Василь ГЕРАСИМ’ЮК (нар. 1956 р.) – ІЗ СУЧАСНОЇ УКРАЇНСЬКОЇ ПОЕЗІЇ (кінець ХХ – початок ХХІ століття)
Василь Дмитрович Герасим’юк народився 18 серпня 1956 року в місті Караганді в Казахстані, де відбували заслання його батьки. Дідуся по материнській лінії Василя, чотового1УПА, й дядька Михайла, рідного татового брата, який пізніше стане хрещеним батьком майбутнього поета, сталінські посіпаки запроторили в концтабори. У чужому краю батько, Дмитро Іванович, який влаштувався водієм, і мати, Марія Василівна, яка тяжко працювала на цементному заводі, мріяли про повернення в рідну Гуцульщину, яка батькам Василя здалеку здавалася раєм на землі. На чужині галичанам жилося тяжко, бо умови існування були просто нестерпними. У поезії “Сімейна хроніка. Початок” поетові вдалося передати незламність духу багатьох українських родин, що опинилися на засланні навіть з немовлятами:
1 Чотовий – командир взводу.
Хіба не вигідно
Дві давні гуцульські родини
(трохи в неповному складі)
Поселити
На одних двоповерхових нарах
У бараці в Караганді? –
Холодна зима сорок сьомого
Буде для них теплішою.
Хоч за ними залишено
Єдине право – на тиф,
Зате мудро враховано психологію:
У горах теж так живуть –
На горі і на долині…
Одне слово, жити можна,
Тільки б дитя на горі
Не замерзало уві сні,
Бо остання грудка захованого цукру
Розмокне на долині.
“Довічне поселення”, як кара за націоналізм і збройне обстоювання інтересів самостійної України, було скасоване тільки після смерті Сталіна. Спочатку додому відпустили діда, потім дядька, а вже після них молода сім’я з двомісячною дитиною на руках рушила до рідної Прокурави, що на Косівщині. Краса навколишнього світу, дивовижні гуцульські легенди й вірування ставали підвалинами світогляду майбутнього поета. Шкільні роки, які минули в рідному селі й у столиці Гуцульщини – місті Коломиї, лише увиразнили вічні мелодії гір, які пізніше заговорили з поетом мовою дивовижних віршів. Уже найперші його поезії, опубліковані в районній Косівській газеті, за філософським осмисленням видавалися творами зрілого автора.
У 1978 році Василь Герасим’юк закінчив філологічний факультет Київського університету імені Тараса Шевченка. Працював редактором у видавництвах “Молодь” і “Дніпро”, ведучим надзвичайно цікавих програм редакції літератури Національної радіокомпанії України, ведучим програми “Діалог” на телеканалі “Культура”, редактором журналу “Світовид”, довгі роки був незмінним головою журі Міжнародного конкурсу молодих літераторів “Гранослов”.
Уже збіркою “Смереки” (1982), до якої від початку своєї творчості Василь Герасим’юк йшов десять років, заявив про себе як цілком сформований самобутній поет. З його віршів Гуцульщина поставала вічною у своїй красі й нескореності Україною. Магія вірувань і звичаїв гуцулів зачаровувала, утаємничувала, заворожувала елементами прекрасного й вічного. Навіть назви населених пунктів, гір та урочищ для людини, яка ніколи не бувала в Карпатах, звучали казково. Герасим’юкові Карпати – це суцільні почуття, відчуття й емоції, а ліричний герой цього поета – сучасний інтелектуал із душею опришка й унікальною пам’яттю найкращих представників свого роду. Тож письменнику, нині киянинові, й досі важко позбутися прапрадідівських уявлень про те, що гравітаційний центр світу – таки в Карпатах:
Космач іноді видається мені
Древнішим від Києва…
Коли вже визнаного поета кореспондент “Літературної України” запитав, чому ж він вибрав із усіх мелодій “мотив отав у Космачі”, Василь Герасим’юк відповів: “Космач – одне з найгарніших сіл України, де збережені ще дохристиянські традиції”.
А космацька писанка й космацький узір на вишивках, на думку поета, – це непроминальний століттями “символ непокори й гідності”. Сучасний літературознавець Вікторія Копиця зазначила, що Василь Герасим’юк “ревно боронить від зникнення. первісно-буттєвий світ карпатського краю, виплеканий ним з дитячих літ”.
Василь Герасим’юк на поетичному вечорі Віктора Неборака. Фото Ірини Троскот (2010)
Водночас поет не може забути, що й у найвіддаленіших гірських селах більшовицька влада по собі залишала тільки кривди й здирства:
Якщо колгосп імені Лесі Українки
Платив твоїй матері
Півтора карбованця на місяць,
Якщо із твоєї дідівщини
Брали щороку
Найбільшу копицю сіна,
Якщо ти, початкуючий поет,
Зі своїми вівцями пас кілька колгоспних..,
Ти повинен дізнатися:
Скільки коштує відпускна,
Чим і як за неї заплачено
І коли врешті-решт закінчиться виплата.
Ще в радянські часи поетові боліло, що спокушені прибутковим заробітчанством народні умільці марнували свої таланти, стараючись виготовити якнайбільше сувенірів, які через такий поспіх, звісно, зі справжнім мистецтвом не мали нічого спільного:
Я напишу такі вірші, від яких всохнуть руки гуцулові, якщо він робитиме 50 сувенірів щодня.
Василь Герасим’юк – автор поетичних збірок “Смереки” (1982), “Потоки” (1986), “Космацький узір” (1989), “Діти трепети” (1991), “Осінні пси Карпат” (1999), “Серпень за старим стилем” (2000), “Поет у повітрі” (2002), “Була така земля” (2003), “Папороть” (2006), “Смертні в музиці” (2007), “Кров і легіт” (2014). Кожна з цих книг ставала подією в українській літературі. Поет удостоєний багатьох літературних нагород: премії “Благовіст” (1993), премії імені Павла Тичини (1998), премії “Князь роси” імені Тараса Мельничука (2006), премій імені Леоніда Вишеславського “Планета поета” (2012), імені Володимира Свідзинського (2002), міжнародної премії “Корона Карпат” (2004). За збірку “Поет у повітрі” у 2003 році Василь Герасим’юк був нагороджений Національною премією імені Тараса Шевченка.
Василь Герасим’юк (2011)
(2 votes, average: 5.00 out of 5)