Екологічне маркування: визначення
“Екологічне маркування – комплекс відомостей екологічного характеру про продукцію, процесі або послугу, що входить до складу їх маркування і (або) супровідної документації” .
Екологічне маркування служить інструментом інформування про екологічні особливості продукції та процесів її розробки, виробництва і використання. Екомаркування – це саме знак екологічності, а не знак якості або безпеки, хоча ці аспекти також беруться до уваги.
При розробці критеріїв екологічності, в тісній співпраці з усіма зацікавленими сторонами, береться до уваги весь життєвий цикл продукту, тобто ці критерії носять комплексний характер і не обмежені лише характеристиками самого продукту. Постійне оновлення наявних знань і методів виробництва, обумовлює необхідність регулярного внесення змін і доповнень в існуючі вимоги, які, як правило, встановлюються на період від двох до трьох лет2.
Вперше використання екологічного маркування на міжнародному рівні було рекомендовано на Всесвітній конференції ООН з навколишнього середовища і розвитку в Ріо-де-Жанейро в 1992 р У прийнятій на конференції “Порядку денному на XXI століття” (гл. 4, § 21) зазначається, що “Урядам у співпраці з промисловим сектором і іншими відповідними групами слід заохочувати розширення інформаційних програм, які передбачають запровадження екологічного маркування товарів і поширення інформації про екологічні характеристики реалізованої про продукції, з тим, щоб покупці мали можливість робити свідомий вибір щодо тих чи інших товарів “3.
В даний час маркування набуває все більшої значущості в контексті міжнародної торгівлі. Питання екологічного маркування входять в сферу уваги Комітету з торгівлі та навколишнього середовища Світової організації торгівлі (The WTO Committee on Trade and Environment). Це обумовлено тим, що екологічне маркування стає все більш дієвим засобом просування “екологічно орієнтованої” продукції, що відрізняється більш низьким негативним антропогенним впливом на навколишнє середовище в ході всього її життєвого циклу, а також тим, що в багатьох випадках вона все ще застосовується виробниками без надійних підтверджуються підстав. Світовий Банк також позитивно оцінює екологічне маркування, включивши її в свою нову Програму підтримки екологічних і соціальних робіт (ESRP) 4. Екологічний знак, екологічна декларація – заява, що вказує на екологічні аспекти продукції або послуги (ГОСТ Р ІСО 14 020), які можуть, серед іншого, мати форму висловлювання, символу або графічного зображення на етикетці продукції або упаковці, в супровідній документації, в технічному бюлетені, в рекламній пропозиції або інших публікаціях. Екологічне заяву – висловлювання або символ, що вказують на екологічний аспект продукції, її елемента або упаковки (ГОСТ Р ІСО 14021). При цьому екологічне заяву може бути нанесено на етикетки продукції або упаковку, включено в супровідну документацію на продукцію, поширене за допомогою технічних бюлетенів, реклами, публікації, телемаркетингу, а також з використанням цифрових або електронних засобів, таких як Інтернет.
Екологічне маркування служить для урядів підставою до заохочення вдалого екологічного досвіду, а для бізнесу – засобом просування екологічних товарів на ринок. Багато країн мають власні системи екологічного маркування, але при всьому їх різноманітті основні цілі екологічного маркування наступні:
– захист навколишнього середовища. За допомогою використання державних і (або) неурядових програм екологічного маркування органи влади можуть впливати на переваги споживачів і заохочувати виробництво і споживання екологічних товарів і послуг. У зв’язку з цим екологічно орієнтовані послуги виступають ринковим засобом заяви про екологічні переваги;
– заохочення екологічних інновацій та лідерства в цій галузі. Програми екологічного маркування через поширення екологічних знаків пропонують ринку стимулювати екологічні ініціативи і розвиток бізнесу в цій галузі. Через просування продукції, що зменшує антропогенне навантаження на навколишнє середовище, компанії можуть створити або зміцнити свої позиції в ринковій ніші і сформувати позитивне ставлення споживачів;
– інформування споживачів про екологічні аспекти. У країнах, де інформованість споживачів щодо навколишнього середовища висока, використання екологічного маркування дозволяє направити їх вибір саме на екологічно дружні товари і послуги. Тоді як в країнах з низькою поінформованістю споживачів екомаркування може використовуватися для поширення інформації про можливості різного споживчого вибора5.
