ОГЛЯД ЖИТТЯ ТА ТВОРЧОСТІ МИХАЙЛА ЮРІЙОВИЧА ЛЕРМОНТОВА. МОТИВИ СВІТОВОЇ СКОРБОТИ В ЛІРИЦІ ПОЕТА (“СОСНА”) – ВЗАЄМОДІЯ РОМАНТИЗМУ Й РЕАЛІЗМУ
Мета (формувати компетентності): предметні (знання про життя та творчість М. Ю. Лермонтова, про основні мотиви його творчості та їхній вплив на розвиток світової поезії; словниковий запас; розвинені зв’язне мовлення та критичне мислення; навички компаративного аналізу поетичних творів; потребу в саморозвитку та самовдосконаленні); ключові (уміння вчитися: активну пізнавальну діяльність; критичне мислення; комунікативні: навички спілкування в колективі; толерантне ставлення до думок і почуттів інших; інформаційні: вміння визначати головне та роль деталі в тексті; навички роботи з книгою; загальнокультурні: естетичний смак, читацькі інтереси, світогляд).
Тип уроку: урок формування знань, умінь і навичок.
Основні терміни й поняття: біографія, світогляд, мотиви, різновиди лірики.
Міжпредметні зв’язки: історія, географія.
Обладнання: підручник; літературознавчий словник; портрет поета, видання його творів, ілюстрації до них; роздавальний матеріал за темою уроку; репродукція картини І. І. Шишкіна “На півночі дикій”; медіазасоби.
ПЕРЕБІГ УРОКУ
І. ОРГАНІЗАЦІЙНИЙ МОМЕНТ
ІІ. АКТУАЛІЗАЦІЯ ОПОРНИХ ЗНАНЬ
Перевірка домашнього завдання
ü Зачитайте власні вірші, складені онєгінською строфою.
ü Розгляньте ілюстрації, створені однокласниками до роману О. С. Пушкіна “Євгеній Онєгін”. Порівняйте їх з ілюстраціями різних художників, кінематографічними образами.
ІІІ. ОГОЛОШЕННЯ ТЕМИ Й МЕТИ УРОКУ. МОТИВАЦІЯ НАВЧАЛЬНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ
Учитель (декламує вірш М. Ю. Лермонтова “На смерть поета” мовою оригіналу). Звістка про загибель О. С. Пушкіна приголомшила молодого Михайла Лермонтова, й наступного дня він пише вірш “На смерть поета”, а за тиждень – заключні 16 рядків цього твору, який зробив його відомим. Сучасники переписували та заучували цю поезію напам’ять. Шеф жандармів Бенкендорф оцінив їх як нахабне й безсоромне вільнодумство. Почалося слідство. 18 лютого 1837 року було знайдено й заарештовано автора – 23-річного корнета лейб-гвардії гусарського полку Лермонтова.
Михайло Лермонтов
Г. П. Макогоненко, дослідник творчості Пушкіна й Лермонтова, писав: “Із грунту, зрошеного кров’ю Пушкіна, раптом виріс спадкоємець його могутньої ліри – Лермонтов”. “Постріл, що вбив Пушкіна, пробудив душу Лермонтова… за одне сміливе слово – роки заслання, білого ременя, а іноді й каземат”,- писав О. І. Герцен. Сьогодні ми докладніше познайомимося з особистістю та творчістю видатного російського поета – Михайла Юрійовича Лермонтова.
IV. ЕМОЦІЙНЕ НАЛАШТУВАННЯ НА РОБОТУ НАД ТЕМОЮ УРОКУ
Бесіда
ü Що ви вже знаєте про М. Ю. Лермонтова?
ü Із якими творами поета ви знайомі? Які знаєте напам’ять?
Прочитайте їх.
