Олександр Пушкін. Лірика (До А. П. Керн, Я вас кохав). Значення творчості О. С. Пушкіна для розвитку російської та світової літератури. Провідні мотиви лірики. Тема кохання і призначення мистецтва у віршах митця

Мета: познайомити учнів з основними етапами життєвого та творчого шляху О. Пушкіна; повторити відомості з теорії літератури; формувати читацькі навички дослідницького характеру, розвивати уміння вільно будувати та висловлювати власні судження; виховувати гуманну та толерантну особистість.

Обладнання: портрети Пушкіна та його близьких, ілюстрації із зображенням Москви, Петербурга, Царського Села XIX ст.

Тип уроку: засвоєння нових знань і формування на їх основі умінь та навичок.

Перебіг уроку

I. Мотивація навчальної діяльності

Учитель. Дивне і чудове ім’я – Пушкін! Чим воно може стати для нас? Ми рідко ставимо собі це запитання. І не тому, що не можемо оцінити Пушкіна, хоча Пушкін є самим утіленням поезії, синонімом високого слова Поет. Просто ми його зовсім не знаємо. Ні як людину, ні як поета… Давайте відкриємо для себе це ім’я. Хоча б тому, що воно вже давно відкрите світу…

II. Оголошення теми і мети уроку.

1. Повідомлення учнів-“біографів” за випереджувальним завданням із доповненням учителя та читанням поетичних творів Сторінки біографії О. Пушкіна

Народження та дитячі роки.

Олександр Сергійович Пушкін народився 6 червня (26 травня за старим стилем) 1799 року в Москві. 27 травня того ж року в метричній книзі церкви Богоявления в Євлахові з’явився такий запис: “У дворі колежського реєстратора Івана Васильовича Скворцова у пожильця його майора Сергія Львовича Пушкіна народився син Олександр, хрещений червня 8 дня, спадкоємець – граф Артемій Іванович Воронцов, кума – мати зазначеного Сергія Пушкіна, удова Ольга Василівна Пушкіна”.

Батько його, Сергій Львович (1771-1848), походив з поміщицької, колись багатої родини. Від маєтків предків (у Ніжегородській губернії) йому лишилось небагато; але і те він витрачав, зовсім не цікавлячись господарством. Служив він у Московському комісаріаті, але службою не клопотався.

У будинку Пушкіна цікавилися літературою, а сам Сергій Львович був прихильником французьких класиків і писав французькі й російські вірші, які, утім, були відомі тільки знайомим і родичам. Мати Пушкіна, Надія Осипівна, уроджена Ганнібал, походила від Ганнібала, петровського “арапа”, якого згодом Пушкін зобразив в романі “Арап Петра Великого”. Вона була визнана першою красунею Петербурга, “з прекрасною зовнішністю креолки”, тому повинна була підтримувати свою “репутацію”, що вимагало її постійної присутності при дворі й участі в усіх світських вечірках столиці. Виховання Пушкіна було безладним. Французи-гувернери, які мінялися, випадкові вчителі не могли мати глибокого впливу на хлопця. Дитинство Пушкін провів у Москві, виїжджаючи на літо в повіт Захарове, у підмосковний маєток бабусі.

Окрім Олександра у Пушкіних були старша дочка Ольга і молодший син Лев, щоправда, батьки не приділяли дітям багато уваги, крім того, Олександр не був улюбленою дитиною. Його брат Лев писав згодом про дитячі роки Олександра: “До одиннадцатилетнего возраста он воспитывался в родительском доме. Страсть к поэзии появилась в нем с первыми понятиями: на восьмом году возраста, умея уже читать и писать, он сочинял на французском языке маленькие комедии и эпиграммы на своих учителей. Вообще, воспитание его мало заключало в себе русского. Он слышал один французский язык. Гувернер был француз, впрочем человек неглупый и образованный; библиотека его отца состояла из одних французских сочинений. Ребенок проводил бессонные ночи и тайком в кабинете отца пожирал книги одну за другою”.

