Михайло Коцюбинський (1864-1913) – ПРОЗОРА ТВОРЧІСТЬ УКРАЇНСЬКИХ ПИСЬМЕННИКІВ
Михайло Михайлович Коцюбинський народився 5 (17) вересня 1864 року у Вінниці в сім’ї службовця. Початкову освіту він здобув у містечку Бар, потім навчався в Шаргородському духовному училищі. Саме тоді М. Коцюбинський захопився літературою, особливо любив читати поезію Тараса Шевченка та оповідання Марка Вовчка. Тоді ж почав планувати власне літературне майбутнє.
Мріям Михайла про гімназію та університет не судилося здійснитися через складні родинні й матеріальні обставини. Брак систематичних знань йому довелося надолужувати за допомогою самоосвіти.
Шукаючи роботу, Михайло Коцюбинський склав іспит на право працювати народним учителем. Після відносно нетривалого періоду вчителювання він влаштувався на посаду співробітника філоксерної комісії, яка організовувала боротьбу зі шкідником винограду – філоксерою.
Портрет М. Коцюбинського (М. Жук, 1907)
Працюючи в цій комісії, письменник декілька років провів у Бессарабії та Криму. Знайомство з життям молдавського та кримськотатарського народів позначилося на тематиці його творів.
Якраз на початок роботи у філоксерній комісії припало зближення М. Коцюбинського з “Братством тарасівців” – організацією молодих інтелігентів, які послідовно обстоювали національні інтереси українського народу. Письменник повсякчас виявляв активну громадянську позицію, робив усе, що від нього залежало, для розвитку національної культури.
Залишивши філоксерну комісію, М. Коцюбинський працював журналістом у Житомирі. Згодом він переїхав до Чернігова, де обіймав різні посади в земстві – тодішньому органі місцевого самоврядування.
Живучи в Чернігові, Михайло Коцюбинський брав активну участь у культурному житті міста, щотижня влаштовував літературні вечори, підтримував письменників-початківців. Його літературні зібрання відвідували Василь Блакитний, Микола Вороний, Павло Тичина, які в майбутньому стали відомими поетами.
У 1900-х роках стан здоров’я М. Коцюбинського значно погіршився. Сухоти та хворе серце не раз змушували його виїздити на лікування до Італії. Після загострення хвороби 12 (25) квітня 1913 року письменник пішов із життя.
Актуальна цитата
“Безкорисливий аж до пожертвування, усе робив із внутрішнього переконання, анічого з інтересу… Гарячий патріот, любив свій край і народ над усе, готовий був йому віддати всі свої сили, усі свої знання, весь свій талант…”.
Володимир Гнатюк, фольклорист та етнограф
Опрацьовуємо прочитане
1. Коли народився Михайло Коцюбинський?
2. Де він навчався?
3. Якими враженнями збагатився письменник під час роботи у філоксерній комісії?
4. Які факти біографії письменника свідчать про його активну життєву позицію?
5. Хто з відомих письменників відвідував літературні вечори М. Коцюбинського?
6. Розгляньте ілюстрацію на с. 149. Яким постає письменник на портреті? Які риси особистості письменника, на вашу думку, відтворив художник?
Ділимося читацьким досвідом
7. Які твори М. Коцюбинського ви читали?
ПОВІСТЬ ПРО ЛЮДСЬКУ ДРАМУ НА ТЛІ ЕПОХИ
Серед епічних жанрів повість посідає особливе місце: вона менша за роман, але більша за оповідання. Автор повісті керується наміром “повідати”, тобто розповісти, читачеві про певні життєві події та явища.
“Дорогою ціною” має ознаки повісті: у межах оповіді про кохання двох героїв – Остапа й Соломії – письменнику вдається глибоко розкрити характери персонажів, визначити чинники, які ці характери сформували, відтворити вже далеку від автора епоху, щоб виступити проти будь-якого насильства над людиною, утвердити її право на щастя.
Виконанню цього завдання підкорені сюжет і композиція твору.
Про події, які відбуваються з героями, автор розповідає в п’яти розділах.
