Літературний процес 60 – 90-х років XX ст
Літературний процес 60 – 90-х років XX ст.
Період 50 – 80-х років XX ст. характеризувався відсутністю відповідної міри вільного розвитку української літератури, митці змушені були знову боротися з несприятливими обставинами. В історії він отримав назву “відлига” (“хрущовська відлига”).
З 1956 р. суспільством винесено вирок сталінському режиму, були звільнені з таборів невинно засуджені. У літературу повертаються імена деяких майстрів “Розстріляного відродження” – Миколи Куліша, Григорія Косинки, Валер’яна Підмогильного, Євгена Плужника, Миколи Зерова та ін., але залишається забороненою творчість Володимира Винниченка, Миколи Хвильового.
Післясталінський період породив ілюзії і сподівання на нове духовне відродження української культури. Свідомість української (а була вона радянською) людини поступово наповнювалася відчуттям оновлення українського духу.
Починається рух “шістдесятництва” – унікальне мистецьке і громадсько-політичне явище в Україні середини XX ст., що викликало хвилю соціальної активності суспільства і обумовило появу і взаємовплив у національній культурі нових художніх явищ, напрямів і стилів, розширення кола тем, поглиблення і загострення проблематики та мистецького пошуку в літературі.
Рух “шістдесятників” у літературі
“Шістдесятництво” – соціокультурний (літературно-мистецький, громадсько-політичний, світоглядно-філософський) рух опору, започаткований у 60-х роках XX ст.; Друге українське Відродження XX ст., регенерація національної еліти, винищеної сталінською репресивною машиною у 30-ті роки; духовна революція проти тоталітаризму.
“Шістдесятники” – покоління творчої молоді початку 60-х років XX ст., сформоване в період тимчасової лібералізації суспільного життя в СРСР у 1956 – 1964 рр.
Представники “шістдесятництва”:
– поети: Дмитро Павличко, Ліна Костенко, Василь Симоненко, Іван Драч, Микола Вінграновський, Борис Олійник, Василь Стус, Ігор Калинець та ін.;
– прозаїки: Григір Тютюнник, Євген Гуцало, Володимир Дрозд, Валерій Шевчук, Роман Іваничук, Роман Федорів та ін.
Світоглядні засади “шістдесятників”:
– лібералізм (культ свободи в усіх її виявах: свободи совісті, особистості, нації, духу);
– гуманізм та антропоцентризм (культ людської особистості центру Всесвіту);
– духовний демократизм (культ простої, звичайної людини-трудівника);
– духовний аристократизм (культ видатної творчої особистості);
– моралізм та етичний максималізм (культ моральності як абсолютного мірила людських вчинків);
– активний патріотизм (любов до Батьківщини й рідного народу, національна самосвідомість);
– культурництво (відстоювання справжньої, високомайстерної культуротворчості) та ін.
Але процес національно-культурного відродження швидко увійшов у конфлікт з процесом прискореної русифікації, стирання національних відмінностей, що мало призвести до формування радянської культури з акцентом на російській мові. Виникали протести з боку українських митців, але їхні виступи каралися (заарештовані Сергій Параджанов, Іван Світличний, В’ячеслав Чорновіл, Василь Стус, Опанас Заливаха, Ігор Калинець, Євген Сверстюк, Юрій Бадзьо та ін.; загинули за невизначених обставин композитор Володимир Івасюк, художниця Алла Горська).
У 70-ті роки XX ст. українська література розвивалася під наглядом цензури. Піддаються осуду твори Олеся Гончара, Григора Тютюнника, Романа Іваничука, Валерія Шевчука, Євгена Гуцала, Володимира Дрозда, Олеся Бердника та ін. Складнощі виникали з друком. У філософії, живописі, театрі, кіномистецтві, літературі простежувалася тенденція боротьби з буржуазною ідеологією. На противагу ідеологізації простежувалася тенденція до неординарного, нового. У 80-х роках у певній мірі послабився тиск на літературний процес. Завдяки цьому з’явилися твори Василя Симоненка, Ліни Костенко, Валерія Шевчука, Юрія Щербака та ін.
(1 votes, average: 5.00 out of 5)