1810 року виник проект створення привілейованого навчального закладу – ліцею в Царському Селі, при палаці Олександра І. Пушкін, маючи впливових знайомих, вирішив віддати туди свого сина Олександра. У червні 1811 року Олександр зі своїм дядьком поїхав до Петербурга і 12 серпня витримав вступний іспит. 19 жовтня було урочисто відкрито ліцей. З цього дня почалося життя ліцеїста Пушкіна.

Царське село.

Ліцей був закритим навчальним закладом, у ньому було всього 30 учнів. Це були діти малозабезпечених дворян, які відзначилися на службі. Узяття 1812 року французами Москви ставило під загрозу безпеку Петербурга. Через великий потік солдатів, що прямували повз Царське Село, у ліцеї запанував ліберальний дух. Почалися плітки про Олександра І і його оточення. а світогляд Пушкіна в той час впливав П. Чаадаєв, який опинився в гусарському полку в Царському Селі і додержувався вельми ліберальних настроїв. Він вів довгі політичні бесіди з Пушкіним і зіграв неабияку роль у формуванні етичних понять Олександра. Згодом Пушкін присвятив Чаадаеву один з перших своїх політичних віршів.

У ліцеї Пушкін займався поезією, особливо французькою, за що й отримав прізвисько “француз”. Серед ліцеїстів проводилися літературні змагання, в яких Пушкін перемагав. З російських поетів Пушкіна приваблювали Батюшков і група письменників, які об’єдналися навколо Карамзіна. З цією групою Пушкін був пов’язаний через дядька, який був вхожий до неї. У будинку Карамзіна, який знаходився в Царському Селі, Олександр познайомився з Жуковським і Вяземським. Улюбленим письменником Пушкіна був Вольтер, саме йому Пущкін зобов’язаний раннім своїм атеїзмом та схильністю до сатири. Термін перебування в ліцеї закінчився влітку 1817 року. 9 червня відбулися випускні іспити, на яких Пушкін читав вірш “Безверие”. Після закінчення ліцею Пушкін отримав призначення в колегію закордонних справ, яка згодом (1832 року) перетворилася на міністерство закордонних справ.

Південне заслання. Кавказ. Пушкін і Україна.

11 травня 1820 року Олександр Сергійович прибув у Чернігівську губернію. Вивчення його маршрутів по Україні дає змогу зрозуміти його враження від кріпацької дійсності, які породили великої сили образ:

Украйна глухо волновалась,

Давно в ней искра разгоралась…

Пушкін добре знав Україну, об’їздив її в семи напрямках, побував у 124 населених пунктах (міста, містечки, села, хутори, оселі на переправах через річки).

Уявімо собі українські міста і села понад сто років тому: Добрянка, Борова, Буровка, Роїще, Чернігів, Горбова, Жуківка, Дрімайлівка, Ніжин, Почекін, Обичів, ліси і болота Чернігівщини.

“Совершенно изобильных урожаев у нас никогда не бывало с 1803 по 1825 г. Недостаток хлеба ощущался безпрерывно в разных местах”, – свідчить тодішній міністр державного майна. Після Обичева Олександр Сергійович в’їздить у Полтавську губернію: Прилуки, Махнівка, Пирятин, Іванівка, Лубни, Сотниківка, Хорол, Семенівка, Жуки, Рублівка, Кременчук. Дорога пересікла Полтавщину по центру.

У Кременчуці поет побачив уже справжній повноводний Дніпро (його він уперше переїздив у Білорусі); у Дніпрі вже почала спадати вода. Повінь того року була велика. Тут же, в Кременчуці, він побачив сліди перебування Катерини, яка була тут 1787 року, і лишила багато лихих згадок про себе надовго. Про Катерину тут згадуємо тому, що через два роки Пушкін напише статтю, повну гніву і сарказму.

Переправившись через Дніпро дерев’яним мостом, Пушкін поїхав Катеринославщиною вже по правому березі річки. Через Верхнєдніпровськ, Романково, Карнауховку і в середині травня прибув на місце заслання до Катеринославу, де застудився і захворів. Необхідно було приступати до примусової служби. У бібліографічній літературі широко відомі епізоди зі спогадів лікаря Рудиковського та листів самого Пушкіна (катання по Дніпру, утікачі в кайданах, хвороба, зустріч з Раєвськими). Та це не вичерпує того, що йому довелось побачити в самому Катеринославі. Ми можемо лиш уявляти на підставі архівних данних, який широкий був повстанський рух селян від Бахмата до Дніпра, на придушення якого царський уряд кидав озброєні батальйони. Ці враження вилилися через два роки в поемі “Братья-разбойники”.

