І НУДНО, І СУМНО – МИХАЙЛО ЛЕРМОНТОВ (1814-1841) – РОМАНТИЗМ

І нудно, і сумно! – і нікому руку подать,

Як горе у душу прилине…

Бажання!.. Чи варто даремно і вічно бажать?..

А роки минають – найкращі хвилини!

Кохати… кого ж бо? На час, годину – дарма,

Кохання ж навік – неможливе…

Чи в себе заглянеш? – минулого й сліду нема:

І радість, і мука, і все це мінливе!

Що пристрасті? – Скоро вогонь їх солодких недуг

При слові розсудку згасає,

Й життя – як поглянеш на нього уважно навкруг –

Лиш жарт, де ні змісту, ні глузду немає!

Переклад Миколи Терещенка

Вірш “І нудно і сумно…” М. Лермонтов написав у 1840 р., коли йому було лише 26 років. За свідченнями сучасників, у цьому вірші якнайповніше розкрилися настрої волелюбної частини ровесників поета, які прагнули активної діяльності й були пригнічені неможливістю боротися за свої переконання та ідеали.

За формою це елегія, що нагадує запис у щоденнику, в якому фіксуються миттєвості душевного стану. Мова вірша афористична, що підносить поезію до рівня філософського осмислення життя. Елегія просякнута настроями світової скорботи, ліричний герой страждає, бо зневірився в житті. Він самотній, бо “нікому руку подать”, втомився від власних бажань, кохання не розраджує його душу. Фінал вірша звучить гірко-саркастично, бо життя нагадує ліричному герою недоречний жарт.

Вірш тримається на контрасті миті й вічності, розуму й почуття. Ця відсутність життєвих ідеалів, піднесеного й вічного примушують ліричного героя неймовірно страждати від усвідомлення нікчемності свого життя: “А роки минають – прогаяні роки!” За образним виразом літературного критика тих часів, у цьому вірші вчувається “глухий, могильний голос підземного страждання, нетутешньої муки, це приголомшуючий душу реквієм усіх надій, усіх почуттів людських, всієї чарівності життя”.

1. Який внутрішній конфлікт відображає вірш “І нудно, і сумно!”?

2. Як у вірші трансформується традиційна для романтизму тема самотності героя?


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (1 votes, average: 5.00 out of 5)

І НУДНО, І СУМНО – МИХАЙЛО ЛЕРМОНТОВ (1814-1841) – РОМАНТИЗМ