V. РОБОТА НАД ТЕМОЮ УРОКУ
1. Міні-лекція вчителя (або повідомлення учня)
– Майбутній письменник Михайло Юрійович Лермонтов народився у Москві в будинку поблизу Червоних воріт 03(15).10.1814 р. Його батько – Юрій Петрович, армійський капітан, незаможний і незнатний дворянин. За однією зі спірних і непідтверджених теорій у батьковій родині вважали, що походить вона від шотландських Лермонтів, один з яких улаштувався в Росії на початку XVII ст., за часів царювання Михайла Романова. Проте це не було ані доведено, ані спростовано, отже, залишається легендою. Мати – Марія Михайлівна, у дівоцтві Арсеньєва, належала до багатого й знатного роду Столипіних. Єлизавета Олексіївна Арсеньєва, майбутня бабуся поета, не благословила доньчин шлюб: вона вважала, що небагатий дворянин не пара для її Марії. Так розпочалася тривала сімейна сварка. через два роки драма сягнула кульмінації – Марія Михайлівна померла від туберкульозу, а маленького Михайлика взяла до себе бабуся. Батькові висунули ультиматум: він мав відмовитися від виховання сина, інакше того позбавлять спадку. Юрій Петрович залишив сина в маєтку бабусі в Тарханах, а сам поїхав до Тульської губернії. Сімейні негаразди глибоко травмували душу хлопчика. Тільки через 10 років (1827) він зміг відвідати батька. Згодом батько й син бачилися у Москві, де Михайло навчався.
Перші 14 років Михайло провів у Тарханах. Його виховувала бабуся, яка робила все для єдиного, обожнюваного внука, не шкодуючи грошей на вчителів і гувернерів. Хлопець здобув прекрасну домашню освіту: з дитинства вільно володів французькою й німецькою мовами, добре малював і ліпив, навчався музики (грав на флейті, фортепіано й скрипці). Побоюючись за здоров’я хворобливого онука, бабуся лікувала його на Кавказі (1818, 1820, 1825) мінеральними водами. Враження від цих поїздок залишилися в пам’яті Лермонтова на все життя.
1 вересня 1828 року юного Лермонтова зарахували до пансіону при Московському університеті. А через 2 роки, 1830-го, він став студентом морально-політичного відділення цього університету. Одночасно з Лермонтовим в університеті навчалися такі відомі в майбутньому письменники й критики, як О. І. Герцен, М. П. Огарьов, В. Г. Бєлінський, І. О. Гончаров.
Перші вірші Михайло склав 1828 р. на задані вчителем Мерзляковим теми. Лермонтов захоплювався поезією Пушкіна, вчив напам’ять його твори, вивчав манеру письма, використовував деякі його мотиви у своїх віршах.
У 1830-ті рр. Лермонтов познайомився з творчістю Байрона. Образ байронічного героя, який протистоїть натовпові, приваблював молодого поета й надовго став його улюбленим. Романтизм захоплюватиме його до середини 1830-х рр. – у ліриці, поемах, драматургії. Але творчість Лермонтова не є сліпим наслідуванням Байрона, про що він писав у вірші “Ні, я не Байрон, інший я…”. (Учень за індивідуальним домашнім завданням декламує вірш М. Ю. Лермонтова “Ні, я не Байрон, інший я…” у перекладі М. І. Терещенка або мовою оригіналу.)
З 1830 р. визначається характер лірики М. Лермонтова – поет фіксує своє духовне життя: він уже відчув ворожість світського товариства, пережив розчарування від нездійснених мрій. Не принесло очікуваного щастя й перше кохання (дівчина гралася почуттями юнака).
Навесні 1832 р. закінчився московський період життя і творчості Лермонтова. Його незадоволення лекціями професорів і невдоволення професорів зухвалими відповідями студента призвели до заяви про звільнення. разом із бабусею він приїхав до Петербурга, маючи намір продовжити навчання у столичному університеті. Але університетське начальство відмовилося зараховувати прослухані у Москві дисципліни. А вступати знову на перший курс Лермонтов відмовився. За порадами рідних він обрав нову сферу діяльності – військову – і в листопаді 1832 р. вступив до школи гвардійських прапорщиків і кавалерійських юнкерів. Це були надзвичайно тяжкі роки: муштра, військові навчання, побут юнкерів не давали можливості творити. 1834 року Лермонтова було випущено корнетом у лейбгвардійський гусарський полк. Почався петербурзький період творчості.
З-під його пера виходять поема “Боярин Орша”, драми “Маскарад”, “Два брати”, романи “Вадим”, “Княгиня Ліговська”, численні вірші.