4 червня Олександр Сергійович їде з Раєвськими на Кавказ. Цей маршрут пролягав чудовим степом з могилами. Вони зупинялися на поштових станціях при Рябій могилі, біля Канцерополів, у колонії Неєнбурга. Біля Кічкаса – переправа через Дніпро. Згадки про острів Хортиця є в зошитах поета. Вони зупинялися в Олександрівську (тепер Запоріжжя), Павлівці (Комишувата), Оріхові, Карлівці, селищах Кінські Роздори, Бельмянське, Захар’ївське, Яр Комишуватий (Ксангуш) та в Маріуполі. У першій половині червня тут іще цвіли червоні маки, безмежними хвилями шелестів ковиль. Читаючи поему “Полтава”, бачимо колоритні місця, навіяні поетові степовою частиною України.

Далі починався Північний Кавказ. На кавказьких гарячих водах (нині П’ятигорськ) Пушкін провів два місяці – з 5 червня по 5 серпня 1820 року.

У січні 1821 року Пушкін разом з Давидовими прибув до Києва на ярмарок. Вони гуляли мальовничими дніпровськими кручами, відвідали могили Іскри і Кочубея в Лаврі, побували на горі Щекавиця, де, за Несторовським літописом, поховано князя Олега. Побували вони і на виставах трупи М. Щепкіна та в Зеленому готелі на Печерську.

У Києві Пушкін написав, як це видно з автографів, три поезії: “Морской берег”, “Красавица перед зеркалом” і “Муза”, і знову повернувся до Кам’янки. Тут 23 лютого була закінчена поема “Кавказский пленник”. Узагалі, перебуваючи в Кишинев!, поет частенько приїжджає до Кам’янки, звідки наприкінці квітня 1821 року приблизно на місяць їде в Одесу. Тут у травні 1822 року було на – – писано епілог і посвяту до “Кавказского пленника”. Повернувшись з Одеси, Олександр Сергійович у грудні того ж року подорожує Бессарабією. 1822 року, у листопаді місяці, ще раз їде в Кам’янку тим же шляхом через Новомиргород. Тієї осені він написав там вірш “Адель”. У липні 1823 року Пушкін переїхав на службу до Одеси, де захоплено працює над “Евгением Онегиным” та пише майже 20 відомих нам ліричних віршів і політичних епіграм. Згодом за наказом генерал-губернатора Воронова прямує до Херсона і через 7 днів знову повертається до Одеси, але зі столиці прийшов царський наказ негайно вислати поета в село Михайлівське Псковської губернії. І Олександр Сергійович, видавши розписку про те, що поїде призначеним маршрутом, не заїжджаючи до Києва, 30 липня попрощався з Одесою. До Миколаєва їхав уже знайомою дорогою, а далі повернув на схід. Тут “на бреге синего Днепра” – переправа в Кременчук, а далі – той самий шлях на Хорол, Лубни, Ніжин, Чернігів, яким поет їхав чотири роки тому.

4 серпня 1824 року він залишив Україну. Невеселі 4 роки заслання минули. Невесело було поетові спостерігати вбоге життя людей на лоні чарівної природи, і тому він у поемі “Полтава” для України знаходить такі епітети: “Малоросии печальной” або “Украйна смутно зашумела”. У ті часи в Україні було неспокійно: заколоти військових поселян, повстання від Бахмату до Катеринослава, повстанські загони Кармалюка, розбійник Горкуша на лівобережжі. Пушкін писав: “Я не находил в Малороссии ни одного человека, с которым мне удалось говорить, выгодно к России расположенным-Такая ненависть происходит от нарушенных прав Малороссии, от упадка кредита и промышленности, от возвышенных налогов, которые в Малороссии призвели неимоверную бедность…”

