Художній світ письменника – МИХАЙЛО КОЦЮБИНСЬКИЙ – МОДЕРНА УКРАЇНСЬКА ПРОЗА
Письменник любив і вмів відкривати для себе й для читачів нові світи, бачити їхню красу, досліджувати їхню магію й неповторність… проникати в дух народів і часів.
С. Жила, науковець
Його епоха. Світогляд, творча манера Михайла Коцюбинського формувалися на зламі двох епох. Однією з характерних ознак літературної доби кінця XIX – початку XX ст. є посилена увага до людини, до її внутрішнього світу. В українській прозі відбувається активний пошук нових можливостей для зображення психічних станів особистості як самого письменника, так і його персонажів. Переважає етнографічно-реалістична манера письма, але з часом усе голосніше заявляють про себе прихильники модернізму.
Спочатку М. Коцюбинський сумлінно копіює стилістику І. Нечуя-Левицького та Панаса Мирного, потім починає творити власні формообрази.
С. Єфремов, простежуючи головні тенденції в розвитку художнього мислення й стилю Коцюбинського від етнографічно-реалістичної манери до метафоричного, імпресіоністичного й психологічного письма, зазначав: “Од українського реалізму взяв він твердий сталий грунт, ясність думки та інтерес до громадянської трактовки тем; од французького натуралізму – тверезий погляд на безбоязне шукання потрібної йому краси всюди, куди може зазирнути око художника; од російських письменників новітнього часу – їхню витончену техніку та глибокий інтерес до психологічних проблем; од північних велетнів – чітке, ясне письмо разом з тим глибоким символістичним пантеїзмом3, зразки майстерні якого маємо, наприклад, у Гамсуна”.
Саме з психологічним імпресіонізмом – стильовою домінантою норвезького письменника К. Гамсуна – стильова манера М. Коцюбинського має найбільше спільних типологічних рис. Проте творчість жодного з письменників цієї епохи не може краще відповісти на питання, що таке імпресіонізм, як творчість М. Коцюбинського. Вона віддзеркалювала загальні процеси, що відбувалися в художній практиці України та Європи. Еволюція його творчості – це певною мірою відображення складних процесів розвитку художнього мислення доби.
Коцюбинський передає внутрішній світ героя у його духовному вимірі. Відтворюючи потік чуттєвого світосприймання, зосереджується на певному почутті, що висвітлюється різними художніми засобами, серед яких чи не найважливішими є образи природи.
3 Пантеїзм (грец. pan – усе і theis – бог) – філософсько-релігійне вчення, за яким Бог ототожнюється з природою, розчиняється в ній.
Його оригінальний стиль – не тільки мистецький і витончений, але й має свій особливий національний характер.
Запитання і завдання
1. Визначте, які актуальні проблеми свого часу висвітлив М. Коцюбинський.
2. Наведіть два-три аргументи на підтвердження тези, що письменник здійснив справжній переворот в українській літературі.
3. Викладіть поданий матеріал у формі таблиці, де відобразіть спільне і відмінне у творчості Михайла Коцюбинського й Панаса Мирного.
Довідник читача
Імпресіонізм (фр. impression – враження) – художній напрям у літературі, а також живописі та музиці, заснований на принципі фіксації й відтворенні безпосередніх суб’єктивних вражень, спостережень, переживань.
Виник у 1860-х роках й остаточно сформувався на початку 20 століття у Франції. Визначення походить від назви картини Клода Моне “Враження. Схід сонця” (“Impression. Soleillevant”, 1873).
Засновниками літературного імпресіонізму вважаються брати Гонкури. Виявився він також у творчості Гі де Мопассана, М. Пруста (Франція), К. Гамсуна (Норвегія), О. Уайльда (Ірландія), А. Чехова, І. Буніна (Росія) та інших. Найяскравішим представником імпресіонізму в українській літературі є М. Коцюбинський.
Визначальні риси імпресіонізму: зображується й осмислюється не сам предмет, явище, а миттєві враження від нього; уривчастість, фрагментарність відтворюваних вражень замість притаманної реалізму послідовної зміни подій і явищ; діяльність героя імпресіоністичного твору спрямована більшою мірою на саморефлексію власних переживань і станів, аніж на перетворення зовнішнього світу; найпоширенішим жанром імпресіонізму стає новела.
Риси імпресіонізму у творчості М. Коцюбинського: тонкий психологізм у зображенні соціальних конфліктів; змалювання перебігу психічних процесів, порухів душі людини за допомогою кольору (звернення до символіки кольорів), звуку, “потоку свідомості”; переважання у творі кута зору героя (героїв) над авторським; безсюжетність і фрагментарність твору; ліризація оповіді; активне використання внутрішнього монологу.
Культурно-мистецький контекст
В Україні риси імпресіонізму проявляються у творах художників-реалістів Архипа Куїнджі, Фотія Красицького.
У найкращих творах художника-імпресіоніста відчутний вплив французького живопису з притаманною йому високою культурою використання кольору.
Микола Бурачек. “Влітку” (II чверть XX от.)
Запитання і завдання
1. Розгляньте картину М. Бурачека “Влітку”. Яким настроєм вона пройнята? Обміняйтеся в парі враженнями від зображеного.
2. Яким був задум художника? Що він хотів “сказати” глядачеві? Які прийоми застосував (композиція зображеного, світлотіньові ефекти тощо)?
3. Чи вдалося автору досягнути своєї мети? Чому ви так вважаєте?
4. Напишіть етюд (літературний або живописний), передайте стан природи в різний час доби або в різні пори року.
Читацькі діалоги
Опрацьовуючи текст художнього твору, варто робити помітки про враження від прочитаного й запитання, які виникли, а також порушені автором проблеми, оцінювати цікаві творчі знахідки.
А найголовніше – пам’ятати, що вивчення літератури – це не “шматування” літературного твору на його складові (тема, ідея, художні засоби тощо), а можливість краще зрозуміти себе, свій духовний світ, отримати відповідь на запитання: “Що автор хотів сказати читачеві, тобто мені, цим твором? Чи “почув” я його? У чому твір змінив мене?”
Довідник читача
Intermezzo (італ.) – “пауза”, “перерва”, “відпочинок”. Так музиканти називали в XVII столітті невелику інструментальну п’єсу довільної будови, що виконувалася в перервах між актами трагедії чи опери. Цим терміном з часом почали називати й самостійні фортепіанні п’єси.
Поезія в прозі – невеликий ліро-епічний твір, написаний ритмічною прозою, який відзначається образністю й стрункістю композиції, сконцентрованістю змісту.
Етюд (фр.) – вправа, вивчення – невеликий за обсягом, переважно безсюжетний твір настроєвого характеру, у якому автор подає конкретну картину, фіксує момент, вихоплений із життя, відтворює внутрішній стан людини, часто на тлі співзвучного пейзажу.
Особливості етюду в літературі: коротка форма; опис безпосереднього враження; образність мови (саме образність є найбільшою окрасою етюду).
(2 votes, average: 5.00 out of 5)