ВАСИЛЬ ГОЛОБОРОДЬКО Народився 1945 р. – Тепло поетичного слова Василя Голобородька – Світло української поезії

Почнімо зі знайомства з одним із найвидатніших українських поетів сучасності Василем Голобородьком. Микола Вінграновський2 охарактеризував його твори так:

“Вірші Вони у Голобородька такі: чим довше і уважніше вчитуєшся у них (а це хочеться), ідеш за ними, довіряєшся їм, тим сильніше, ненав’язлива і гіпнотизуюче тебе охоплює світ, з якого не хочеться виходити і його покидати: що це? хто? як? Всі ті ж відомі тобі слова, і кольори, і звороти, ти ж сама, дивно відома, знайома тобі перебірливість чи, навпаки, статичність інтонацій – виростають і творять звучання нове, небуденне, могутнє і свіже… в кожному вірші Василя Голобородька іде чи лежить, пливе чи летить та дорогоцінна образна потужність, і щем, і міра, і вишуканість, і дисципліна слова – словом, все те, що ми звемо поезією істинною, суть і дороги якої – сам автор, поет і його час. А справжній поет – він завжди іде від свого народу. Його духовна адреса – його народ”.

Василь Іванович Голобородько народився 7 квітня 1945 р. в с. Адріанополі на Луганщині. З дитинства увібрав від батьків пошанування народних традицій: “Зовсім малим, у віці посівальника, будила мене мати зимовим ранком і посилала посівати до сусідів, це недалечко, через дорогу лише перейти. Заходив я до хати вісником свята, мені раділи, підводили до покуті, я сипав із жмені пшеничне зерно і промовляв поздоровлення з Новим роком, як мене навчила мати”. У родині дбали про традиції, ушановували народні свята. А в школі Василько чув від учителів, що колядувати чи щедрувати, паски пекти або прикрашати на Зелену неділю зелом оселю то пережитки минулого. В. Голобородько згадував цей час: “Офіційна школа з самого початку вороже поставилася до школи батьків, скільки образливих слів було вимовлено па адресу останньої: забобонні, неписьменні, відсталі від життя, немодні і т. д. Не меншу роль у розтинанні безперервності народної духовної культури зіграло протиставлення (а подеколи й нацьковування) дітей проти батьків (з найвищим виявом цього протиприродного явища: діти відмовляються від своїх батьків!)”. З радісних і сумних миттєвостей складаюсь голодне й холодне повоєнне дитинство В. Голобородька.

1 Рандеву – наперед умовлене побачення.

2 Вінграновський Микола Степанович (1936-2004) – український письменник-шістдесятник, режисер, актор, сценарист і поет.

Усупереч радянському вихованню, Василь змалку, як спраглий подорожній до води, тягнувся до глибоких джерел народного словесного мистецтва. У п’ятнадцять років він почав збирати фольклорні твори та робити етнографічні записи. Це захоплення поет не полишає все життя, вопи стали для нього взірцем для витворення образної системи власної поезії. В одинадцятому класі школи-інтернату в с. Верхнє під Лисичанськом, де продовжив навчання, Василь почав віршувати. “Після дощу” так називався перший його вірш, надрукований 7 травня 1963 р. в лисичанській міській газеті “Новый путь”. У цьому не році з’явилось також кілька добірок віршів у республіканській пресі. Молодого автора помітили такі відомі на той час поети, як Андрій Малишко та Дмитро Павличко, літературознавець Іван Дзюба. Рідкісний випадок, але вже через три роки після дебюту Олесь Гончар1 назвав 20-літнього Василя Голобородька “надією української літератури”. Юнак був сповнений нових творчих планів.

Він вступив до Київського університету імені Тараса Шевченка на філологічний факультет, але провчився лише рік. У 1964 р. завершилась “хрущовська відлига” – і Василя відрахували з навчання. Він повернувся на малу батьківщину й відновився в Донецькому університеті. Через рік В. Голобородька знову було відраховано з формулюванням “за дії, не сумісні зі званням студента”. Насправді ж – за вільнолюбні погляди, опір русифікації та поширення серед студентів забороненої літератури. У цьому ж році через втручання КДБ2 заборонено до друку його першу поетичну збірку. “У Луганськ приїхав кадебіст, згадував В. І. Голобородько, – і каже до мене українською: давай працювати па нас стукачем. Допоможемо з книжкою, а також вступити в сільгоспакадемію. Я не погодився”.

1 Гончар Олесь (Олександр) Терентійович (1918-1995) – український радянський письменник, літературний критик, громадський діяч. Перший лауреат премії імені Тараса Шевченка, голова Спілки письменників України (1959-1971), академік НАН України (1978).

2 КДБ – Комітет державної безпеки в СРСР, який виконував функції таємної поліції та карного органу влади.