Такою була Україна за часів Пушкіна. Проїхавши країною майже 5 700 кілометрів, побувавши у самому її серці, поет 1828 року написав поему “Полтава”, а 1829 року готує матеріали для написання історії краю: вивчає літературні джерела, збирає архівні матеріали, складає карту України, читає фольклорні збірники, знайомиться з літераторами-українцями. Олександр Сергійович хоче ще раз побувати в Україні вже з власної волі, але тиски Миколи І здавили його, творчі плани обірвалися в поєдинку з кріпосницьким режимом. Український народ пам’ятає великого російського поета, його крилаті фрази стали частиною нашої лексики.

Перегляд відео “Михайлівське”.

“Вільне письмо” на тему “Пушкін”.

ЛК. Про неї говорили різне в століттях минулих й у столітті нинішньому. Хтось – заздрив, хтось – злословив, хтось – намагався опоганити її. А Пушкін начебто відчував, що його щастя не може бути тривалим, тому й просив Брюллова намалювати цей портрет Наталі, щоб залишити образ прекрасної жінки для нащадків… Спокійне обличчя з тонкими рисами, лагідний погляд, ніжність у кожному русі – саме такою вона постає перед нами на портреті, саме такою її бачив видатний поет, що був так закоханий у неї – свою дружину.

О. Брюллов. Портрет Н. М. Гончарової

Запам’‎ятайте! О. С. Пушкін – перший поет європейського рівня, що новою мовою, у нових образах зобразив життя своєї епохи.

Усвідомте, що природжений реаліст за світоглядом, виразник. передових ідей свого часу, друг декабристів, Пушкін був, нарівні із Гоголем, і основоположником критичного реалізму в російській літературі. Реалістичні тенденції Пушкіна були обумовлені культом розуму, тверезістю мислення, позбавленого захмарної мрійливості, розпливчастості емоцій, не стримуваних суворим контролем Розуму.

Учитель. Лірика Пушкіна дуже щира й схожа на поетичний щоденник, у якому автор занотував свої думки й переживання. Вона тісно пов’‎язана з важливими подіями у житті поета. Тематично це найчастіше політична, любовна, громадянська, філософська лірика та лірика дружби.

Перший поетичний шедевр реалістичного періоду творчості Олександра Пушкіна (з 1825 по 1830 рік) – вірш “До А. П. Керн” (“Я пам’‎ятаю мить чудову…”). Перебуваючи влітку 1825 року в селі Михайлівське, Пушкін написав у листі своєму другові: “Я відчуваю, що духовні сили мої досягли повного розвитку і я можу творити”.

Цього ж літа в сусіднє помістя Тригорське, куди поет часто навідувався, приїхала погостювати до тітки Анна Петрівна Керн. Вражений вродою молодої жінки, Пушкін згадав, що шість років тому зустрічав ще зовсім юну Анну в Петербурзі, і вона вже тоді не залишила його байдужим. Красуні лестила увага відомого поета, який заради неї почав щодня бувати у Триггірському, а Пушкін пережив сильне, хоча й недовге захоплення.

19 липня, у день від’‎їзду Анни Петрівни, він прийшов її провести і приніс у подарунок примірник першої глави роману у віршах “Євгеній Онєгін”, що вийшов з друку окремою книгою у лютому 1825 року. Між сторінками “Євгенія Онєгіна” красуня знайшла складений аркуш паперу, на якому рукою Пушкіна був написаний вірш “Я пам’‎ятаю мить чудову…”

Анна Керн

Перегляд презентації “А. П. Керн”.

Мистецькі передзвони

Лірика О. Пушкіна надзвичайно мелодійна. Спадщина музичної пушкініани величезна: понад 2000 романсів, опери й балети, хори й ораторії, кантати й симфонічні твори, а також музика до драматичних вистав, кінофільмів, телевізійних і радіопередач. Більш як тисяча композиторів (включаючи сучасників поета) неодноразово зверталися до його творчості. Але головне, безумовно, не кількість.