Пересвідчившись, що п’єсу “Маскарад” не протягти крізь театральну цензуру, повертається до прози: починає писати роман – “Княгиня Ліговська”, у якому вперше з’являється ім’я Печоріна. Автобіографічні моменти цього твору пов’язані з Варварою Лопухіною, глибоке почуття до якої поет зберігав усе життя.
У лютому 1837 р. для поета все різко змінилося. За вірш “Смерть поета” його було заарештовано, почалося слідство. За наказом імператора поета відправили служити на Кавказ. Фактично це було заслання. У березні Лермонтов залишив Петербург. Бабуся, використовуючи зв’язки, намагається допомогти онукові. їй удалося домогтися царської милості: Лермонтову вибачили й перевели його до Новгородської губернії, а через деякий час – до Царського Села. Тепер поет міг часто бувати в Петербурзі. Ще взимку 1837 р. перед арештом М. Лермонтов передав до пушкінського “Сучасника” свій патріотичний вірш “Бородіно”, який опублікували у травні того самого року.
Повернувшись 1838 року до столиці, Лермонтов познайомився з В. А. Жуковським, П. А. Вяземським, В. Ф. Одоєвським, родиною Карамзіних. Протягом 1838-1841 рр. написав вірші “Пророк”, “Прощай, немитая Росіє…”, “Дума”, “Поет” та ін., поеми “Мцирі”, “Демон”, роман “Герой нашого часу”.
Незважаючи на зростаючу популярність, стосунки з вищим світом у Лермонтова були досить напруженими. Поет тримався гордо, незалежно – це дратувало. 16 лютого 1840 року на балу у графині Лаваль сталася сутичка Лермонтова із сином французького посла де Баранта. Відбулася дуель, поета було легко поранено в руку. Але про це довідався цар, і Лермонтова знову відправили на Кавказ до армії. На початку лютого 1841 р., отримавши двомісячну відпустку, Лермонтов приїхав до Петербурга, сподіваючись отримати відставку й залишитися в столиці. Але і в цьому йому відмовили, як і в нагороді за сміливість у боях на Кавказі. Більше того, йому було наказано протягом 48 годин виїхати зі столиці та повернутися на Кавказ. Він прибув до П’ятигорська й дістав дозвіл затриматися там для лікування мінеральними водами. Тут Лермонтов записав свої останні вірші: “Суперечка”, “Сон”, “Круча”, “Тамара”, “Листок”, “Побачення”, “На дорогу йду я в самотині…” та інші.
Під час кавказького заслання Лермонтов познайомився з декабристами, які також відбували там покарання, а з поетом О. І. Одоєвським навіть потоваришував.
У П’ятигорську він зустрів давніх приятелів, серед яких і товариша зі школи юнкерів, М. Мартинова. На одному з вечорів у будинку Верзіліних, де збиралася молодь, ображений черговим ущипливим жартом Лермонтова, Мартинов викликав його на дуель.
15 червня 1841 року біля підніжжя гори Машук Лермонтова було вбито. Кілька годин його тіло лежало під рясною зливою. Бабуся забрала улюбленого онука з Кавказу й поховала у своєму маєтку. Вона пережила його на кілька років.
ü Складіть опорний конспект уроку за прослуханою міні-лекцією вчителя та матеріалами підручника.
Очікувана відповідь (див. схему на с. 185)
2. Повідомлення за індивідуальним домашнім завданням
– Поезія Лермонтова – своєрідна сповідь, історія душі поета й людини. Сторінки його поетичних збірок нагадують щоденник у віршах, сповнений роздумів про життя і смерть, вічність, добро і зло, сенс буття, любов, минуле і майбутнє.
Писати вірші Лермонтов почав ще 1828 р., але не друкував їх. До 1837 р. він склав понад 300 віршів, 20 поем і 5 драм – і нічого не було опубліковано! Він мріяв, щоби першим поціновувачем його творів став О. С. Пушкін, готувався показати йому свої вірші. 13 років творчості поета – це подвиг в ім’я свободи і вітчизни. Його лірику поділяють на ранню (1828-1832) і зрілу (1833-1837). У ранній ліриці романтичну особистість протиставлено цілому світу, герой – самотній вигнанець, мандрівник, обранець, який усвідомлює фатальну приреченість своєї долі. Поет використовує жанри медитації, елегії, послання, романсу.
