МОДЕРНА УКРАЇНСЬКА ПРОЗА – Українська література кінця XIX – початку XX ст
Період останніх десятиліть XIX ст. і початку XX ст. для української літератури продемонстрував зміни в естетичній свідомості митців, що зумовили появу модернізму як нового літературно-мистецького напряму.
Не всі митці схвально сприйняли новітні ідеї та форми мистецтва. Тоді чітко визначилися дві основні тенденції літературного розвитку. Одна – традиційна, просвітницька, народницька. Друга – виразно новаторська, зорієнтована на європейські віяння і здобутки, в основному модерністська. Але в українському письменстві ранній модернізм виявився явищем не так естетичним, як культурно-історичним, а це означало, що національній самоідентифікації в художніх текстах модерністського звучання митці приділяли особливу увагу. Іван Франко справедливо наголошував, що письменники модерністського напряму виявляли себе патріотами, адже намагалися “цілком модерним європейським способом” у літературі відтворити “своєрідність життя українського народу”.
Народництво також зазнало суттєвих змін, тому творчі здобутки старшого покоління митців, які продовжували творити у звичному для них руслі й тоді, коли модернізм уже набрав потужності й популярності, варто визначати як неонародницьку течію.
У більшості художніх творів того часу поєднані народницько-позитивістські та етнографічні прояви з виразно новаторськими формами європейського літературного досвіду творчості, зокрема з такими, як рефлексія1, елементи психоаналізу, художнє відтворення тонких нюансів2 людських переживань, почуттів, думок, настроїв. Неонародники (Михайло Старицький, Борис Грінченко, Олена Пчілка, Павло Грабовський, Архип Тесленко, Степан Васильченко, Гнат Хоткевич) у найкращих своїх літературних здобутках (наприклад, “Мати” А. Тесленка, “Під тихими вербами”, “Серед темної ночі”, “Брат на брата” Б. Грінченка, “Чайка” Степана Васильченка, “Червоні корогви” Олени Пчілки, “Авірон” Г. Хоткевича) виявилися близькими до неоромантизму.
Для творів молодих прозаїків, які в літературознавстві отримали назву “нової школи” (Ольга Кобилянська, Михайло Коцюбинський, Василь Стефаник, Володимир Винниченко, Богдан Лепкий), властиві інтелектуалізовані роздуми героїв про індивідуальні й загальнокультурні проблеми, елементи психоаналізу в розкритті характерів, оприявнення сфери підсвідомого, соціальної і масової психології. На перший план виходять новітні форми й засоби зображення: міфологічні образи, символи, імпресіоністичне нюансування людських почуттів і думок.
Модерністи реалізували свої таланти як пошуки “вглиб людини”, прагнули переосмислювати дійсність, піднімаючи особистісне над буденним і рутинним.
1 Рефлексія – самоаналіз, роздуми людини над власним душевним станом. Літературна рефлексія – художнє тлумачення й показ авторських переживань або калейдоскопічних змін психічних станів персонажів твору.
2 Нюанси – багатозначне слово, майже те саме, що відтінки, коливання, переливи, деталі.
Для модерної української прози характерними виявилися пошуки сильної особистості, людини, яка має сміливість відстоювати власний вибір, своє природне право гідно жити, реалізувати свої здібності. Із цієї причини новаторські віяння в українському красному письменстві справедливо вважають протистоянням літературних “батьків” та “дітей”, адже послідовники модернізму визнавали право на існування літератури для обраних, високоінтелектуальних її читачів, навіть афішували гасло “мистецтво для мистецтва”, яке митці-народники сприймали дуже критично. Завуальовано-прихована полеміка Івана Франка й Лесі Українки, Сергія Єфремова й Ольги Кобилянської, Івана Нечуя-Левицького і Миколи Вороного, Панаса Мирного і Михайла Коцюбинського – вагоме підтвердження цього явища.
Творчість молодих літераторів-“бунтарів” і творчість письменників старшого покоління – “традиціоністів” – суттєво відрізнялася. Якщо в попередні десятиліття характерними для українського красного письменства були образи зламаних долею, нещасних, безпорадних і слабких персонажів, то модерна проза передбачала своєрідний рух опору обставинам, суспільству, застарілим уявленням про щастя. Модернізм поривав зв’язки з традиціями класичної літератури, йому був властивий активний пошук нових виражальних засобів, він звертався до новаторських для українського письменства ідей емансипації1, фемінізму2, ніцшеанства3.
Жіночі образи-характери в літературних творах уже набули цілісності й самодостатності. Героїні модерної української прози вже усвідомлювали свою потенційну рівність у правах і обов’язках із чоловіками. Актуальність відтворення “духу доби” увиразнювали ідеї фемінізму й емансипації. Письменниці-модерністки (Наталя Кобринська, Любов Яновська, Уляна Кравченко, Людмила Старицька-Черняхівська, Христина Алчевська) у своїй прозі розкривали теми, які досі були майже заборонені.
