Василь ГОЛОБОРОДЬКО (нар. 1945 р.) – СВІТ УКРАЇНСЬКОЇ ПОЕЗІЇ
Василь Іванович Голобородько народився 7 квітня 1945 року в селі Адріанополі Перевальського району Луганської області. Дід та баба майбутнього поета були розкуркулені й вислані до Сибіру ще перед Другою світовою війною. Батьки працювали в колгоспі. Після війни село відновлювало свою генетичну пам’ять хіба що у звичаях та обрядах – навіть замилування українською мовою вже вважалося ознакою неблагонадійності й націоналізму.
Василь Голобородько закінчив сім класів у рідному селі. Потім учився в школі за кілька кілометрів від дому в шахтарському селищі, але дорога туди й назад забирала багато часу й сил, тож завершував навчання в Лисичанській школі-інтернаті. При районній газеті діяло літературне об’єднання, засідання якого Василь – старшокласник активно відвідував. Перша його публікація з’явилася на сторінках саме лисичанської газети. Згодом були добірки в луганській та київській періодиці, журналі “Дніпро”, колективних збірниках поезій.
Після закінчення школи Василь рік працював шахтарем і готувався до вступних іспитів; 1964 року став студентом філологічного факультету Київського державного університету імені Тараса Шевченка. Прийшов до вищого навчального закладу з кількома зошитами власних записів фольклору, який збирав із п’ятнадцяти років. У цей час у Спілці письменників України часто відбувалися обговорення творів молодих авторів, і Василя Голобородька виокремив як надзвичайно талановиту особистість Андрій Малишко, який головував на засіданнях початківців. Під час навчання в університеті молодий поет опублікував кілька добірок поезій у журналах і газетах, підготував рукопис першої поетичної збірки, до якої Іван Дзюба написав передмову “У дивосвіті рідної хати”.
Перебуваючи під враженням від фільму “Тіні забутих предків” за мотивами повісті Михайла Коцюбинського й від яскравої особистості режисера цієї стрічки Сергія Параджанова1, Василь Голобородько захоплювався поетичним українським кіно, сам мріяв стати режисером.
1 Сергій Параджанов (1924-1990) – видатний кінорежисер, вірменин за національністю, який на весь світ прославив український кінематограф фільмом “Тіні забутих предків”.
“Перші вірші вісімнадцятилітнього хлопця, друковані минулого року, сподобалися багатьом читачам… У сучасній поезії, зокрема молодій, Василь Голобородько – явище осібне й несподіване. Йому нібито невластива та масштабність, до якої небезуспішно прагнуть сучасні молоді поети; він не поривається у космос і в “термоядерні” світові клопоти. Натомість у Голобородька ніби оживає світ прадавніх анімалістичних уявлень про природу; світ нашого далекого “наївного” предка або довірливої дитини, заселений дивними істотами, наповнений чарівними звуками, й кольорами, й пригодами; світ української народної, язичницької ще, демонології, казки, загадки, думи…”
(Іван Дзюба)
Коли Володимир Денисенко в театральному інституті набрав режисерську групу й не виявив жодного студента, який би володів українською мовою бездоганно, С. Параджанов порекомендував Василя Голобородька. Здавалося, заповітна мрія близька до здійснення! Але на практиці виявилося, що режисерів готували за скороченою навчальною програмою, що не створювало жодних умов для розвитку творчих здібностей, тож митець утратив бажання продовжувати навчання.
Повернутися в Київський університет виявилося неможливим: Голобородько не взяв участь у трудовому студентському загоні, а це розцінювалося як значно більший гріх, аніж навіть “провалена” сесія, тому в 1965 році юнака відрахували без жодних зволікань.
Пізніше Василеві Голобородьку вдалося продовжити навчання в Донецькому університеті, звідки 1967 року його за наказом ректора грубо вигнали, мотивуючи тим, що патріотично свідомий юнак заслужив такого покарання “за дії, не сумісні зі званням радянського студента”. Власне, провина полягала в тому, що Василь Голобородько давав читати своїм однокурсникам статтю Івана Дзюби “Інтернаціоналізм чи русифікація?”, яку влада розцінювала як націоналістичну й антирадянську.
Закономірно, що й покарання солдатською муштрою не забарилося: з 1968 до 1970 року поет служив у будівельних військах на Далекому Сході.