Лірика 1833-1837 рр. – також сповідь героя – самотнього вигнанця, який кидає виклик землі й небесам, відмовляється від тихого спокійного щастя; пророка, який усвідомлює своє відчуження й покликання. Лермонтова хвилює не тільки власна доля, а й доля всього покоління, доля Росії. Жанрові форми цього періоду – станси, вірші-сповіді, ліричні медитації, сатиричні вірші, поеми.
Для лірики М. Лермонтова характерним є морально-філософський струмінь. Провідні теми його творчості: потяг до волі, стосунки героя і натовпу, поета і поезії, осуд бездіяльності й моральної ницості свого покоління, тема Росії, природи філософського осмислення життя.
Художня самобутність лірики М. Лермонтова полягає в тому, що це поезія “думки”, сповнена філософських роздумів про людину, суспільство, природу, буття. Для творів поета характерний глибокий психологізм, схильність до аналізу (навіть самоаналізу), прагнення осягнути місце людини у суспільстві, сповідальний характер лірики, трагічний пафос поезії. Улюбленими прийомами поета є контраст, антитеза (герой-юрба, життя-смерть, воля – неволя, духовне-нице), елементи сатири, іронії, сарказму та ін. Українською мовою твори Лермонтова перекладав О. Л. Кундзіч.
ü Складіть опорний конспект уроку (схеми-таблиці) за прослуханим повідомленням однокласника.
Очікувана відповідь
3. Аналіз літературного твору (евристична бесіда)
ü Виразно прочитайте поезію М. Ю. Лермонтова “Сосна”. Які думки й почуття викликає у вас цей вірш?
ü За допомогою яких художніх засобів автор передає в першій строфі атмосферу холоду й самотності, що оточують сосну?
ü Про що мріє сосна? Чи відповідають її мрії реальності?
ü Що спільного в долі двох дерев, які ростуть у різних кінцях світу?
ü Чи можливо якось подолати цю самотність? За якої умови?
4. Сприйняття творів інших видів мистецтва
ü Розгляньте репродукцію картини І. І. Шишкіна “На півночі дикій”. Чи вдалося художникові передати почуття самотності? Які тони переважають на полотні? Наскільки співзвучний цей твір поезії М. Ю. Лермонтова?
VI. УЗАГАЛЬНЕННЯ ВИВЧЕНОГО НА УРОЦІ МАТЕРІАЛУ
Бесіда-узагальнення
ü На вашу думку, як мотиви поезії пов’язані з життям поета?
ü Якою М. Ю. Лермонтов убачає долю поета?
ü Чому Лермонтов підкреслює, що він не Байрон?
ü Якого “кольору” поезія Лермонтова?
ü Чи можемо ми говорити про вплив романтизму на поезію Лермонтова? Доведіть свою думку.
VII. ПІДБИТТЯ ПІДСУМКІВ УРОКУ
Інтерактивна вправа “Одне слово”
ü По черзі додайте по одному-два слова до початого мною речення: “М. Ю. Лермонтова я уявляю як людину…”.
VIII. ДОМАШНЄ ЗАВДАННЯ
Для всіх: уміти розповідати про М. Ю. Лермонтова, аналізувати його поетичну творчість; доповнити таблиці-схеми прикладами з творчості Лермонтова.
Індивідуальне: підготувати виразне читання віршів поета.
Творче: проілюструвати один із ліричних творів поета (за вибором).
ДОДАТКИ ДО УРОКУ 28
* * *
Ні, не тебе так палко я люблю,
І не для мене блиск твоєї вроди:
Люблю в тобі минулого негоди
І молодість занедбану мою.
Коли дивлюсь на тебе в іншу мить
І погляд мій до віч твоїх зринає:
Розмову я таємну починаю,
Та не до тебе серце гомонить.
