Новела Valse melancolique – Ольга Кобилянська (1863-1942) – Модерна українська проза
ТЕМА I ПРОБЛЕМАТИКА
Ольга Кобилянська написала свій “Valse melancolique”1 У 1897 році, а через рік він вийшов у “Літературно-науковому віснику”. Твір став своєрідним продовженням новели “Impromptu phantasie”. Обидві новели поєднала між собою музика. Вона стала символом краси й високих душевних поривань. Музика допомогла розкрити важливу тему – тугу душевно багатої людини за далеким, майже недосяжним ідеалом.
Накресливши психологічні профілі й життєві долі трьох різних героїнь, авторка порушила проблеми духовного аристократизму й жіночої самореалізації, висвітлила філософський конфлікт між прагненням людини до краси й досконалості та обставинами реального життя.
Вальс (Фелікс Валлотон, 1893)
Читаємо взірці української художньої літератури
– Прочитайте або поновіть у пам’яті новелу О. Кобилянської “Valse melancolique”2. Звірте власні враження від твору з матеріалом, запропонованим у статтях підручника.
1 Меланхолійний вальс. (Фр.)
2 В електронному додатку до підручника ви знайдете повний текст твору.
ЖИТТЯ Й ФАНТАЗІЇ
На початку авторка знайомить читачів із Мартою й Ганною. Це молоді жінки, які готують себе до “справжнього” життя. Вони талановиті, освічені, цілеспрямовані, однак із невеликим життєвим досвідом. Дівчата живуть у передчутті змін на краще, багато спілкуються між собою. їх обох споріднює любов до мистецтва й краси, а також майже безтурботне, радісне сподівання на щастя – бо інакше й не може бути!
Оптимізмом їх живить відчуття внутрішньої свободи та впевненість у своїй самодостатності. А найперше це стосується свободи від суспільних стереотипів. Вони бачать себе індивідуалістками, яким байдуже до думки “юрби”.
Однак у піднесені мрії дівчат утручається реальність: господар квартири підняв плату за помешкання. А щоб сплатити комірне, вони змушені прийняти третю співмешканку. Бентежна музика Софії Дорошенко вносить меланхолійний дисонанс у безтурботні дівочі фантазії.
Пані за роялем (Казимир Малевич, 1913)
ГАННА-МАЛЯРКА
Вона належить до витончених, артистичних натур. Приваблива, але часто примхлива й неврівноважена.
Художниця працює над картиною, яку планує продати, щоб поїхати згодом до Італії. Вона цілком віддається своїй праці, а в житті культивує красу в усьому. Звертаючись до подруги, пояснює: “Лише ми одні піддержуємо красу в житті, ми, артисти, вибрана горстка суспільності, розумієш?”
Ганна вродлива, і біля неї завжди багато чоловіків, однак вона не бачить свого майбутнього в родинному житті. Служіння мистецтву робить дівчину зосередженою на роботі й цілеспрямованою. Не дивно, що вона завершує свою картину й таки їде до Італії.
Життя Ганни не є Історією досягнення щастя. Це нелегкий шлях, усвідомлене й непросте “життя проти течії”, адже йти проти загалу – означає неминуче наражатися на перешкоди й упередження. Вона повертається з Італії з дитиною, але без чоловіка: виховує сина сама. При цьому не почувається жертвою чоловічої зради, нещасною покинутою жінкою. Ганна бере на себе відповідальність за долю дитини.
Художниця – новий на той час тип вольової й незалежної жінки, яка сама приймає рішення й будує власне життя.
МАРТА-ДОМАТОРКА
Оповідь у творі ведеться від імені Марти. Вона планує стати вчителькою, готується до іспиту. Дівчина не лише навчається, а й самотужки заробляє на життя – викладає англійську мову. У неї дуже м’який і поступливий характер, вона наділена глибокою здатністю до співпереживання. Тому емоційна й терпима Марта стає найкращою подругою малярки Ганни. Вона підтримує її захоплення мистецтвом та ідеї жіночої емансипації. Однак при цьому Марта бачить своє щастя в коханні й родинному житті. Ганна називає її доматоркою, господинею: “…такі, як ти, Марто, такі, як ти, творять ту велику силу, що пригноблює таких, як я. Масою пригноблюєте ви нас, поодиноких, і ми загибаємо, мов той цвіт без насіння, через вас”.
