Процес стомлення м’язів
Втома – тимчасове зниження працездатності організму, що наступає в результаті роботи і зникаюче після відпочинку. Зниження працездатності ізольованою м’язи зумовлено двома причинами. По-перше, під час скорочення у м’язі накопичуються продукти обміну речовин (фосфорна і молочна кислоти та ін.), Які гнітюче діють на працездатність м’язових волокон. По-друге, при тривалій роботі поступово виснажуються енергетичні запаси: зменшується кількість глікогену, внаслідок чого порушуються процеси ресинтезу АТФ і креатинфосфату, необхідних для скорочення м’язів.
У природних умовах стомлення рухового апарату людини при тривалій роботі розвивається більш складно і залежить від великої кількості факторів. По-перше, в організмі м’яз постійно омивається кров’ю і тому отримує з нею поживні речовини (амінокислоти, глюкозу) і звільняється від продуктів обміну. По-друге, стомлення в цілому організмі залежить не тільки від процесів в самих м’язах, але і від процесів в нервовій системі, що бере участь в управлінні руховою діяльністю. Таким чином, стомлення розвивається насамперед у нервових центрах. І. М. Сєченов (1903) показав, що відновлення працездатності відбувається швидше при зміні виду діяльності. Такий відпочинок був названий активним.
Постійна робота м’язів сприяє збільшенню маси м’язової тканини, що називається робочою гіпертрофією м’язів. В основі цього явища лежить збільшення маси цитоплазми м’язових волокон і числа містяться в них міофібрил, що призводить до збільшення діаметра кожного волокна. При цьому в м’язі активується синтез нуклеїнових кислот і білків і підвищується вміст АТФ і глікогену. В результаті сила і швидкість скорочення гіпертрофованої м’язи зростають. Збільшення числа міофібрил при гіпертрофії сприяє статична робота, що вимагає великої напруги. Динамічна м’язова робота, вироблена без особливих зусиль, не викликає гіпертрофії м’яза. У тренованих людей мускулатура може досягати 50% маси тіла замість 30-40% в нормі.
Процес, протилежний гіпертрофії, називається атрофією м’язів від бездіяльності. Атрофія розвивається в тих випадках, коли м’яз довго не здійснює роботи. Це спостерігається при накладенні гіпсу на кінцівку, довгому перебуванні хворого в ліжку, перерезке сухожилля. При атрофії діаметр м’язових волокон і вміст у них скоротливих білків, глікогену, АТФ та інших важливих для скорочувальної діяльності речовин зменшуються. Після відновлення роботи м’язи атрофія поступово зникає. Чим молодша дитина, тим швидше він стомлюється. Це пов’язано з особливостями розвитку центральної нервової системи, так як сама м’яз може скорочуватися без стомлення досить тривалий час. У грудному віці стомлення настає через 1,5-2 години після початку неспання. Воно може розвиватися і при нерухомості, тривалому гальмуванні рухів. Найбільша ефективність відпочинку для відновлення м’язової працездатності відзначається в 7-9 років, вона різко зменшується до 13-15 років і знову підвищується до 16-18 років. З віком організм дитини по-різному пристосовується до фізичних навантажень на тлі наростаючого стомлення. У хлопчиків в 17 років витривалість в 2 рази вище, ніж в 7 років. Найбільший приріст витривалості відзначається в 7-10 років. У 16-19 років витривалість підлітків досягає 85% величини цього показника у дорослих. Максимум витривалості має місце в 20- 29 років, потім вона поступово знижується і в 70 років складає всього 25% від максимального рівня. У дітей відзначається уповільнений розвиток координації рухів, що пояснюється непропорційним зростанням кісток і м’язів. По досягненні 15 років разом з розвитком нервової системи та м’язів у підлітків нормалізується координація рухів. Рухи стають більш точними, створюються робочі рухові навички.
(2 votes, average: 2.50 out of 5)