Багато відомих композиторів (Борис Шереметьев, Михайло Глінка, Олександр Даргомижський, Микола Римський – Корсаков, Сергій Рахманінов, Олександр Бородін та інші), яких надихнули вірші Пушкіна, залишили нащадкам свої музичні твори.

Так, наприклад, вірш “Я пам’‎ятаю мить чудову…” підкорив серце відомого композитора Михайла Глінки. Романс на вірші О. Пушкіна був завершений 1830 р. Його Михайло Глінка присвятив також Керн, тільки Катерині, дочці Анни Петрівни, у яку він тоді був палко закоханий.

Прослуховування романсу “Я мить чудову пам’‎ятаю”.

Виразне читання поезії учнями – С. 87

Аналіз поезії “Я вас любив”.

Вірш “Я вас любив…” було написано в 1829 році. Він присвячений блискучій красуні того часу Кароліні Собаньській. Уперше Пушкін і Собаньська зустрілися в Києві в 1821 році. Вона була старшою від Пушкіна на шість років, потім вони вдруге побачилися через два роки. Поет був палко закоханий у неї, але Кароліна грала його почуттями. Це була фатальна світська левиця, що доводила своєю грою Пушкіна до розпачу. Пройшли роки. Поет намагався заглушити гіркоту нерозділеного почуття радістю взаємної любові. Дивовижною миттю промайнула перед ним чарівна А. Керн. Були в його житті й інші захоплення, але нова зустріч із Кароліною в Петербурзі в 1829 році показала, наскільки глибокою та безмовної була любов Пушкіна.

Вірш “Я вас любив.” – це маленька повість про нерозділену любов. Він вражає нас шляхетністю й справжньою людяністю почуттів. Нерозділена любов поета позбавлена всякого егоїзму:

Я вас любил: любовь еще, быть может,

В душе моей угасла не совсем;

Но пусть она вас больше не тревожит;

Я не хочу печалить вас ничем.

У листах до Кароліни поет зізнається, що випробував всю її владу над собою, більше того – зобов’‎язаний їй тим, що пізнав всі здригання й біль любові, і донині відчуває перед нею острах, що не може перебороти, і благає про дружбу, якої він жадає, точно жебрак, що вимолює шмат хліба. Усвідомлюючи, що прохання його дуже банальне, він проте продовжує молити: “мені необхідна ваша близькість”, “моє життя невіддільне від вашого”.

Ліричний герой у цьому вірші – людина шляхетна, самовіддана, готова залишити улюблену жінку. Тому вірш пронизаний почуттям величезної любові в минулому й стриманим, дбайливим відношенням до улюбленої жінки в сьогоденні. Він по – справжньому любить цю жінку, піклується про неї, не хоче тривожити й засмучувати її своїми зізнаннями, бажає, щоб любов до неї її майбутнього обранця була такою ж щирою й ніжною, як любов поета.

Я вас любил безмолвно, безнадежно,

То робостью, то ревностью томим;

Я вас любил так искренно, так нежно,

Как дай вам бог любимой быть другим.

Вірш “Я вас любив…” написано у формі послання. Воно невелике за обсягом. Жанр ліричного вірша вимагає від поета стислості, характеризується лаконізмом і в той же час насиченістю у способах передачі думки, особливі художні засоби, точність слова.

Для передачі глибини свого почуття Пушкін використовує такі слова, як: безмовно, безнадійно, щиро, ніжно.

Вірш написаний двоскладним розміром – ямбом, рима перехресна (1-3 рядок, 2-4 рядок). З образотворчих засобів у вірші використовується метафора “любов згасла”.

Лірика, що оспівала любов до жінки, тісно пов’‎язана із загальнолюдською культурою. Прилучаючись до високої культури почуттів за допомогою творчості великих поетів, пізнаючи приклади їхніх сердечних переживань, ми вчимося щиросердечній витонченості й чуйності, здатності переживати.

Перегляд відео “О. Пушкін. “Я вас любив”.

Виразне читання поезії учнями – С. 87

Бесіда.

III. Рефлексія.

IV. Домашнє завдання.

Опрацювати С. 83-87, вірш “Я мить чудову пам’‎ятаю” вивчити напам’‎ять.

(1 votes, average: 5.00 out of 5)