Мистецтво Стародавнього Єгипту
Стародавнього Єгипту було досить високо розвинене. Адже Єгипет – одна з найперших цивілізацій на Землі.
До нас дійшли численні зразки живопису, архітектури, скульптури та поезії, тому можна з упевненістю говорити, що давньоєгипетська цивілізація досить добре вивчена – значно краще, ніж, наприклад, шумерська. Хоча, звичайно, загадок залишається теж чимало.
Особливості давньоєгипетського мистецтва
Староєгипетське мистецтво істотно відрізнялося від мистецтва в сучасному його розумінні. Це мистецтво не призначалося для огляду. Головна його функція – релігійно-магічна.
Воно було покликане підготувати живих до загробного життя, а покійним полегшувало перехід з цього світу в “потойбічний”. Саме тому з архітектурних споруд до нас дійшли головним чином піраміди, гробниці і храми.
Невідомо, як виглядали житла простих смертних, які існували громадські споруди і т. Д., Оскільки для єгиптян все це було неважливо. Архітектура Стародавнього Єгипту досить одноманітна і умовна. Такою вона стала тому, що її міцно контролювала держава: це стосувалося видобутку та обробки каменю, методів і прийомів роботи.
Конкуренція в архітектурі була відсутня, в тому числі через ізольованість єгипетської цивілізації. Відсутність поступального розвитку було знаком того, що споруди будуються для вічності.
Живопис
Зовнішні та внутрішні стіни будівель єгиптяни покривали малюнками і розписами. Тут вже тим для творчості було значно більше: ми бачимо людей, зайнятих своїми повсякденними справами, богів, зображення предметів, тварин і т. Д. Однак і ці творіння створювалися не з метою простого прикрашення, тому художники дотримувалися суворих канонів.
Парадоксально, що при цих канонах зображення в цілому виглядають дуже реалістичними.
Фараони зображувалися більшими за розміром, ніж інші люди; боги зображувалися ще більшими, ніж фараони.
Шкіра чоловіків зображувалася більш смаглявою, ніж у жінок.
При зображенні людини плечі зображувалися в анфас, а руки і ноги в профіль; голова малювалася в профіль, а очі – в анфас. Обидві ноги і обидві руки зображувалися тільки з внутрішньої сторони, так що на всіх кінцівках було видно великі пальці.
Останній канон пояснюється тим, що давньоєгипетські художники прагнули зобразити у фігурі людини відразу все, що вони вважали найважливішим. Заради цього вони готові були пожертвувати і реалістичністю зображення, і пропорціями.
Найвідоміша давньоєгипетська поема – це, звичайно ж, “Книга Еклезіаста”, переказана староєврейською автором і увійшла згодом в біблійний канон. Незвичайність цього твору в збірнику біблійних книг завжди була такою явною, що вже давньоєврейські книжники сумнівалися в тому, чи варто її включати до складу “священного писання”, багато хто вже тоді вважали поему єретичною.
Деякі сучасні богослови також висловлюють подібні сумніви. Спроби витлумачити “Еклезіаста” в рамках авраамічних релігій завжди були пов’язані з необхідністю виривати з контексту окремі вірші поеми і надавати їм нового змісту, потрібний тлумачу.
Пояснюються нестиковки просто: “Екклезіаст” не відноситься до стародавнього іудейським дискурсу і відображає абсолютно інший світогляд. В оригіналі поема називається “Бесіда зневіреного зі своїм Ба”; Ба – це приблизний аналог “душі” в давньоєгипетської релігії. У поемі якийсь любитель міцних напоїв віддається здійсненого розпачу і міркує про те, що життя не має сенсу: всі будівлі з часом руйнуються, здоров’я вичерпується, багатство закінчується… Такий ось давньоєгипетський декаданс.
Споріднені ідеї висловлюються в інший єгипетської поемі – “Пісні арфіста”, яка набула особливої популярності в перекладі Анни Ахматової.
(2 votes, average: 3.50 out of 5)