Я мовлю з подругою юних днів,
В тобі шукаю інші риси милі,
В устах живих – уста давно знімілі,
В очах – вогонь, що вже давно згорів.
Переклад Л. С. Первомайського
* * *
Як небо, зір твій променистий,
Емалева блакить;
Як поцілунок, голос чистий
I тане, і тремтить.
Єдиний звук твоєї мови,
Єдиний погляд твій,
I я віддать за те готовий
Кинджал грузинський мій.
I він порою любо грає,
Привабливо дзвенить;
На дзвін його душа палає
I в серці кров кипить.
Але мені навік остили
Війна і гук боїв,
Як я почув твій голос милий
I погляд твій зустрів.
Переклад М. К. Зерова
* * *
Ні, я не Байрон, інший я
Обранець, людям ще не знаний,
Як він, мандрівець, світом гнаний,
Та руська лиш душа моя.
Раніш почав, скінчу зарані,
Я встигну мало що зробить;
В душі моїй, як в океані,
Надій розбитих скарб лежить.
Хто може, океане, в шумі
Твої пізнати тайни? Хто
Юрбі мої розкаже думи?
Лиш я – чи Бог – або ніхто.
Переклад М. І. Терещенка
НА СМЕРТЬ ПОЕТА
Погиб Поэт! – невольник чести –
Пал, оклеветанный молвой,
С свинцом в груди и жаждой мести,
Поникнув гордой головой!
Не вынесла душа Поэта
Позора мелочных обид,
Восстал он против мнений света
Один, как прежде… и убит!
Убит!.. к чему теперь рыданья,
Пустых похвал ненужный хор
И жалкий лепет оправданья?
Судьбы свершился приговор!
Не вы ль сперва так злобно гнали
Его свободный, смелый дар
И для потехи раздували
Чуть затаившийся пожар?
Что ж? веселитесь. он мучений
Последних вынести не мог:
Угас, как светоч, дивный гений,
Увял торжественный венок.
А вы, надменные потомки
Известной подлостью прославленных отцов,
Пятою рабскою поправшие обломки
Игрою счастия обиженных родов!
Вы, жадною толпой стоящие у трона,
Свободы, Гения и Славы палачи!
Таитесь вы под сению закона,
Пред вами суд и правда – все молчи!
Но есть и Божий суд, наперсники разврата!
Есть грозный суд: он ждет;
Он не доступен звону злата,
И мысли, и дела он знает наперед.
Тогда напрасно вы прибегнете к злословью:
Оно вам не поможет вновь,
И вы не смоете всей вашей черной кровью
Поэта праведную кровь!..
М. Ю. Лермонтов
ЦЕ ЦІКАВО!
Лермонтов добре володів французькою, німецькою, англійською, читав латинською, на Кавказі вивчав азербайджанську, грузинську мови. Він добре грав на скрипці, писав музику на власні вірші. Прекрасно малював пейзажі, портрети, батальні сцени.
Умови останньої дуелі Лермонтова були жорстокими навіть для тих часів: стрілятися з 15 кроків до 3 разів у випадку, якщо хтось із супротивників не поцілить в іншого одразу. На рахунок “три!” ніхто не вистрелив. “Я не стрілятиму в цього дурня!” – сказав Лермонтов, і тоді розлючений Мартинов вистрелив. Смерть поета була миттєвою.
Микола Мартинов був давнім приятелем Лермонтова, ще з часів, коли вони разом навчались у юнкерській школі. Лермонтов часто бував у домі Мартинових, спілкувався з його сестрами, одна з яких навіть була в нього закохана. Лермонтов і Мартинов разом служили на Кавказі і брали участь у битві біля річки Валерик. На рік молодший за Лермонтова, Мартинов, відбувши покарання після смерті поета (досить незначне: переведення в Київ і 3 місяці церковного покаяння), одружився з донькою київського губернатора, мав 11 дітей і помер 1875 р.
Останнім творчим задумом Лермонтова, яким він поділився зі своїм секундантом перед фатальною для нього дуеллю, був намір написати великий роман, присвячений Вітчизняній війні 1812 р. На жаль, доля не дозволила цьому наміру здійснитися.
(1 votes, average: 5.00 out of 5)