ГОЛОВА – ГОЛОБОРОДЬКО ВАСИЛЬ

Котилася, як кавун, голова з гори,

Як кавун, кривава людська голова.

Котилася голова.

Ще у очах тріпотіли

Листя папірці зелені

І стежка намотувалася стрічкою під ноги.

Ще у вухах шурхотіло колосся,

Рипів біля колодязя журавель,

Гули оси,

Сміялася дитина.

Ще на губах висів поцілунок,

Ще вони ворушилися

І складалися трубочкою, щоб засвистіти.

Ще зуби жадібно вгризалися у м’якість

Грушок-лежанок.

Ще язик розповідав

Про веселі пригоди друзям.

Ще щоки відчували тепло подушки

І жінчиного плеча.

Ще у ніс заходили пахощі осені,

Прілого листя.

Ще під зморщеним чолом визрівали думки.

А голова уже котилася.

Як кавун, кривава людська голова.

І падали непритомні жінки,

Падали непритомні матері та сестри

І простягали по землі довгі руки,

І по руках,

Як по білих рушниках,

Ішли за головою люди

І шелестіли,

Як чорні жалобні стрічки.


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (2 votes, average: 4.00 out of 5)

ГОЛОВА – ГОЛОБОРОДЬКО ВАСИЛЬ