя, На чотири татамі, Або кулься від нагая, Чи прикрийся руками. Хай у тебе є дві межі, Та середина – справжня, Марно, невіре, ворожить – Молода чи поважна. Посередині – стовбур літ, А обабоки – крона. Посередині – вічний слід (тінь ворушиться сонна). Ні до неба, ні до землі – Не сягнути нікуди. […]...
- Довкола мене – цвинтар душ – ВАСИЛЬ СТУС Довкола мене – цвинтар душ На білім цвинтарі народу. Пливу в сльозах. Шукаю броду. Над вишнями літає хрущ. Весна. І сонце. І зело. Стоять сади, немов кульбаби. Спізнілі зорі, наче краби, Вп’ялися в небо. Творять тло. Свіча горить. Горить свіча, А спробуй – віднайди людину, Обжив, самотній, домовину. Блукають тіні з-за плеча. Безмовні тіні. На […]...
- Як тихо на землі! Як тихо! – ВАСИЛЬ СТУС Як тихо на землі! Як тихо! І як нестерпно – без небес! Пантрує нас за лихом лихо, Щоб і не вмер і не воскрес. Ця Богом послана Голгота Веде у паділ, не до гір. І тінь блукає потаймир, Щовбами сновигає потай. Пощо, недоле осоружна, Оця прострація покор? Ця дума, як стріла, натужна, Оцих волань охриплий […]...
- ГОЛОВА – ГОЛОБОРОДЬКО ВАСИЛЬ Котилася, як кавун, голова з гори, Як кавун, кривава людська голова. Котилася голова. Ще у очах тріпотіли Листя папірці зелені І стежка намотувалася стрічкою під ноги. Ще у вухах шурхотіло колосся, Рипів біля колодязя журавель, Гули оси, Сміялася дитина. Ще на губах висів поцілунок, Ще вони ворушилися І складалися трубочкою, щоб засвистіти. Ще зуби жадібно […]...
- Павлович Олександр (19 вересня 1819 – 25 грудня 1900) Павлович Олександр Павлович Олександр – поет, громадський діяч, педагог. У 1847 р. закінчив Трнавську духовну семінарію, працював священиком. Свого першого вірша “Гори, гори зелененькі, як вас не видати…” присвятив передчасно померлим батькові і матері. Вже у віршах студентських років проявив любов до рідного народу. Вірний своєму народові залишився […]...