На початку першого розділу читачам пропонується коментар, який пов’язує героїв твору із суспільними подіями історичної доби. Останній розділ завершується своєрідним епілогом, у якому розповідається про вже старого Остапа.
Така структура повісті надає письменникові змогу не тільки показати історично тло, на якому постають герої, але й органічно ввести в будову твору події, безпосередніми учасниками яких не є персонажі твору.
Події повісті переносять нас у ті часи, коли на українських землях уже запанувало кріпацтво, але серед селян іще жевріли спогади про колишню волю. Не витримуючи рабських умов, багато хто втікав за Дунай до Туреччини в пошуках вільного життя. За людьми влаштовувались погоні. На південних кордонах Російської імперії стояло військо, яке “заслоняло волю”. Утікача могли відправити в рекрути або на заслання до Сибіру, могли повернути до ненависного пана, де на нещасливця чекало жорстоке покарання.
Розповідь про кріпацтво та його наслідки дозволила авторові використати пригодницький сюжет у повісті про кохання: принизливе кріпацьке майбутнє не може влаштувати волелюбних героїв і підштовхує їх до втечі. Романтичній історії про самовіддане кохання автор надав напруження й драматизму пригодницької оповіді. Утеча й переслідування, стрімка зміна подій і життєвих ситуацій – усе це відчутно пожвавлює читацький інтерес. Але пригодницькі художні елементи не набувають у творі М. Коцюбинського самодостатнього значення. Вони, як і соціальні, підпорядковуються головній темі – зображенню щирого кохання двох вільних духом людей.
Повість – епічний твір частіше з однолінійним сюжетом, який за широтою зображення дійсності посідає проміжне місце між оповіданням і романом.
Сюжет – перебіг події та послідовність її розвитку.
Композиція – побудова твору, розташування у творі сюжетних та позасюжетних елементів.
СВОБОДА Й КОХАННЯ ЯК НАЙВИЩІ ЦІННОСТІ
Чи є речі, заради яких людина ладна ризикувати й навіть жертвувати власним життям? За що герої повісті М. Коцюбинського заплатили свою “дорогу ціну”?
Формально людина може бути вільною, однак при цьому залежати від фальшивих пристрастей – марити багатством і владою, забуваючи про духовні цінності. Внутрішня свобода людини не виникає сама собою. Вона передається з покоління в покоління, зберігається в народній пам’яті – у думах, піснях, переказах. Людина дізнається про свободу ще змалку, засвоюючи в процесі виховання певні погляди на життя.
Письменник пояснює читачам, що саме дідові розповіді про волелюбне запорозьке козацтво та гайдамаччину зародили в Остаповій душі відчуття внутрішньої свободи. Це відчуття врешті-решт визначило його життєві переконання. Не випадково автор на початку розповіді характеризує Остапа як безкомпромісного правдошукача, який не мириться з панським свавіллям, закликає односельців захищати свої права. Утеча стає для героя формою спротиву: він не збирається з рабською покорою чекати, доки розлючений пан здійснить свою погрозу й віддасть норовливого кріпака до війська.
Проблема внутрішньої свободи людини в образі Соломії відчутно ускладнюється – вона стосується також жіночого безправ’я. Несправедливі суспільні умови роблять можливим шлюб без згоди нареченої. Протестуючи, жінка кидає нелюбого чоловіка і здійснює самостійний вибір, щоб бути поряд зі своїм коханим. На початку твору Остап не усвідомлює, наскільки кохання є важливим у житті людини. Щоб здобути собі волю, він ладен залишити Соломію. Але самовіддане кохання жінки, яка рятує його навіть ціною свого життя, відкривають Остапові істинну цінність любові. “Половина мене лежить на дні Дунаю, а друга чекає й не дочекається, коли злучиться з нею…”, – ці слова героя розкривають неповноту його існування після загибелі коханої.
Утікачі, які понад усе прагнуть бути вільними і щасливими, своїми вчинками доводять, наскільки важливими є для людини внутрішня свобода і щире кохання. Зображені з високою художньою майстерністю герої повісті сприймаються читачами як носії і виразники волелюбних традицій нашого народу.
Михайло Коцюбинський. “Дорогою ціною”
(2 votes, average: 2.50 out of 5)