Досвід СРСР та Східної Європи в демократичній революції
Перехід від перебудови до демократичної революції був ознаменований зміною форми політичного режиму, особливо це стосувалося Радянського Союзу. Необхідно було послабити тотальний контроль держави над іншими сферами життя радянського суспільства, тим самим розділивши владу і заклавши основи громадянського суспільства.
Від перебудови до демократичної революції
Первісною метою перебудови вважалося вивільнення ресурсів розвитку суспільства. До цього відносилося припинення “холодної війни”, розширення самостійності окремий підприємств і виникнення нових елементів ринкових відносин в економіці.
Таке перетворення мало стати стимулом до підвищення продуктивності праці і більш ефективної економіки. Подібні процеси розгорталися і в країнах Східної Європи. Тут виникло два напрямки: в одних країнах керівники правлячих партій самостійно впроваджували такі перетворення, а в інших – ініціаторами ставали опозиційні рухи і партії.
Румунія була єдиною державою Східної Європи, в якому не відбувалося ніяких змін. У 1989 році відбулося народне повстання, згодом якого лідер держави Н. Чаушеску був розстріляний і режим його особистої влади був припинений.
Хвиля народних виступів на користь демократичного режиму викликала в країнах Східної Європи політичні кризи. Частина населення НДР віддала перевагу втекти до Західної Німеччини. А нові лідери намагалися налагодити відносини з опозицією через нових реформ.
Головне метою цього було створення нових коаліцій, який могли б підтримувати мирний хід змін. Але незважаючи на це, комуністи більше не стояли у влади, як раніше, тепер у керівництва держав стояла опозиція.
Східна Європа
Економічні, політичні зв’язки тепер орієнтувалися на Євроатлантичні держави, особливо після відмови країн від участі в Організації Варшавського договору. Східноєвропейські країни підписали угоду з Євросоюзом в 1991 році, а в 1994 році вони вступили з НАТО в програму “Партнерство в ім’я миру”.
Більшість лідерів комуністичних партій міняли програмні установки своєї політик, щоб наблизити їх до ринкової економіки і соціал-демократичним уявленням. Це було необхідно для того, що забезпечити країнам демократичний режим, але не переходити на режим ринкової економіки занадто швидко – такий прискорений курс приводив країни до інфляції та безробіття.
Досить важко здійснювалися перетворення в Югославії, в якій частково зберігався політичний режим з ознаками тоталітаризму. Югославія загрузла в міжнаціональних і міжрелігійних конфліктах, які й привели країну до розпаду.
Криза в СРСР
Розпад багатонаціональної держави був обумовлений розбіжностями у напрямках перетворень різних союзних республік. Проблему становило те, що до того як були створені нові інститути влади, старі вже не могли ефективно функціонувати.
Демократичні принци насилу уживалися в середовищі партійних функціонерів, вони звикли до ідеології своїх партій. Політика М. Горбачова у багатьох викликала невдоволення, особливо його прагнення налагодити відносини із Заходом. А лідер Б. Єльцин, який зайняв опозиційну позицію стосовно КПРС і союзним владі, викликав у суспільства схвалення.
Поряд з цим загострюється питання націоналізму – протиріччя між Азербайджаном і Вірменією в 1988 році, Литва, Естонія і Латвія прагнуть вийти зі складу СРСР. Це все веде до негативних наслідків у вигляді національних чисток, а міжнаціональні відносини в Південній Осетії, Молдови і Грузії досягають піку конфлікту.
Місцеві лідери відкидають ідею про оновлення Союзу між країнами і відкрито показують, що кожному союзному центру потрібна незалежність. Це сильно впливало і на економіку, до 1990 року інфляція сягає 10% і скорочується промислове виробництво.
Істотне погіршення ефективності економіки призводить до зростання страйкового руху в 1991 році. Відбуваються постійні сутички між лівими і правими, республіками і центром. Президент Горбачов вже більше не підтримується власною партією, і в серпні 1991 року його намагаються усунути від влади.
Відбувається різкий переворот у бік демократичних перетворень, на чолі якого стоїть Б. Єльцин. Але Горбачов відмовляється добровільно відмовитися від влади, а більшість населення займає вичікувальну позицію.
Латвія, Литва та Естонія виходять зі складу СРСР, а сама держава фактично розвалюється на окремі держави. Реальна влада переходить до урядів і Верховним Радам окремих республік.
(2 votes, average: 4.00 out of 5)