Через свою здатність співпереживати Марта одразу переймається симпатією до піаністки Софії Дорошенко, помічає її незвичайну, витончену натуру. Вона інтуїтивно відчуває, що за пронизливою мелодією меланхолійного вальсу приховується болюча особиста драма.
Закохавшись у молодого університетського викладача, Марта знайшла з ним своє щастя. Сімейне життя було її природним вибором, і вона стала доброю дружиною й матір’ю. Ця героїня представляє той тип жіночої особистості, для якого визначальними залишаються традиційні родинні цінності.
СОФІЯ-МУЗИКА
Марта зізнається, що не може слухати меланхолійної музики, бо та нагадує про смерть подруги, “якої душа немов складалася з тонів і була сама олицетворена музика”.
Софія здалася дівчатам занадто мовчазною та смутною. Розповіла про батькову смерть і про матеріальну залежність від свого дядька.
Замість слів про Софію промовляла її музика: “Кімната стала мінитися. В неї напливали лагідно, одностайними хвилями, один по другім, один по другім, звуки. Все звуки й звуки. Хвилюючи сильніше й слабше, піднімаючися високо й спадаючи знов, заповняючи широкий простір собою”.
Спостережлива художниця Ганна намагалася створити психологічний портрет нової подруги: “Констатую, що нервова. Лише нервові любуються в таких роз – ривках, коли душа їх переповнена чуттям. Але, мабуть, вона наложила на свої чуття сильну упряж. Завсіди спокійна, як мармур. З крою її правильних уст гадаю, що не пристрасна; з широких скронь, що вірна; із брів, що споюються між очима, що вміє тайну заховати…”
Дізнавшись про нових сусідів у будинку навпроти, Софія ледве стримала хвилювання. її емоції знайшли вихід у музиці: вона виконувала власну композицію меланхолійного вальсу. Враження було дивне: “Весела гармонія згубилася; остався сам шалений біль, торгаючи божевільне чуття, перериваний яснішими звуками, мов хвилевим сміхом”.
Новий сусіда виявився колишнім коханим Софії, який попрощався “до завтра” й утік, одружився з донькою багатого підприємця. “Він навчив мене ненавидіти…”- зізналася Софія. Меланхолійний вальс у її виконанні став символічним відтворенням любовної драми.
Смерть матері, відмова дядька оплатити навчання в консерваторії остаточно забирають у Софії надію на майбутнє. Коли виникає загроза втратити фортеп’яно, дівчина не витримує нервового напруження й помирає від серцевого нападу.
Софія не дуже практична в щоденному житті, а інших людей оцінює за власною мірою досконалості. Розчарування в коханні стає важким ударом для нервової натури, а необхідність попрощатися з мрією про консерваторію позбавляє останніх життєвих сил. Софія – це ідеальний жіночий тип, обдарована максималістка, яка в усьому шукає гармонію, прагне до ідеалу.
Молода жінка за піаніно (П’єр-Огюст Ренуар, 1876)
Виявляємо літературну компетентність
1. До якої професії готує себе Марта? Як вона заробляє на життя?
2. Яким бачить своє майбутнє Ганна? Що вона вважає своїм покликанням?
3. Порівняйте характери Ганни й Марти, їхні погляди на родинні цінності та місце жінки в суспільстві. Як ці погляди позначилися на подальшій долі дівчат? Запишіть свої міркування у формі таблиці.
4. Яке перше враження справила Софія на Марту й Ганну?
5. Як змінилося із часом ставлення Ганни до нової співмешканки?
6. Що дівчата найбільше цінували в Софії?
7. Чому Софія емоційно відреагувала на появу нових сусідів?
8. Які емоції навіювала мелодія її меланхолійного вальсу? Що вона символізує?
9. Що змусило Софію попрощатися з мрією про консерваторію? Як це характеризує становище жінки в тогочасному суспільстві?
10. Який спогад залишила по собі Софія в душі Марти?
Досліджуємо самостійно
Яку роль відіграє музика в розкритті душевних станів героїнь? Підтвердьте відповідь текстовими ілюстраціями.
Запрошуємо до дискусії
12. Яка з героїнь є для вас більш зрозумілою? Обгрунтуйте свою позицію.
13. Знайдіть в Інтернеті та прослухайте мелодію Шопена, яку грала Софія. Чи згодні ви з думкою героїні, що один вечір треба присвячувати лише одній мелодії?
(1 votes, average: 5.00 out of 5)