Інтелектуальний напрям українського літературного модерну в ліриці й драмі очолила Леся Українка, у прозі – Ольга Кобилянська.
Для зіставлення і порівняння скажемо, що подібні проблеми реалізації права на самодостатність і вибір власної долі сильною жінкою-лідером у західноєвропейській та американській літературах наприкінці XIX – на початку XX ст. також набули особливої актуальності. Однак повість Ольги Кобилянської “Людина” (1886), у якій жінка дворянського походження середнього матеріального достатку сповідує рівність між статями, відстоює свій вибір у справі власного одруження – і таки виграє двобій із немилосердною долею, була написана значно раніше, ніж знаменитий роман американської письменниці Маргарет Мітчелл “Віднесені вітром” (1936), який не втрачає своєї популярності й нині.
Водночас у нашому національному красному письменстві зародився культ сильної, яскравої чоловічої особистості, тобто такого літературного героя, який демонстрував би свою незламність і непоборність у найскладніших життєвих ситуаціях. Тема самого митця як надзвичайно вразливого носія таланту, людини з високим порогом болю в західноєвропейській та американській літературах уперше також з’явилася тільки у творах модерної літератури.
1 Емансипація – буквально: звільнення від залежності, вирівнювання у правах.
2 Фемінізм – ідеологія, громадські рухи за досягнення рівних політичних, економічних, культурних, особистих та соціальних прав жінок із чоловіками.
3 Ніцшеанство – філософська течія, започаткована німецьким ідеологом Фрідріхом Ніцше, наріжним каменем якої був культ сильної особистості.
XX ст. породило неабияку цікавість читачів до “письменницької кухні”, складнощів і особливих умов творчого процесу. Роман Джека Лондона “Мартін Ідей” (1909) став бестселером. Тож не дивно, що і “Цвіт яблуні” (1902) та “Intermezzo” (1908) Михайла Коцюбинського чи “Моє слово” (1905) Василя Стефаника або “Чорна Пантера і Білий Медвідь” (1911) Володимира Винниченка виявилися своєрідною відповіддю митців на потреби часу.
Також для модерних прозових творів цього періоду властиві психологізм, ліризація та поширення малоформатних жанрів. На думку І. Франка, письменники нової генерації втілювали в новелах чуттєві рефлексії душі, яку вони малювали, що породжувало “несвідомий наклін до ритмічності і музикальності”.
“Традиційна “мала” епічна форма… на початку XX ст. стала провідним жанром у тогочасній прозі, художньо досягаючи небувалого розмаїття модифікацій. Полістильні, різнотематичні, поглиблено психологічні, жанрово поліфонічні оповідання характеризувалися активним взаємопроникненням епічного, ліричного й драматичного начал”.
Юрій Ковалів
Модернізм (від /іатин. modernus – сучасний, буквально – осучаснений) – напрям в образотворчому мистецтві, архітектурі й світовому письменстві, який зародився на початку XX ст., але пережив період свого розквіту в літературі лише після Першої світової війни, а в малярстві та архітектурі не вичерпав себе й досі.
Модернізм як новітній літературний напрям, що постав на зламі століть, став перехідним містком між традицією та авангардом.
Якщо авангардизм, який виник паралельно із модернізмом наприкінці XIX ст., був спрямований у майбутнє та на художнє витворення нової, зміненої реальності через повне заперечення традиції, епатажність1, руйнування усіх мистецьких норм, а реалізм якнайповніше відтворював дійсність у теперішньому й минулому часах, то модернізм вибірково сприймав традицію, переосмислював її, визнавав неможливість пізнання чи відтворення сучасного світу наявними засобами й прийомами, тому сповідував ідею нового погляду на світ і нових підходів до людини, абсолютизував категорії “краса”, “чисте мистецтво”. Основними напрямами модернізму були символізм, імпресіонізм, неоромантизм, експресіонізм. Усі вони краще надаються для розуміння і диференціації2, якщо кожен ілюструвати репродукціями картин художників, які творили або творять у відповідних стилях.
Символізм – одна з провідних течій модернізму, представники якої осмислюють світ через багатозначні символи. Вважають, що вона виникла у Франції у 1870-1880-х рр.
ДЛЯ символізму властиві багатозначність, сугестивність3 образів, складні метафори, натяки, асоціації. Утім, конкретних предметів і явищ символісти не відкидають цілком. Крізь них вони завжди бачать дещо незвичайне, містичне, невпізнаване. Єдиною метою літератури, за словами Стефана Малларме, є не назвати предмет, а “натякнути” на нього. Саме таке мистецтво натяку і створює символ.
