МИХАЙЛО ЛЕРМОНТОВ (1814-1841) – РОМАНТИЗМ
Буремний геній
МИХАЙЛО ЛЕРМОНТОВ.
Вірші. Роман “Герой нашого часу”
Цьому життю судилося проблиснути осяйним метеоритом, залишити після себе довгий струмінь світла і зникнути у всій красі своїй… Які поетичні таємниці забрав він із собою в могилу? Хто розгадає їх? …Левова натура! Страшний і могутній дух! (В. Бєлінський, російський літературний критик).
Народився Михайло Лермонтов у Москві. Його мати, Марія Михайлівна Лермонтова (дівоче прізвище – Арсеньєва), спеціально приїхала до Москви, щоб народити свою першу і, як згодом виявилося, єдину дитину. А проживала вона в родовому помісті Тархани Пензенської губернії. Саме там і пройшло дитинство Лермонтова. Хазяйкою маєтку була бабуся майбутнього поета Єлизавета Олексіївна Арсеньєва, жінка вольова, багата і впливова. Вона походила з могутнього роду Столипіних, наближеного до царської династії Романових.
Зятя свого, відставного капітана, красеня без серйозного статку, вона не любила. Зовсім не таким вона хотіла бачити чоловіка для своєї улюбленої доньки Марії, але все-таки дозволила їй одружитися “з любові”. І ось через три роки після народження Мішеля (так його називала бабуся) слабка на здоров’я донька почала хворіти й незабаром пішла з життя. Єлизавета Олексіївна звинуватила в цьому зятя, і відтоді хлопчик ріс без спілкування з батьком. Доходило до того, що ледь на дорозі, яка вела до Тархан, здіймалася курява від екіпажу Юрія Петровича, який хотів побачити сина, за суворим наказом Єлизавети Олексіївни Михайла (як був, а якщо спав – загорнутого в ковдру) відвозили геть із Тархан, щоб той не побачив батька. Згодом поет гірко згадуватиме печальну долю самотніх, розлучених життям батька й сина.
Петро Заболотський. Михайло Лермонтов, 1837
Ні, я не Байрон, інший я
Обранець, людям ще не знаний,
Як він, мандрівець, світом гнаний
Та руська лиш душа моя.
Раніш почав, скінчу зарані,
Я встигну мало що зробить;
В душі моїй, як в океані,
Надій розбитих скарб лежить.
У 1827 р. Мішель із бабусею переїхали до Москви. У 1828 р. він вступив на 4-й курс Шляхетного пансіону при Московському університеті. Саме в цей час він, за власним зізнанням, “починає мазати вірші”, бере участь у рукописних журналах, в альманасі “Цефей” (1828), що складається з творів вихованців пансіону. Тоді ж він пише перші поеми “Черкеси” (1828), “Кавказький бранець” (1829) і перший нарис “Демона” (1829). Уже ранні твори засвідчили неабияке поетичне обдарування Лермонтова. У 1832 р. Лермонтов змушений залишити університет. Він переїхав до Петербурга, де вступив, за його власним висловом, на “два страшні роки” до Школи гвардійських підпрапорщиків і кавалерійських юнкерів.
У 1834 р. Лермонтова було призначено до лейб-гвардії гусарського полку, розташованого в Царському Селі. Більшість часу він проводив у Петербурзі, де зробився душею товариства “золотої молоді”. Багато чого з цього періоду життя втілиться згодом у романі “Герой нашого часу”.
1835 р. – вперше з’явилися твори Лермонтова друком. Доти Лермонтов був відомий як поет лише в офіцерських і світських колах. Один із товаришів без його відома віддає повість “Хаджи-Абрек” до “Бібліотеки для читання” (щомісячного журналу). Лермонтов дуже незадоволений. Повість має успіх, але Лермонтов довго ще не хоче друкувати своїх віршів.