У міжнародних стандартах ISO серії 14 000 визначено вимоги до екологічного маркування, які покликані:
– знизити невизначеність у відносинах споживач – постачальник, оскільки широке поширення різних екологічних знаків викликає недовіру споживача до всіх знаків;
– сприяти поліпшенню екологічних показників і зниження антропогенного навантаження на навколишнє середовище на всіх стадіях життєвого циклу, включаючи виробництво, використання та утилізацію продукції і упаковки;
– сприяти розвитку міжнародної торгівлі, так як екологічний знак – завжди один з об’єктів розгляду при експорті та імпорті продукції;
– дозволяти споживачу робити усвідомлений вибір.
Міжнародний стандарт ІСО 14 020 визначає наступні основні принципи екологічного маркування:
Екологічні знаки і декларації повинні бути точними, перевіряються, доречними і не вводять в оману.
Екологічне маркування та декларація повинні грунтуватися на об’єктивних критеріях та методах оцінки, що забезпечують достатню точність і відтворюваність використовуваних даних.
Інформація, яка використовується для забезпечення екологічного маркування, повинна бути доступною для зацікавлених сторін.
Згідно ДСТУ ISO 14 020-2000, екологічні етикетки і декларації подають інформацію про продукцію або послуги щодо їх спільних екологічних характеристик, одного або декількох екологічних аспектів. Покупці і потенційні покупці можуть використовувати цю інформацію при виборі продукції або послуг, якщо такий вибір грунтується на міркуваннях екологічності або інших факторах. Основними учасниками програм з екологічного маркування виступають уряди, менеджери конкретної програми, виробничі і комерційні асоціації, продавці, споживачі, інші зацікавлені сторони: вчені, ЗМІ, міжнародне співтовариство.
Класифікація екологічного маркування
Перші маркування за ознакою екологічності з’явилися в промислово розвинених країнах. До них належали такі заяви, як “можна переробити вдруге”, “дружній навколишньому середовищу”, “споживає менше енергії”, “містить вдруге перероблене сировина”. Таке маркування привертала увагу споживачів, які оцінюють свій внесок в антропогенне навантаження на навколишнє середовище. Однак у відсутності стандартів таке маркування могла вводити в оману. Тому були розроблені процедури сертифікації продукції та послуг незалежної (третьої) стороною, покликані захистити споживача від помилкової або некоректної інформації та гарантувати перевагу продукту над аналогічними за ознакою впливу на навколишнє середовище. Таким чином, стала розвиватися система сертифікації, визнана на регіональному і міжнародному рівнях.
Міжнародні стандарти ISO 14 021, 14 024 і 14 025 і їх українські версії встановлюють вимоги до розробки добровільній екологічного маркування трьох основних типів – в залежності від критеріїв і ступеня залучення в процес екологічного маркування третьої сторони. Екологічне маркування типу I (власне екологічне маркування). Добровільна багатокритерійну програма сертифікації третьою стороною, в результаті якої видається ліцензія на використання на продукції екологічних знаків, які свідчать про загальну екологічну перевагу продукції в рамках певної групи однорідної продукції, заснованої на розгляді життєвого циклу (ІСО 14 024).
Особливість програми маркування по типу I саме в її проведенні третьою стороною. Критерії враховують показники впливу на навколишнє середовище на всіх стадіях життєвого циклу продукції. Вони повинні бути реально досяжними і вимірюваними з певною вірогідністю. Критерії повинні діяти протягом певного терміну; їх перегляд здійснюється з урахуванням появи нових технологій, технічних рішень, нової продукції, нової інформації про стан навколишнього середовища та зміни ринкових умов. Довіра до програми визначається, в першу чергу, довірою до здійснює її організації, відкритістю інформації про критерії оцінки та їх ясністю.
Екологічне маркування типу II (екологічна самодекларації). Екологічне заяву виробника, імпортера, дистриб’ютора, продавця або будь-який інший боку, яка може отримати вигоду від такої заяви, зробленої без сертифікації незалежною третьою стороною (ІСО 14 021) 9. Стандарт описує підходи до складання таких заяв, використання певних термінів, а також вимоги щодо підтвердження таких заяв третьою стороною.
Екологічна декларація типу III (екологічна декларація). Кількісні екологічні дані для будь-якого виду продукції по заздалегідь визначеним категоріям параметрів, заснованим на стандартах серії ISO 14 040, але без винятку додаткової екологічної інформації, що надається в рамках програми екологічного декларування типу III (ISO / TR 14 025) 10. Програма екологічного декларування типу III – добровільний процес, в ході якого галузь економіки або незалежний орган розробляє вимоги до екологічної декларації типу III, включаючи встановлення мінімальних вимог, вибір категорій параметрів, визначення форми участі третіх сторін, а також способів обміну інформацією з зовнішніми сторонами. Екологічне декларування типу III засноване на даних оцінки життєвого циклу продукції і служить для порівняння продуктів різних категорій6.
(1 votes, average: 5.00 out of 5)