1 Епатажність (скандальна витівка) – тут: нетрадиційне виконання твору, різко відмінне від звичного (може виражатися у художньому трактуванні образу твору, техніці).
2 Диференціація (різниця, відмінність) – тут: розрізнення, розчленування, розподіл.
3 Сугетивність – тут: властивість навіювати читачеві певні уявлення і настрій.
Мікалоюс Чюрльоніс. Алегро (Соната сонця) (1907)
Мікалоюс Чюрльоніс. Рай (1909)
Богдан Панчишин. Сівба (2005)
Окремі риси символізму притаманні повісті-новелі “Сойчине крило” Івана Франка й новелам “Intermezzo” та “Цвіт яблуні” Михайла Коцюбинського, хоча в цих же творах паралельно простежуються і виразні риси імпресіонізму та навіть експресіонізму. У новелі Володимира Винниченка “Момент” природно поєднані імпресіонізм, експресіонізм та неоромантизм. В образотворчому мистецтві символізм широко практикують і нині.
Імпресіонізм як мистецький напрям, у якому гра кольорів у образотворчому мистецтві, а колористика, ліризм, враження від життя і найтонші варіації настрою персонажів у літературі – особливо важливі, також вважають однією з течій модернізму. Термін (від фр. impression – враження) походить від назви картини Клода Моне “Враження. Схід сонця” (1873). Спочатку поняття “імпресіонізм” закріпилося за особливостями світобачення французьких живописців та скульпторів. У літературі ж імпресіонізм пов’язують насамперед з іменами французьких письменників Гі де Мопассана, Жуля та Едмона Гонкурів, а також австрійця Стефана Цвейга, норвежця Кнута Гамсуна.
Для мистецтва імпресіонізму ідеалом була гармонія. На відміну від реалізму, імпресіонізм абсолютно вільний від повчальних настанов, заідеологізованості, адже фіксація “миттєвого враження” – відкриття, зроблене поза впливом традиції, норми, ідеології, – становила для імпресіоністів “правду життя”.
Клод Моне. Враження. Схід сонця (1873)
П’єр-Огюст Ренуар. Парасольки (1881-1886)
Тетяна Яблонська. Свіже повітря (1995)
Петро Левченко. Стоги, осяяні сонцем
Для імпресіоністів нема чіткого поділу на прекрасне й потворне. Важливішою є переконливість вражень. На перше місце виходить пейзаж як засіб розкриття внутрішнього світу персонажа. Він стає динамічним, мінливим, митці роблять акцент на окремих промовистих деталях.
Серед українських письменників імпресіонізм асоціюється перш за все з ім’ям Михайла Коцюбинського. У його творах неповторною веселкою заграла музика барв рідного слова.
У стилі імпресіонізму творили такі українські художники, як Сергій Васильківський, Петро Левченко, Олександр Мурашко, Іван Труш.
Неоромантизм – стильовий напрям у модернізмі, прибічники якого творчо намагаються подолати прірву між ідеалом і дійсністю завдяки вольовим зусиллям героя, яскравої особистості, що прагне зробити можливе дійсним. Неоромантизм виник у літературі на межі ХІХ-ХХ ст. і виразно проявився у творах Кнута Гамсуна, Роберта Луїса Стівенсона, Редьярда Кіплінга, Етель Ліліан Войнич, Джека Лондона.
Визначальні риси неоромантизму: увага до сфери почуттів людини, емоційно-інтуїтивне пізнання героями самих себе та світу, відмова від типізації, використання символів, міфів, психологізм, відтворення роботи підсвідомості (прийом сну). Неоромантизм має деякі спільні риси з романтизмом: неординарність героїв, їхні високі помисли, яскрава індивідуальність, інтелектуальність і чуттєвість. Та події в неоромантичних творах відбуваються найчастіше не на тлі сільської природи, а в місті.
Теоретиком українського неоромантизму вважають Лесю Українку. Основна цінність неоромантичного світогляду, на думку Лесі Українки, – це “соціально активна особистість, що є культуротворчим чинником суспільства”.
В українському письменстві неоромантичну стильову манеру застосовувала Ольга Кобилянська (повісті “Людина”, “Царівна”, “В неділю рано зілля копала”, новели “Valsemelancholique”, “Impromtu phantasie”), Володимир Винниченко (“Момент”). Неоромантичні тенденції притаманні драматичній поемі “Одержима”, драмам “Блакитна троянда” Лесі Українки та “По дорозі в Казку” Олександра Олеся.
Ілля Рєпін. Який простір! (1903)
Карен Вітворт. Нехай твоє світло сяє (2013)
Олександр Мурашко. Портрет дівчини в червоному капелюсі (1903)
В американському та європейському малярстві, у тому числі – й українському, неоромантизм досить поширений і сьогодні.