Цього ж року Лермонтов довідується, що Варвара Лопухіна, яку він кохав здавна, одружується. Це було ударом для поета. Як і Гайне, він оспівує свою печаль у творчості. Та головний удар на нього чекав у 1837 р., коли загинув Пушкін. І Лермонтов пише фатальний для себе вірш “Смерть поета”, який швидко поширився у списках.
У першій редакції цей вірш затаврував убивцю Пушкіна, француза Дантеса, який “не міг збагнуть в ту мить криваву, на що він руку підіймав”. Утім, весь Петербург знав, що Пушкін – жертва підлої інтриги наближених до трону аристократів.
Однак в оточенні Лермонтова були й такі, що виправдовували Дантеса, мовляв, Пушкін знав, на що йде. Тому у вірші з’явилися рядки про тих, хто призвів до загибелі поета, хто “жадним натовпом стоїть навколо трону”, про катів “свободи, генія та слави”.
Цей вірш остаточно засвідчив, що Росія отримала другого видатного поета, спадкоємця Пушкіна. Але водночас поезія “Смерть поета” кваліфікувалася як “зневага до трону”. Почалося слідство, і вже за кілька днів, за велінням імператора, Лермонтова переводять “на погибельний Кавказ”.
Поет приїжджає до Петербурга, а потім до свого полку. Та завдяки клопотанням впливової бабусі менше ніж за два місяці він повертається до свого колишнього лейб-гвардії Гусарського полку. Лермонтов знову у “великому світі”, де має неабиякий успіх. Того самого року друкуються “Тамбовська казначейша” і “Пісня про царя Івана Васильовича…”. Лермонтов створює три нові редакції “Демона”, пише вірші “Кинджал”, “Дума” та ін., починає роботу над “Героєм нашого часу”.
1840 р. – за дуель із сином французького посла Е. де Барантом Лермонтова засуджують до повторного заслання на Кавказ до Тенгінського піхотного полку. Одночасно виходить роман “Герой нашого часу”, що раніше друкувався окремими повістями в журналах. По дорозі на Кавказ Лермонтов зупиняється в Москві і проводить там приблизно місяць. Він зустрічається з М. Гоголем і читає йому свою романтичну поему “Мцирі”. Потім їде на Кавказ, де бере участь у воєнних діях і звертає на себе увагу начальника загону “швидкістю, вірністю погляду і палкою мужністю”, за що його висувають на нагороду. Цікаво, що творчість Лермонтова високо оцінював інший бранець російського царизму – Тарас Шевченко, який за участь у діяльності Кирило-Мефодіївського братства “служив Отєчеству” на далекому Аралі (поети народилися в один рік – 1814-й).
У 1841 р., після відпустки, Лермонтов повертається на Кавказ із важкими передчуттями, залишаючи батьківщині на прощання вірш: “Прощай, немитая Росія…”. У П’ятигорську сталася його сварка з Мартиновим, яка переросла в дуель (15 липня 1841 р.), що закінчилася загибеллю поета. 17 липня Лермонтова поховали на міському цвинтарі. Пізніше, у 1842 р., його прах перевезли до сімейного склепу Арсеньєвих у Тарханах.
Сучасник О. Пушкіна й М. Лермонтова літературний критик В. Бєлінський, чудово розуміючи масштаби втрати цих чудових поетів, з гіркотою писав: “Не виповнилося й п’яти років від смерті Пушкіна, а російська громадськість встигла вже й радісно привітати пишний схід і сумно провести дочасний захід нового сонця своєї поезії”.
1. Хто з письменників-романтиків упливав на творчість Лермонтова?
2. До якої з течій романтизму ми можемо віднести творчість Лермонтова?
3. Чому Лермонтова називали “північним Байроном”? Як він сам ставився до такого порівняння?
4. Яку роль у долі Лермонтова відіграв вірш, присвячений смерті Пушкіна? Чому влада відреагувала на нього саме так?
5. Яку роль відіграв Кавказ у житті і творчості поета?
(1 votes, average: 5.00 out of 5)