ВАСИЛЬ ГОЛОБОРОДЬКО
(Народився 1945 року)
Моє слово не вогнисте, в моїй поезії – метелики, бджоли. Але я засвідчую перед світом. Богом і людьми: тут Україна, і ви – українці.
Василь Голобородько
“Надія української літератури”
Якщо доля колись закине вас до Мельбурна або Вашингтона, Ріо-де-Жанейро або до Торонто, то в найбільших місцевих бібліотеках ви обов’язково знайдете книги Василя Голобородька. Навіть українською, не лише в перекладах. Бо його поезія – це життя, в якому душа та настрій народу зринають з високостей вічності. Бо це є справжня Поезія, а не просте віршотворення.
Поет народився в селищі Андріанопіль на Луганщині у селянській родині. Його з дитин-ства хвилювало те, на що, можливо, решта й не звертала уваги. Можливо, це й зумовило такий довгий шлях через роки мовчання до свого читача.
Уявіть собі, наскільки чесною і безкомпромісною людиною є Василь Голобородько, що навіть вищу освіту зміг завершити лише у 2001 році! Бо ніколи не кривив душею, а тому його з деяких вищих навчальних закладів виключали, з деяких він ішов сам. Виступав у студентські роки проти насадження російської мови в Україні, проти брутального ставлення до національної культури.
Поетові небайдуже все у рідній країні. Його окрилена душа найперше відгукується на красу пташиного лету. Він написав навіть книжку – “Українські птахи в українському краєвиді”. До кожного вірша про того чи того птаха він добирає прислів’я, приказки, загадки. Сам поет про це говорить так: “Побачивши якось птаха, про якого не знаємо навіть назви, ми тільки одне зауважуємо, на рівні безпосереднього спостереження, притаманного не лише людям: це – птах, але знаючи усе багатство назв птаха, загадку про нього, прислів’я і приказки, повір’я і прикмети, заклички і замовляння, пов’язані з птахом, ми привносимо все це птахові, олюднюємо його, а бачачи птаха в краєвиді, тим самим олюднюємо і дикий, порожній, без людської присутності краєвид”.
Двадцять довгих років мовчав Василь Голобородько. Але зараз його ім’я у європейському духовному просторі стоїть поряд з іменами Волта Вітмена і Шарля Бодлера, Поля Верлена і Артюра Рембо. Василь Голобородько – лауреат премії ім. Василя Симоненка та Державної премії імені Т. Г. Шевченка, член Спілки письменників України. А ще поет має ступінь магістра за дослідження українських казок. Він є представником “київської школи поетів”, за визначенням літературознавців – найцікавішого і найбільш глибокого літературного явища кінця XX століття. І це правда, бо той, хто прочитає бодай декілька рядків, написаних Василем Голобородьком, завжди повертатиметься до його книг, бо в них – відповідь на поетове запитання до себе і до нас: “Чому ми такі стали сьогодні?”
“Слова у вишиваних сорочках”
Кожен справжній поет, який народжується на нашій землі й промовляє до людей мовою матері та свого народу, стає на захист цієї мови. Адже її історія – то історія боротьби українців за свою незалежність. Поки ця дана від Бога музика звучить у наших душах, до того часу ми маємо право зватися нацією. Саме про це поезія Василя Голобородька, про те, що мова – щось коштовне і незбагненне, набагато глибше і значущіше, ніж ті слова, що її складають. Короткими рядками, у яких відсутні будь-які художні засоби, поетичні “красивості”, Василь Голобородько спромігся сказати головне: мова – це душа кожного з нас, наше єство, наша гордість, наше минуле й майбутнє. Ви звернули увагу, що поезія особлива і за своєю формою? Це вільний вірш, точніше – верлібр, про який прочитаєте у своєму літературознавчому словничку. Проте вслухайтесь у його мелодію: він вільний не лише за зовнішнім виглядом. Він вільний за своєю внутрішньою розкутістю, духовним летом, органічністю поетового мислення.
Поет нічого не нав’язує, не повчає і не застерігає. Він увесь час ніби повертається до спокійної, чимось перерваної розмови, якій, сподіваємось, ще довго не буде кінця…
(2 votes, average: 3.50 out of 5)