В. Голобородька призвати до лав радянської армії. Насправді це було своєрідне заслання далеко від України у Владивосток. У листі до свого друга, видатного українського поета Василя Стуса, борця з режимом, навіть листування з яким могло дорого коштувати, він писав: “Комбат радив злазити з хмар і писати вірші про солдатів, і взагалі я не знаю, що мені робити… перша (збірка віршів) може вийти, як тільки буде вказівка з ЦК1 комсомолу. Не знаю, коли та буде вказівка. Мені то все набридло, що зі мною робиться. А я хочу волі, бути самим собою, бути добрим і нести людям добро!”.

“Немає пророка у своїй Батьківщині”, повчає відомий крилатий вислів. Ці слова цілком можна застосувати до В. Голобородька. До 1987- го він жив без прописки, без постійної роботи та засобів до існування, його твори довгі двадцять років не друкували. Радянська система зробила все, щоб прізвище В. Голобородька як поета було стерто з пам’яті читачів. Але навіть у цих умовах поет не написав жодного рядка всупереч своїй совісті та переконанням.

Проте за межами радянської України поет викликав щире зацікавлення. У 1970 р. в США у видавництві “Смолоскип” вийшла його книжка поезій “Летюче віконце”, до якої увійшли чотири збірки, написані до 1968 р.: “Летюче віконце”, “Пастух квітів”, “Від криниці до криниці” й “Ікар на метеликових крилах”. Уже сам факт друку творів за кордоном в СРСР сприймали як вияв ворожості до режиму. Але світ відкрив неповторного українського поета Василя Голобородька. Він став цікавий закордонному читачеві. Вдумайтесь тільки в назву антології світової поезії, надрукованої 1983 р. в Югославії, – “Від Рабіндраната Тагора до Василя Голобородька”. І лише в 1988 р., коли в СРСР почали пробиватися паростки демократичних змін, в Україні з’явилася друком перша збірка “Зелен день”. За наступні дві збірки “Ікар на метеликових крилах” (1990 р.) та “Калина об Різдві” (1992 р.) В. Голобородька було відзначено Національною премією імені Тараса Шевченка (1994 р.).

Твори письменника перекладено на 15 мов світу. Він один із тих поетів, через творчість якого світ пізнає душу України.

Сам поет про свою творчість говорить: “…процес народження вірша схований для мене, я не знаю, чому зупиняюся душею саме на цих виразах… Моє слово не вогнисте, в моїй поезії – метелики, бджоли. Але я засвідчую перед світом, Богом і людьми: тут Україна, і ви українці”. В останні роки Василь Голобородько опублікував також кілька розвідок на теми українського фольклору, зокрема “Міфопоетична трансформація українського обряду сватання в українських народних казках” та інші. 2010 р. вийшла збірка дитячих поезій “Віршів повна рукавичка”.

1 ЦК комсомолу – центральний комітет – центральний орган керівництва молодіжною організацією комсомол.

ЗАПИТАННЯ ТА ЗАВДАННЯ

1. На прикладі біографії Василя Голобородька прокоментуйте його слова “Мене підстрелили на злеті”.

2. Російський письменник Ф. Сологуб писав: “Якщо важко почувати себе зайвим у чужій стороні, то в багато разів важче людині… почувати себе зайвим у себе вдома, в країні, миліше од якої помає в цілому світі” Як ця думка стосується біографії В. Голобородька?

3. За тлумачним словником з’ясуйте лексичне значення слова стоїк. Чи можете ви ним охарактеризувати поета? Кого з українських митців минулого та сучасності ви вважаєте стоїками? Свою думку обгрунтуйте.

4. В. Голобородько дає чимало інтерв’ю журналістам. Прочитайте в мережі Інтернет одне-два з них і підготуйте матеріали проте, як живеться письменнику в незалежній Україні, його мистецькі захоплення і творчі плани. Виголосьте повідомлення на уроці.

Вірш “З дитинства: дощ” увійшов до першої надрукованої збірки В. Голобородька “Зелен день”. У ньому, наче на акварелі, відтворено одну життєву миттєвість іде дощ. Але це не прості потоки води.

Дощ у вірші персоніфікований – він “уплітає” у свої пасма ліричного героя, дорогу, хату, дерево, річку, череду корів. І все навколо завмерло й благодатно підкоряється його владі, адже він ЗЕЛЕНИЙ! Він – колір трави й листя, символ життя.

Для твору властиве поєднання епічного й ліричного начал. Композиційним центром поезії є образ-переживання ліричного героя, викликаний явищем природи. Ліричний герой – хлопчик, який відчуває себе єдиним цілим зі світом.

Віктор Микитенко. Іде дощ




1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (1 votes, average: 5.00 out of 5)

ВАСИЛЬ ГОЛОБОРОДЬКО Народився 1945 р. – Тепло поетичного слова Василя Голобородька – Світло української поезії