ІМПРЕСІОНІЗМ. ПСИХОЛОГІЧНА НОВЕЛА – МИХАЙЛО КОЦЮБИНСЬКИЙ (1864-1913) – МОДЕРНА УКРАЇНСЬКА ПРОЗА
Творча еволюція Коцюбинського-прозаїка була дуже стрімкою. Почавши писати в традиційній реалістичній манері, зорієнтованій на оповідні взірці Марка Вовчка й І. Нечуя-Левицького, він через якихось десять років (на початку XX ст.) визначив для себе нові естетичні орієнтири. У стилі його прози з’явилися неоромантичні й імпресіоністичні ознаки.
Імпресіонізм (від фр. impression – враження) – одна з основних течій модернізму. Термін походить від назви картини К. Моне “Враження. Схід сонця” (1873).
Імпресіонізм, започаткований у французькому малярстві (К. Моне, О. Ренуар, Е. Дега, Е. Мане), розвинувся в музиці (К. Дебюссі, М. Равель, І. Стравинський, Дж. Пуччіні), у скульптурі (О. Роден).
Основоположниками літературного імпресіонізму вважають братів Е. і Ж. Гонкур1. Він виявився також у творчості Г. де Мопассана, Е. Дюжардена, М. Пруста, Г. фон Гоф мансталя, К. Гамсуна, А. Чехова, І. Буніна. В українській літературі цю течію започаткував М. Коцюбинський, його традицію розвинули П. Тичина, М. Хвильовий, Г. Косинка, М. Івченко, Є. Плужник, Д. Фальківський та ін. Визначні українські художники-імпресіоністи – О. Мурашко, І. Труш та ін.
Імпресіонізм – це мистецтво передавання безпосередніх вражень. У знаменитому “Щоденнику” брати Гонкур точно визначили цю настанову: “Бачити, відчувати, виражати – у цьому все мистецтво; мистецтво – це увічнення в найвищій, абсолютній, завершеній формі якогось моменту, якоїсь швидкоплинної людської особистості”.
На противагу реалістам, імпресіоністи усвідомлювали, що об’єктивна (правильна, усебічна) істина для людини недоступна, а отже, неможливо відразу охопити широку панораму буття, передати узагальнено типові обриси явища. Тому митці зосереджувалися на відтворенні миттєвих вражень від якогось явища, на щонайточнішому фіксуванні сприйнятого в конкретний момент. Через те імпресіоністичний живопис часто був мистецтвом кольорових плям, розмитих контурів, мерехтіння, а не чітких ліній і тонів. У літературі ж переважала увага до мінливих нюансів настрою, до невпинного перебігу почуттів, вражень як потоку свідомості.
К. Моне. Враження. Схід сонця
К. Моне. Поле маків
1Брати Едмон (1822-1896) і Жуль (1830-1870) Гонкур – визначні французькі прозаїки, автори романів із життя різних верств суспільства “Жерміні Лясерте” (1865), “Рене Мопрен” (1864). За заповітом Едмона 1896 р. заснована Гонкурівська академія, що з 1903 р. присуджує щорічну Гонкурівську премію за досягнення в жанрі роману.
Найсуттєвіші ознаки цього стилю.
1. Аідеологічність: фіксуючи перше миттєве враження від об’єкта, імпресіоністи в такий спосіб намагалися максимально наблизитися до “правди дійсності”, побаченої неупередженим зором, без якихось опосередкувань, продиктованих традицією, попереднім досвідом, насамперед – певною ідеологією.
2. Відмова від ідеалізації: імпресіоністи найчастіше заперечували поняття ідеалізації й ідеалу. Адже в конкретній реальності стовідсотковий ідеал майже відсутній. А разом із тим в імпресіонізмі зникає однозначне романтичне протистояння високого й низького, прекрасного й потворного – ці протилежності переплітаються.
3. Своєрідність художнього часопростору: в імпресіоністичних творах час і простір ущільнюються та подрібнюються, предметом мистецької зацікавленості стають не послідовна зміна подій та явищ (фабула), не соціальний, логічно впорядкований історичний відрізок або період життя героя, а уривчасті фрагменти, відтворені у свідомості персонажа. Кожне найменше враження набуває самодостатньої цінності.
4.Специфіка психологізму. Якщо в реалізмі характер остаточно визначений, то в імпресіонізмі він утрачає статичність, а іноді й цілісність. Увагу митця-імпресіоніста привертають саме ті моменти, які розкривають у героєві риси, несподівані для нього самого, несуголосні з його буденною поведінкою. Герой імпресіоністичного твору цікавий не так своєю активністю, як пасивною здатністю сприймати, реагувати на зовнішні збудники, бути носієм, навіть колекціонером вражень.
5.Жанрова специфіка. Настанова на атомізацію світу спричинила те, що найрозвинутішим жанром імпресіонізму стає новела.
6.Композиційні аспекти: сюжет як ланцюжок зовнішніх подій утрачає в імпресіонізмі своє колишнє значення. Основою стає настроєвість. Імпресіоністична новела часто будується як розповідь (чи сповідь) “Я” – оповідача, що також надає їй емоційної цілісності. Збагачуються засоби психологічного аналізу (внутрішні монологи, відтворення потоку свідомості). Змінюється характер пейзажу. Це вже не просто тло подій (як у реалізмі), а частіше засіб психологічної характеристики. У пейзажі підкреслюється його повсякчасна мінливість, непостійність. Замість широкого, усеохопного опису (як було в реалістів) імпресіоністи зосереджуються на промовистих деталях.
7. Нове бачення світу вимагало й нових мовних засобів. Для імпресіонізму характерні ускладнене асоціювання; яскраві, оригінальні тропи; уривчасті речення, інверсії, безсполучникові конструкції. Слово в імпресіоністичному тексті поєднує не лише означення предмета, а й викликане ним відчуття.
Український імпресіонізм на тлі західноєвропейського мав насиченіше лірико-романтичне забарвлення, що зближувало його (а нерідко й змішувало зовсім) з неоромантизмом і символізмом.
Зміна естетичних поглядів була ознаменована великим інтересом М. Коцюбинського до художнього досвіду найвидатніших зарубіжних майстрів-сучасників (Е. Золя, Г. де Мопассана, К. Гамсуна, Ф. Достоєвського, А. Чехова).
До найхарактерніших особливостей стилю М. Коцюбинського належать:
– зосередження уваги передусім на психологічних мотивах вчинків персонажа, на його внутрішньому стані;
– змалювання подій з погляду героя, що проходять через увесь твір, частіше окремі епізоди подано з позицій різних персонажів (якраз на зіткненні протилежних поглядів та оцінок нерідко і твориться емоційний ефект);
О. Мурашко. Кав’ярня
– майстерне використання психологічних деталей;
– надзвичайно промовиста, точна назва твору;
– улюбленим жанром М. Коцюбинського стає новела.
Hoвéлa (з італ. novella – новітній) – невеликий прозовий твір про якусь незвичайну подію з несподіваним фіналом.
Новела дуже подібна до оповідання. Однак на відміну від нього: а) менша за обсягом; б) вирізняється особливим динамізмом і психологізмом.
У творах цього жанру найчастіше зображена подія, яка стає поворотною в долі героя; подано психологічне вмотивування змін у поведінці особистості. Творцем цього жанру в українській літературі разом із В. Стефаником, О. Кобилянською був і М. Коцюбинський.
6. Прочитайте новелу “Intermezzo” М. Коцюбинського, опрацюйте літературно-критичний матеріал до неї.
(1 votes, average: 5.00 out of 5)