Основні етапи розвитку тваринного світу на Землі
Розвиток уявлень про історичний розвиток тваринного світу. Здавна люди намагалися зрозуміти, як з’явилося на Землі існуючу різноманітність рослин і тварин. Поступово в науці накопичувалися факти, що свідчать про те, що живі організми на Землі змінювалися і змінюються в процесі свого розвитку (рис. 389-395).
При розкопках в різних пластах земної кори знаходили скам’янілих тварин, кістки й цілі скелети тварин, сильно відрізнялися від існуючих. Вивчаючи останки вимерлих тварин, вчені палеонтологи (лат. “Палеос” – стародавній) виявляли, що деякі види поєднували у своїй будові ознаки тварин різних систематичних груп, займали проміжне положення між ними. Наприклад, стегоцефали мали ряд добре виражених ознак риб і земноводних, зверозубие ящери мали ознаки плазунів і ссавців. З плином часу палеонтологи виявили багато проміжних, або перехідних, форм, що свідчать про спорідненість тварин, ознаки яких вони поєднували.
Про історичне зміні тваринного світу говорили і факти порівняльної морфології (від грец. “Морфе” – форма). При порівнянні тварин різних систематичних груп виявлявся загальний план будови. Виявилося, що у риб, земноводних, плазунів та інших хребетних тварин скелет складається з черепа, хребта, поясів кінцівок, травна система – з рота, глотки, стравоходу, шлунка і кишечника; нервова система – з головного і спинного мозку і відходять від них нервів. Ці та інші ознаки подібності можна пояснити тільки спорідненістю всіх хребетних між собою і походженням від спільних предків.
Наука про зародковий розвиток тварин – ембріологія (від грец. “Ембріо” – зародок) – виявила разючу подібність хребетних на ранніх стадіях розвитку зародків. Наприклад, навіть зародки звірів мають на ранній стадії розвитку зачатки зябрових щілин, як у зародків риб.
На основі фактів палеонтології, порівняльної морфології, ембріології та інших наук вчені запропонували різні гіпотези історичного розвитку тваринного світу, або еволюції, тварин. Більшість вчених стверджувало, що еволюція носить поступальний характер, від нижчих форм до вищих. Разом з тим довго залишалося неясним, чому в один і той же час існують тварини низькоорганізовані (гідри, черв’яки) і високоорганізовані (птахи, ссавці). Відповідь на це питання дав англійський учений Ч. Дарвін (XIX ст.), Обгрунтував теорію еволюції органічного світу. Він пояснив, що в боротьбі за існування виживали не тільки складні за будовою тварини, але і примітивні, якщо у них виникали і розвивалися надійні пристосування до середовища проживання.
Розвиток тваринного світу від одноклітинних до нижчих багатоклітинних. Першими тваринами на Землі були древні одноклітинні, від яких відбулися сучасні саркожгутіковие, інфузорії, споровики та інші. Найбільш складну будову з нині живих одноклітинних мають багатоядерні інфузорії і колоніальні жгутикові (рис. 391). Від стародавніх колоніальних джгутикових з твариною типом харчування відбулися стародавні багатоклітинні тварини, тіло яких складалося з двох груп клітин: джгутикових (зовнішніх) і травних (внутрішніх).
Освіта перших багатоклітинних тварин було великою подією в історії розвитку тваринного світу. Багатоклітинні тварини отримали великі переваги перед одноклітинними: у них відбувся поділ клітин по виконуваних функцій, ускладнення будови тіла, збільшення розмірів, розвиток здатності до регенерації пошкоджених і втрачених частин тіла.
Розвиток тварин від нижчих багатоклітинних до вищих багатоклітинних. Від перших багатоклітинних відбулися двуслойние тварини з кишковою порожниною і радіальної симетрією – кишковопорожнинні. Доказом цього служить розвиток багатьох кишковопорожнинних зі стадією личинки, покритої жгутиковими клітинами і має рихло розташовані клітини всередині, які в подальшому стають травними.