Перша поетична збірка Василя Голобородька, вихід якої друком у видавництві “Молодь” переносили з одного року на інший, так і не побачила світу. Розпочалися двадцять років замовчування й офіційного невизнання поета. За цих обставин Василь Голобородько ще глибше усвідомлював, що винищення цвіту української інтелігенції репресивною системою не припинилося навіть після смерті Сталіна:
…Кулі, що їх випустив кат, приставляючи наган до потилиці засудженим у 34-му році, натискаючи – аж палець білів – на курок цілодобово, летять ще й досі і влучають нам у обличчя.
У 1970 році в США видавництво “Смолоскип” оприлюднило збірку віршів поета “Летюче віконце”, а в 1983 році в Бєлграді вийшла антологія1 світової поезії ХХ століття, у якій, до слова, – єдиному з українських поетів – Василеві Івановичу відведено чільне місце вже самою назвою цієї книги – “Від бенгальця Рабіндраната Тагора2До українця Василя Голобородька”. Закордонні публікації дуже розгнівили радянську цензуру: тепер поет не міг сподіватися не лише збірки, а й кількох віршів у газеті. Мусив проживати в рідному селі. Щоб матеріально забезпечити сім’ю, працював електриком, тримав корову, садив картоплю. Через негативне ставлення до поета місцевих чиновників сім’я ледве зводила кінці з кінцями. У іншого давно б здали нерви, перестав би писати вірші, перетворився б на одного з багатьох зламаних системою. Та Василь Голобородько в найтяжчих умовах не зраджував свого таланту.
Лише 1988 року в Україні побачила світ збірка поезій “Зелен день”, за яку поета було відзначено літературною премією імені Василя Симоненка. Після виходу цієї книжки Василя Голобородька офіційно прийняли до Спілки письменників України. У 1990 році вийшла друком збірка “Ікар на метеликових крилах”, а через два роки – “Калина об Різдві”. За ці книги в 1994 році їхній автор був удостоєний Шевченківської премії.
У 1999 році вийшла поетична книжка Голобородька “Слова у вишиваних сорочках”, у 2002 – збірки “Українські птахи в українському краєвиді”, “Посівальник”. У 2004 році побачила світ збірка віршів із іронічною назвою “Дохла кішка”, у 2005 – “Ми йдемо”. Тоді ж Василь Іванович узявся писати дослідження з фольклору. Талант поета міцнів і яскравів, викристалізовувалося поетичне слово, Василь Голобородько став унікальним майстром верлібру.
Проте писати цим віршем надзвичайно складно, адже верлібр потребує глибокого змісту й своєрідного веселкового “переливання” смислів. Тільки поети від Бога, для яких верлібр – не розвага, не забавка, а єдиний спосіб вираження власного світобачення, володіють верлібром артистично.
Книга “Білі кімнатні рослини” вийшла 2013 року й засвідчила, що поетична творчість Василя Голобородька виражає його стійку громадянську позицію. Ліричний герой цієї збірки – свідомий українець, якому боляче й гірко за свій народ, за приспану роками бездержавності самоідентифікацію1 земляків. Талановитий митець ще десять років тому передчував події, які відбуваються на Донбасі зараз, й застерігав Україну від величезної трагедії. Нині поет проживає в будинку творчості “Ірпінь” під Києвом і мріє про мирне небо над своїм рідним Донбасом.
1 Антологія – збірник найкращих творів різних авторів.
2 Рабіндранат Тагор (1861-1941) – видатний індійський письменник і філософ, який творив бенгальською мовою.
Василь Голобородько. Фото: Іван Любиш-Кірдей (2014)
Діалог із текстом
1. Що ви довідалися про дитинство та юність Василя Голобородька?
2. З якої причини поета відраховували з університету?
3. Які поетичні збірки написав Василь Голобородько?
4. Що ви можете сказати про Голобородькове захоплення фольклором?
5. Яких випробувань долі зазнав поет?
6. Як про творчість Василя Голобородька відгукувся Іван Дзюба?
7. Які вірші називаються верлібрами? Назвіть основні ознаки верлібра.
8. Хто ще з українських поетів писав чи пише верлібри? Чим ці поезії вам сподобалися й чому?
(2 votes, average: 5.00 out of 5)