Експресіонізм (від латин, expressio – вираження, виразність) – стильовий напрям, що виник на початку XX ст. як реакція митців на знеособлення людини, дегуманізацію суспільства. Експресіонізм у літературі тяжіє до вираження художніми засобами емоційного стану автора чи героя, його внутрішнього світу.
Саме картину Едварда Мунка “Крик” вважають своєрідною візитівкою експресіонізму. На переконання експресіоністів, митець повинен не наслідувати зовнішній світ, а творити крізь призму “мистецтва крику”, що означає оголити муками душу, розіп’яту на пограниччі психічного надриву, вдаватися до “шокової терапії”.
В українському письменстві цей стиль започаткував Василь Стефаник. Експресіоністична манера також притаманна прозі Осипа Турянського (“Поза межами болю”), Тодося Осьмачки, Миколи Куліша, сценічному мистецтву Леся Курбаса (театр “Березіль”), малярству Олекси Новаківського, музиці Бориса Лятошинського.
Едвард Мунк. Крик (1893)
Едвард Мунк. Голгофа (1900)
Едвард Мунк. Хвора дівчинка (1886)
Олекса Новаківський. Втрачені надії/Визволення (1903-1908)
Олекса Новаківський. Пробудження (1910-ті)
Маріанна Верьовкіна. Червоне місто (1909)
Модернізм передбачав вироблення українськими митцями універсального художнього стилю, на який претендували мало не всі письменники кінця XIX ст. Водночас абсолютно окремішні течії модернізму часто опинялися в єдиному річищі літературного тексту, тому експресіонізм легко, продуктивно й природно співіснував з екзистенціалізмом у творах Василя Стефаника, символізм – із неоромантизмом у драматичних поемах Лесі Українки та у віршах Олександра Олеся і Миколи Вороного, імпресіонізм – з експресіонізмом та екзистенціалізмом у новелістиці Михайла Коцюбинського, а неоромантизм з імпресіонізмом у його ж повісті “Тіні забутих предків”. Проте чистого стилю не було ні в кого, а тому визначаємо стильові уподобання письменників за домінантними рисами (М. Коцюбинський найбільше тяжів до імпресіонізму, О. Кобилянська – до неоромантизму, В. Стефаник – до експресіонізму). Також специфікою української прози було те, що модерністські віяння у ній повсякчас поєднувалися з виразним традиціоналізмом.
Діалог із текстом
1. Чому кінець XIX – початок XX ст. для української літератури виявився особливим періодом?
2. Кого прийнято вважати прозаїками “нової школи” в українській літературі початку XX ст.?
3. Що нового вносив модернізм у громадське життя, мистецтво й літературу?
4. Чому емансипація і фемінізм виявилися особливо актуальними темами у прозі жінок-письменниць?
5. Назвіть основні риси неоромантизму. Чим неоромантизм відрізняється від власне романтизму?
6. Перелічіть відомі вам риси символізму. Чому, на вашу думку, символізм поширений у літературі та малярстві й нині?
7. Чим особливий імпресіонізм як мистецький та літературний напрям? Які твори зарубіжних і українських письменників-імпресіоністів ви вже читали?
8. Назвіть основні риси експресіонізму в малярстві та літературі. Хто з українських і зарубіжних митців творив у цьому стилі?
Діалоги текстів
1. Як саме розвивався модернізм у західноєвропейських літературах, а як – в українському красному письменстві?
2. На прикладах творів зарубіжної та української літератури поясніть, які два різні типи вражень лежать в основі зображення людини митцем-імпресіоністом і реалістом.
Мистецькі діалоги
1. Із поданих у підручнику репродукцій картин оберіть одну, на якій домінує імпресіонізм, і дайте оцінку цьому художньому полотну.
2. Якi кольори переважають на картині Тетяни Яблонської “Свіже повітря”? Які почуття вона викликає у глядачів? Чи вдалося художниці передати враження миті?
3. Розгляньте картини Е. Мунка “Хвора дівчинка” та “Голгофа”. Чим саме вони можуть схвилювати сучасну людину?
4. О. Новаківський творив у стилі експресіонізму, використовуючи український національний колорит. Як це вплинуло на його картини “Пробудження” і “Втрачені надії”? Що саме, на вашу думку, символізує жінка та її поза на цьому полотні? Чому ангел на картині “Пробудження” постає в образі сонної дитини на тлі розп’яття Христа?
5. Розгляньте картини М. Чюрльоніса “Рай” і “Алегро” (“Соната сонця”). У чому полягає оптимістичне бачення світу автором цих полотен? Визначте, які символи присутні на них.
6. Мистецтвознавці постійно наголошують на синтезі мистецтв Чюрльоніса-художника. Скористайтеся додатковою літературою, щоб пояснити це твердження.
(2 votes, average: 5.00 out of 5)