Подальший розвиток тваринного світу пов’язане з появою від стародавніх двухшарових тварин древніх первинних черв’яків з тілом, утвореним з трьох зародкових листків і двосторонньою симетрією.
Перші тришарові тварини, ймовірно, були схожі на самих примітивних плоских хробаків – беськишечних планарий. Їх тіло зовні було покрито шаром війкових клітин, а всередині мало травні і проміжні клітини, що розвинулися з середнього зародкового шару. У процесі історичного розвитку тришарові тварини придбали прогресивні особливості будови: м’язову систему і основну тканину, або паренхіму, з середнього зародкового листка. Поява мускулатури забезпечило більш швидке і досконале пересування тварин, а завдяки паренхімі сформувалася внутрішнє середовище організму, що забезпечує більш досконалий обмін речовин. До таких більш складним тришаровим тварин ставляться плоскі і круглі черви. У круглих хробаків утворилася первинна порожнина тіла в результаті часткового руйнування паренхіми. Це була перша транспортна система тварин.
Наступний етап в історичному розвитку тваринного світу пов’язаний з появою тришарових тварин, що мають вторинну порожнину тіла, в якій розташовуються внутрішні органи. Ця порожнина тіла має власну стінку з одного шару клітин із залишків первинної порожнини тіла. У вториннопорожнинних тварин утворилася кровоносна система. Таким чином, у вториннопорожнинних тварин виникли дві транспортні системи: вторинна порожнина тіла і кровоносна система. Остання стала виконувати в основному функцію перенесення кисню і вуглекислого газу по організму.
У вториннопорожнинних тварин сформувалися більш досконалі органи виділення і складна нервова система.
Від примітивних вториннопорожнинних тварин відбулися кільчасті черви і молюски, а від кільчастих хробаків – членистоногі. Цю групу типів вториннопорожнинних тварин називають первичноротих, так як у них рот утворюється з первинного рота зародка. Від примітивних тришарових порожнинних тварин веде свій початок і група типів вторичноротих тварин, до яких належить і тип Хордові.
Розвиток тварин від нижчих хордових до вищих хордових. Хордові ставляться до вториннопорожнинних тваринам із вторинним ротом. Це означає, що рот дорослих хордових виникає не через рота зародка, а утворюється заново вдруге і на іншому кінці тіла. Це свідчить про те, що Вториннороті утворюють самостійну групу типів, значно відрізняється від первичноротих.
Крім хордових, до вторичноротим відносяться такі примітивні типи тварин, як голкошкірі (морські зірки і ін.) І напівхордові, нерідко червоподібної форми. Спорідненість хордових з цими тваринами підтверджує гіпотезу їх походження від червоподібних предків. Хордові тварини придбали в ході історичного розвитку внутрішній скелет, нервову трубку, досконалу мускулатуру, більш досконалу кровоносну і видільну системи.
Найпримітивніші стародавні хордові, схожі на сучасних ланцетників, дали початок рибам. Одна з цих груп хордових тварин – стародавні риби (близькі до кистеперим) – дали початок наземним хребетним тваринам – стародавнім земноводним, а вони – стародавнім гадів. Стародавні плазуни широко розселилися на Землі. Від них надалі відбулися стародавні ссавці і птахи.
У процесі історичного розвитку хребетних тварин удосконалювалися всі їхні системи органів. Здійснювався перехід від двокамерного серця і одного кола кровообігу (у риб) до трикамерним (у земноводних і плазунів) і Чотирикамерне (у птахів і ссавців) і двом колам кровообігу. Примітивні крупноячеистой легкі перетворювалися в легені з великою дихальної поверхнею. Ускладнювалися органи руху, нервова система, пристосування до розмноження на суші.
Підвищення рівня обміну речовин у птахів і ссавців призвело до теплокровности. Більш досконала терморегуляція та інші пристосування дали можливість птахам і ссавцям широко поширитися по Землі.
Історичний розвиток тваринного світу призвело до появи найбільш високорозвинених хребетних – мавп; одна з їх гілок дала початок людині.
(2 votes, average: 4.00 out of 5)